Ухвала суду № 62792046, 17.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7197/16

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О. С.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_3 та третьої особи Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби - Павлій В.Ю., та представника відповідача, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», - Андріца Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

18 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона працювала старшим інспектором канцелярії загального відділу філії «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - «МПРС») ДП «АМПУ». Наказом №63-к від 19 лютого 2016 року начальником філії «МПРС» ОСОБА_6 її було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату. Скорочення штату відбулось у зв'язку із змінами організаційної структури філії «МПРС» відповідно до наказу голови ДП «АМПУ» Амеліна А.М. №327-к від 05 жовтня 2015 року «Про введення в дію організаційної структури філії «МПРС», який надійшов до філії 06 жовтня 2015 року. Метою внесення змін до організаційної структури визначено два напрямки: оптимізація процесу управління ДП «АМПУ» та забезпечення ефективного виконання ДП «АМПУ» завдань, функцій, передбачених Законом України «Про морські порти України», але ці зміни організаційної структури філії «МПРС» виходять за межі компетенції, наданої голові ДП «АМПУ» та потребують узгодження з Міністерством інфраструктури України. Вона вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки при попередженні про звільнення за скороченням штату 13 листопада 2015 року їй запропонували вакантні посаді лише у філії й не містили вакансій по АУ ДП «АМПУ» та була відсутня згода профспілки працівників МПРС на її звільнення та звільнення інших 14 працівників з роботи за скороченням штату на засіданні профкому профспілки від 28 січня 2016 року.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 233, 235 КЗпП України, позивачка ОСОБА_3 просила суд поновити її на попередній посаді та стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2016 року (а.с. 1-10).

Представник відповідача, ДП «Адміністрація морських портів України» - Андріці Є.Г., проти позову заперечувала і в своїх пояснення зазначала, що позивачка ОСОБА_3 звільнена з посади старшого інспектора канцелярії загального відділу філії «Морська пошуково-рятувальна служба» ДП «АМПУ» згідно із наказом №63-к від 19 лютого 2016 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату на законних підстави та у встановленому законом порядку (а.с. 74-81).

Представник третьої особи, Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби, Павлій В.Є., яка також представляє інтереси позивачки ОСОБА_3, позов визнала та просила його задовольнити.

19 травня 2016 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з заявою про залишення позову в частині вимог про поновлення на попередній роботі без розгляду у зв'язку з тим, що наказом директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» №12-к від 04 травня 2016 року вона була прийнята на роботу на посаду референта загального відділу з 05 травня 2016 року з випробувальним терміном три місяця (а.с. 17,128, 129).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 травня 2016 року за заявою позивачки ОСОБА_3 її вимоги про поновлення на попередній роботі залишені без розгляду (а.с. 130).

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено. Суд стягнув з ДП «АМПУ» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18460 грн. та судові витрати у дохід держави в сумі 1378 грн. (а.с. 160-161).

В апеляційній скарзі відповідач, ДП «АМПУ», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с. 162-166).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, ДП «АМПУ», , пояснення на апеляцію представника позивачки ОСОБА_3 та третьої особи Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби - Павлій В.Ю., та представника відповідача, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», - Андріца Є.Г., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Згідно із ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом першої інстанції встановлено, що «Морська пошуково-рятувальна служба» є філією ДП «Адміністрація морських портів України» (а.с. 11-11-22, 23, 24-26, 27, 29-34).

Позивач ОСОБА_3 працювала старшим інспектором канцелярії відділу філії «МПРС» ДП «АМПУ».

Наказом від 05.10.2015р. № 327-к голови ДП «Адміністрація морських портів України» припинено дію філії «Морська пошуково-рятувальна служба» (а.с. 35).

Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби листом від 19.10.2015р. внесла пропозицію голові ДП «АМПУ» про скасування наказу 05.10.2015р. № 327 «Про введення в дію організаційної структури філії «МПРС» через невідповідність законодавству України та установчим документам філії «МПРС» (а.с. 49).

Наказом голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 12.11.2015р. за № 383-к зі штатного розпису філії «МПРС» ДП «АМПУ» виключено, зокрема, структурний підрозділ канцелярію загального відділу (а.с. 37).

13.11.2015р. ОСОБА_3 отримала попередження про наступне звільнення з 13.01.2016р. з пропозицією щодо працевлаштування за списком філій ДП «АМПУ» (а.с. 38, 39-41).

Як вбачається з відповіді Міністерства інфраструктури України від 25.11.2015р., реорганізація відокремленого підрозділу - філії «МПРС» з точки зору Міністерства не повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства (ас. 56, 57).

Листом від 14.01.2016р. Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби повідомила голову ДП «АМПУ» про те, що в цей день на адресу спілки надійшли подання про надання згоди на звільнення працівників (зокрема - ОСОБА_3), посади яких виведено зі штатного розпису, але у зв'язку з закінченням терміну звільнення працівників вказане подання не було розглянуто (а.с. 52, 53).

ДП «АМПУ» листом від 01.02.2016р. повідомило позивача про перенесення дати запланованого звільнення на 08.02.2016р. у зв'язку з проведенням позапланового аудиту, ОСОБА_3 запропоновано список вакантних посад філій ДП «АМПУ» станом на 25.01.2016р. (а.с.43, 44-46).

Згідно подання голови ДП «АМПУ» Амеліна А.М. від 14 січня 2016 року №01-03/17 роботодавець просив профспілкову організацію Працівників Морської пошуково-рятувальної служби надати згоду на звільнення позивачки у зв'язку з скороченням штату (а.с. 53).

На засіданні профспілкового комітету працівників Морської пошуково-рятувальної служби було розглянуто подання про надання згоди на звільнення за скороченням штату позивачки та інших 14 працівників та було відмовлено у наданні згоди на звільнення працівників відповідно до наказу від 05.10.2015р. № 327-к, зокрема, ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням положень ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та вимог чинного трудового законодавства, зокрема ст. 49-2 КЗпП України, що підтверджується листом профспілкової організації від 29.01.2016р. №05/2016 (а.с. 54).

Наказом від 19.02.2016р. за № 63-к ОСОБА_3, старшого інспектора канцелярії загального відділу, звільнено з займаної посади 19.02.2016р. за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 82).

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 12.04.2016р. ОСОБА_6, начальника філії «МПРС», визнано винним у порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, в тому числі за порушення вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, щодо розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, зокрема, адміністрацією Філії представлені подання до професійної спілки працівників Філії, щодо надання згоди на звільнення працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема щодо звільнення ОСОБА_3 (а.с.137-139, 140-146, 147-149). Постанова набрала чинності 25.04.2016р. (а.с. 72).

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ОСОБА_3 наказом від 04.05.2016р. за № 12-к прийнято з 05.05.2016р. на посаду референта КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (а.с. 128).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Згідно наданої Філією «МПРС» від 15 серпня 2016 року №25/16-26 довідкою середньоденний заробіток позивача складав 369,20 грн. (а.с. 156).

Кількість часу вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2016 року по 04 травня 2016 року складає 50 робочих днів (лютий - 6 днів, березень - 22, квітень - 21, травень - 1), сума оплати вимушеного прогулу позивача за цей період складає 18460 грн. (50 робочих днів х 369,20 грн.).

В судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції представник відповідача не оспорював розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2016 року по 04 травня 2016 рокускладає 18460 грн.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка була звільнена з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників без законних підстав та не у встановленому законом порядку, тому її трудові права були порушені відповідачем й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають захисту судом шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2016 року по 04 травня 2016 року в розмірі 18460 грн.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Твердження відповідача, ДП «АМПУ», в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, а саме, суд помилково виходив з того, що позивачка була звільнена з роботи за скороченням штату без попередньої згоди профспілкової організації на законних підставах, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, викладених у пп. 19 постанови № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Згідно із ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У пункті 15 постанови №9 Пленуму "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, Верховний Суд України роз'яснив, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП.

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

У статті 49-4 КЗпП України зазначено, що зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка була зобов'язана довести в судовому засіданні ті обставини на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, а саме, порушення вимог трудового законодавства при її звільненні з роботи за скороченням чисельності та штату працівників, а відповідач ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що, не зважаючи на вимогу ст. 43 КЗпП України, відповідач видав наказ про звільнення позивачки з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди профкому профспілки, членом якої вона є й ця відмова від надання згоди є обґрунтованою.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що роботодавець безпідставно проігнорував пропозиції професійних спілок відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, що передбачено ч. 3 ст. 49-4 КЗпП України.

Як вже зазначалось вище, постановою Приморського районного суду м.Одеси від 12.04.2016р., яка набрала чинності 25.04.2016р. ОСОБА_6, начальника філії „МПРС", визнано винним у порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, в тому числі за порушення вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України, щодо розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, зокрема, адміністрацією Філії представлені подання до професійної спілки працівників Філії, щодо надання згоди на звільнення працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема щодо звільнення ОСОБА_3

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У пункті 7 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачка ОСОБА_3 була звільнена з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без законних підстав та не в встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував всебічно та повно обставини, що мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що законних підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів» відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік