Ухвала суду № 62790551, 16.11.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/963/16-ц Провадження № 22-ц/772/3293/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 39Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23.09.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину про відмову від прийняття спадщини недійсним та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину про відмову від прийняття спадщини недійсним та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Зазначав, що 31.03.2009 року померла його мати ОСОБА_4. Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами №25 по вул. Гагаріна у с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області; земельної ділянки, призначеної для обслуговування зазначеного будинку площею 0,25 га; земельної ділянки для ведення селянського господарства площею 0,06 га; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,2815 га, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності ОСОБА_4 від 19.11.2004 року серії ВН №045401.

Спадкоємцями за законом першої черги є діти ОСОБА_4: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_3.

10.08.2009 року позивач написав заяву про те, що він відмовляється від належної йому частки у спадщині. Стверджує, що відповідачка зверталася до нього з проханням про те, що оскільки в неї відсутнє житло, важке матеріальне становище, дозволити проживати їй у спадковому будинку та умовила позивача не оформляти належну йому частку в будинку, при цьому ОСОБА_3 запевнила ОСОБА_2 у тому, що він як і раніше буде мати вільний доступ до будинку, зможе користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, отримувати кошти та зерно від оренди земельної ділянки площею 1,2815 га відповідно до своєї частки у спадщині.

Проте, ОСОБА_3 до будинку та на подвіря позивача не допускає, використовує земельні ділянки на свій розсуд, а тому позивач вважає, що відповідач ввела його в оману, пообіцявши добровільно виділити йому частку у спадщині, що свідчить про те, що він під впливом помилки щодо обставин і наслідків відмови від спадщини, підписав 10.08.2009 року таку заяву.

Позивач також зазначає, що заява про відмову від прийняття спадщини від 10.08.2009 року оформлена з порушенням вимог закону, оскільки нотаріус при складанні та підписанні ним заяви не був присутній і ніхто зміст ст.ст.1273, 1274 ЦК України йому не розяснював, а вказана заява була прийнята від нього секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради, тоді як згідно ст.37 Закону України «Про нотаріат» посадова особа виконавчого комітету не може засвідчувати справжність підпису громадянина на документі, в якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові.

Виходячи з наведеного, положень ст. 229, ч.3 ст.1272, ч.5 ст.1274 ЦК України, позивач просив визнати правочин від 10.08.2009 року про відмову від прийняття ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилась після смерті 31.03.2009 року матері ОСОБА_4 недійсним; визначити ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 31.03.2009 року, у розмірі 1 (один) місяць.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23.09.2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту зясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно чч.1 та 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає ст.213 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.03.2009 року в селі Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-АМ № 138526 від 01.04.2009 року (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй майно: на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в с. Вінницькі Хутори, вул. Гагаріна, 25, Вінницького району Вінницької області; на земельну ділянку площею 1,2815 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області; земельну ділянку площею 0,31 га, в тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд і 0,06 га для ведення сільськогосподарського господарства.

Встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_3.

Відповідно до копії спадкової справи № 562/2009, заведеної Вінницькою районною державною нотаріальною конторою до майна померлої 31.03.2009 року ОСОБА_4, заяви про прийняття спадщини після її смерті подали ОСОБА_10 та ОСОБА_3, а заяви про відмову від своїх часток в спадковому майні подали ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Інші спадкоємці ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини не зверталися (а.с.81-92).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні правові підстави для задоволення позову.

Судова колегія вважає зазначений висновок суду обґрунтованим, таким, що ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст.1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу.

Згідно чч. 5 та 6 ст.1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

По справі встановлено, що 10.08.2009 року ОСОБА_2 написав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3, справжність підпису на заяві позивача було посвідчено секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с.9). Зазначену заяву ОСОБА_2 відповідно до ч.6 ст.1273 ЦК України не відкликав.

Відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.229 ЦК України, з підстав якої було заявлено позов, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у розясненнях, викладених у п.19 постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі постанова Верховного Суду України №9) звертає увагу судів на те, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Однак, позивачем не доведено, що він подаючи 10.08.2009 року заяву про відмову від належної йому частки спадкового майна на користь ОСОБА_3 помилився щодо природи такого правочину, що його волевиявлення не було вільним.

Судова колегія вважає, що у справі відсутні також підстави для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини на підставі ст.230 ЦК України.

Так, статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

У розясненнях, викладених у п.19 постанови №9 Пленум Верховного Суду України зазначає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми ст.230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Таким чином, враховуючи наведене та те, що відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином і характеризується ознаками безумовності та беззастережності, судова колегія вважає, що відсутні правові підстави для застосування ст.230 ЦК України, з огляду також і на те, що позивачем не доведено сукупність умов, передбачених цією статтею (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано, що заяву про відмову від прийняття спадщини позивач написав під впливом тяжких для нього обставин, судом до уваги не беруться, адже визнання відмови від прийняття спадщини з підстав вчинення правочину, під впливом тяжкої обставини, передбачено ст.233 ЦК України. Разом з тим, в позовній заяві позивач не посилався на зазначену норму матеріального права, як на підставу визнання правочину про відмову від прийняття спадщини недійсним, тоді як згідно ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, а тому ці доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не звертався до секретаря Вінницько-Хутірської сільської ради для засвідчення правильності підпису на заяві про відмову від спадщини, не є належним обґрунтуванням наявності підстав щодо визнання правочину недійсним визначених ст.229 ЦК України. Крім того, такі підстави, в обґрунтування позовних вимог, позивачем в суді першої інстанції заявлені не були.

Доводи позивача, що секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради йому не було розяснено зміст ст.ст.1273, 1274 ЦК України, судова колегія вважає також необґрунтованими, оскільки нічим не доведені та спростовуються заявою про відмову від прийняття спадщини від 10.08.2009 року та її текстом. Судова колегія враховує і той факт, що ОСОБА_2 раніше не ставив під сумнів власну відмову від прийняття спадщини, а звернувся з позовом до суду лише більше ніж через пять років після відмови від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3

З огляду на недоведеність ОСОБА_2 позову в частині визнання правочину про відмову від прийняття спадщини недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив також в задоволенні позову в частині визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що відповідає розясненням, викладеним в абз.3 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», згідно яких за наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину, його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.

Інші викладені в апеляційній скарзі доводи не являються суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримані норми матеріального та процесуального права, а відтак апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23.09.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_11

Судді: /підпис/ ОСОБА_12

/підпис/ ОСОБА_13

Згідно з оригіналом.

Суддя: