Рішення № 62792085, 16.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5780/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

при секретарі Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

встановила:

У серпні 2014 року ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» звернулося до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, посилаючись на те, що 17 травня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 014/0054/74/74904, за умовами якого банк зобовязався надати Позичальнику кредит у розмірі 395819, 00 доларів США, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки за користування у розмірі 14,5 % річних строком до 17 травня 2027 року.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 17 травня 2007 року також був укладений договір іпотеки серії ВЕО № 530023, згідно до якого, іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з кредитного договору № 014/0054/74/74904 від 17 травня 2007 року, за умовами якого позичальник був зобовязаний повернути суму кредиту в розмірі 395819 доларів США.

В забезпечення виконання зобовязань за договором іпотеки, іпотекодавець передав належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: домоволодіння №51-а, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Ромашкова, оціночна вартість якого складала 2352376 грн., що за курсом НБУ на дату правочину еквівалентно дорівнювало 465817, 02 доларів США.

Однак, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2013 року позов ОСОБА_5, ОСОБА_5 до ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської дирекції про визнання договорів недійсними був задоволений. Визнаний недійсним кредитний договір № 014/0054/74/74904 від 17.05.2007 року; визнаний недійсним договір іпотеки серії ВЕО № 530023 від 17.05.2007 року, та застосовано наслідки недійсності правочину, реституцію та повернуто сторони в початковий стан.

Крім того вказаним рішенням було зобовязано Державну реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна реєстраційний номер № 4973340 від 17 травня 2007 року, а також запис з Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження № 4973084 від 17 травня 2007 року.

За період чинності, зазначене рішення суду було виконано та державним реєстратором було прийнято рішення № 9324176 від 20 грудня 2013 року щодо перенесення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону від 20 грудня 2013 року за номером запису про заборону 3969179, а також рішення № 10136261 від 21 січня 2014 року щодо перенесення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку від 21 січня 2014 року за номером іпотек 4342497.

27 січня 2014 року представник банку звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з заявою перегляд заочного рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року заяву про перегляд заочного рішення було задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2013 року було скасовано та призначено до судового розгляду в загальному порядку.

12 березня 2014 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4,був укладений договір купівлі-продажу 9/10 частин домоволодіння №51-а по вул. Ромашковій в м. Одесі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №375.

12 березня 2014 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, був укладений договір купівлі-продажу 1/10 частин домоволодіння №51-а по вул. Ромашковій в м. Одесі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 381.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2014 року позовна заява ОСОБА_5, ОСОБА_5 до ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської дирекції про визнання договорів недійсними була залишена без розгляду через повторну неявку позивачів.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд визнати недійсними договори купівлі-продажу домоволодіння №51-а, яке знаходиться в місті Одесі по вулиці Ромашкова та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію обєкта нерухомого майна за ОСОБА_4, ОСОБА_2, що відновить реєстрацію обєкта нерухомого майна за ОСОБА_5

Сторони в судове засідання не зявилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року позов ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу недійсними задоволений частково.Визнаний недійсним договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відносно домоволодіння №51-а, яке знаходиться в м. Одесі по вул. Ромашкова. Стягнуто ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» компенсацію судових витрат.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_4 була подана апеляційна скарга, яка вже була предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4- ОСОБА_8 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи на боці відповідачів, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу недійсними, скасовано та ухвалено в цієї частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин домоволодіння №51-а по вул. Ромашковій в м. Одесі, укладений 12 березня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №375.

Також вказано, що оскаржуваним рішенням суду визнано недійсним договір купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відносно домоволодіння №51-а, яке знаходиться в м. Одесі по вул. Ромашкова, що посвідчено ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 12.03.2014 року та зареєстровано у реєстрі за № 381.

В решті рішення залишити без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 318 ЦПК України, ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно зясовані фактичні обставини справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

В судове засідання сторони не зявилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про що свідчать судові повістки (а.с.31-35 т.1).

На адресу суду 02 листопада 2016 року через інформаційний центр, який розташований в приміщенні апеляційного суду, надійшов лист від ОСОБА_2, який бажає особисто взяти участь у розгляді справи, та просить його повідомляти за його зареєстрованою адресою в АР Крим, м. Євпаторія. Одночасно в листі зазначено, що повноваження його представників припинено 01.05.2016 року (а.с. 37-40).

Однак до суду не надано документів, яки б підтверджували, що доручення скасоване , з наданої заяви також не вбачається, що ОСОБА_2 скасував доручення, яке він видав на здійснення його інтересів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, строк дії якого до 17 вересня 2017 року (а.с. 87-88 т. 1).

З наведеного колегія суддів, дійшла до висновку про належне сповіщення ОСОБА_2 про час та розгляд судового засідання 16 листопада 2016 року, через його представника, що підтверджується судовою розпискою, яка була отримана представником 01 листопада 2016 року (а.с. 31 т. 2)

Згідно із ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Зі змістом ст.. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У відповідності до ст. 305 ч. 2 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.

Згідно із п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у разі не спростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається у звязку із скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, та вважає його правильним, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 17 травня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №014/0054/74/74904, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику кредит у розмірі 395 819,00 доларів США, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 14,5 % річних строком до 17 травня 2027 року.

З метою забезпечення повного та своєчасного виконання кредитних зобовязань того ж дня між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки серії ВЕО №530023, відповідно до пункту 1 якого іпотекодавець ОСОБА_5Б передав належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: домоволодіння №51-а, що знаходиться в м. Одесі, по вул. Ромашковій, оціночна вартість якого складала 2 352 376,00 грн., що за курсом НБУ на дату вчинення правочину еквівалентно 465 817,02 доларів США.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2013 року вищевказані договори визнано недійсними, скасовано наслідки недійсності правочину та повернуто сторони в початковий стан. Крім того, вказаним рішенням Державну реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції було зобовязано вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна реєстраційний номер №4973340 від 17 травня 2007 року, а також запис з Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження №4973084 від 17 травня 2007 року (а.с. 105-107 т. 1).

Заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2013 року було виконано, а саме Державним реєстратором було прийнято рішення №9324176 від 20 грудня 2013 року, щодо перенесення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону від 20 грудня 2013 року за номером запису про заборону 3969179, а також рішення №10136261 від 21 січня 2014 року, щодо перенесення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку від 21.01.214р. за номером іпотек 4342497.

04 березня 2014 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2013 року було скасовано, а 09 липня 2014 року було постановлено ухвалу про поворот виконання зазначеного заочного рішення (а.с. 108, 111).

Після скасування зазначеного заочного рішення 9/10 частин домоволодіння №51-а по вул. Ромашковій в м. Одесі ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу №381 від 12 березня 2014р. продав 1/10 частину домоволодіння по вул.. Ромашковій 51 а, за договором купівлі-продажу №381 від 12 березня 2014р. ОСОБА_2 (а.с. 39-40 т. 1)

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобовязання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобовязанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобовязання (взаємні права і обовязки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобовязанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобовязанням).

Виконання забезпечувального зобовязання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобовязання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною пятою ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору строк його дії до 26.12.2013р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобовязань (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, а і на час ухвалення рішення основне зобовязання боржником не виконане.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_2 права власності на спірне домоволодіння під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це домоволодіння, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31.01.2013р.) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у звязку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обовязки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою.

За таких обставин, з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у звязку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури визнання договору купівлі-продажу іпотечного майна недійсним, оскільки згідно п. 4.1.4 договору іпотеки: іпотекодавець зобовязаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-якій спосіб та не обтяжувати його зобовязаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найму, не передавати в наступну заставу, тощо) без отримання попередньої згоди на це від іпотекодержателя, а тому договір купівлі-продажу, укладений з порушенням ст. 586 ЦК України «Про іпотеку», що є підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсним згідно ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 2015 ЦК України.

Таким чином, як видно з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними є законними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно визнавши в мотивувальні частині рішення, про те, що позовні вимоги банку до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу недійсним є законними та обґрунтованими й підлягають задоволенню, у той же час в резолютивній частині рішення вирішив визнати недійсним договір купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, але не зазначив частку яку біло придбано на підставі цього договору, та неправильно зазначив реєстраційний номер № 375, замість 381.

Враховуючи, що висновки суду щодо вирішення вимог про визнання недійсним правочину, укладеному ОСОБА_2 та ОСОБА_5, стосувались саме 1/10 частки, але у резолютивної частині судового рішення не відповідають мотивувальній частині цього ж рішення та обставинам справи, що є порушенням вимог ст. 215 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду у цій частині не може залишатися в силі і воно за правилами ч. 3 ст. 303, п.4 ст. 309 ЦПК України в цій частині підлягає зміні.

В решті рішення суду не оскаржується, тому за правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення у цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Керуючись ст. ст.303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року в частині визнання недійсним договору купівлі продажу змінити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відносно 1/10 частини домоволодіння №51-а, яке знаходиться в м. Одесі по вул. Ромашкова, що посвідчено ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 12 березня 2014 року та зареєстрованого у реєстрі за № 381.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________О.Г. Журавльов

________ ОСОБА_10