Рішення № 62791510, 17.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1147/16-ц 17.11.2016 17.11.2016 17.11.2016

Провадження №22-ц/784/2264/16

Справа № 478/1147/16-ц Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/2264/16 Доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О.,Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2016 року, ухваленого

за позовом

ОСОБА_3 до Великоолександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (далі - Великоолександрівська сільська рада) про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до Великоолександрівської сільської ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Позивачка зазначала, що її мати ОСОБА_4 була членом КСП «Дружба» Казанківського району Миколаївської області. 29 березня 2004 року мати померла. Мати не була включена до списку громадян - членів КСП, що додається до державного акту на право колективної власності, та за життя не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Посилаючись на те, що вона є єдиним спадкоємцем та успадкувала майнові права після смерті матері, позивачка просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) в розмірі 7,87 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Великоолександрівської сільської ради в порядку спадкування.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не зявилась. Як видно з повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.119), вона своєчасно повідомлена через її представника ОСОБА_5 про час і місце судового розгляду, а тому її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 працювала в колгоспі «Дружба» Казанківського району Миколаївської області з 1955 року по день виходу на пенсію в 1983 році (а.с. 10, 51, 52). В подальшому колгосп було реорганізовано в КСП «Дружба». З членів колгоспу та КСП ОСОБА_4 не виключалась (а.с. 14).

19 грудня 1995 року КСП «Дружба» Казанківського району Миколаївської області було видано державний акт на право колективної власності на землю, що зареєстрований за № 01-8.

До даного державного акту було додано список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи про паювання земель колективної власності КСП «Дружба» та пояснень свідка ОСОБА_6, який на час розпаювання землі був головою колгоспу та головою комісії по розпаюванню землі, ОСОБА_4 не була включена в список громадян членів КСП, оскільки виїхала з села та проживала в іншому місці.

Звертаючись до суду, позивачка посилалась на те, що на час отримання КСП «Дружба» державного акту на землю, її мати, як члена цього підприємства, неправомірно не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), а тому мати мала право на земельну частку (пай), а вона має на це право в порядку спадкування за законом.

Проте, відповідно до п.п.1-2 Указу Президента України №720/95 від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі Указ Президента України №720/95), ст. ст.1-2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

За змістом ст.ст. 22, 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та Указу Президента України №720/95,особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов, а саме: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

При цьому, право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого вони є.

Отже, оскільки ОСОБА_4 не була включена в списки членів КСП, то вона не набула права на земельну частку (пай) в цьому підприємстві.

29 березня 2004 року ОСОБА_4 померла. За життя остання не зверталась з вимогами про отримання земельної частки (паю).

Оскільки спірні правовідносини щодо права на земельну частку (пай) виникли з часу отримання в 1995 році КСП «Дружба» державного акту на право колективної власності на землю, то до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року, в редакції, яка діяла на момент їх виникнення.

Водночас, до правовідносин про спадкування, які виникли з часу відкриття спадщини (29 березня 2004 року), застосовуються положення ЦК України.

Відповідно до ст. 71, 75, 76 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Крім того, згідно ст. 77, 80 цього Кодексу зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності, а закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Виходячи з наведеного, а також того, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1995 року, є загальновідомим фактом, колегія вважає, що ОСОБА_4 повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Дружба» зазначеного вище державного акту на землю.

Отже, строк позовної давності щодо вимог про право ОСОБА_4 на земельну частку (пай) КСП «Дружба» закінчився 20 грудня 1998 року.

Відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За такого, оскільки ОСОБА_4 не набула права на земельну частку (пай) в цьому підприємстві, у розумінні п.п.1-2 Указу Президента України №720/95 та ст.ст. 22, 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), її донька - позивач по справі ОСОБА_3 не успадкувала це право, у відповідності до ст. 1218 ЦК України, а звернення спадкоємця з даним позовом про визнання права порушеного в 1995 році, предявлено після закінчення строку позовної давності, встановленого ЦК УРСР 1963 року.

Таким чином, підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 є закінчення строку позовної давності

Оскільки суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в звязку з недоведеністю порушення цивільного права позивача, рішення підлягає зміні в частині підстав відмови в позові відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, а саме визначення підстави для відмови в задоволенні позову, якою слід вважати закінчення строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2016 року змінити.

Вважати підставою для відмови в задоволенні позову закінчення строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді О.О. Данилова

ОСОБА_7