Рішення № 62787497, 16.11.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2

секретар Чубрей І.І.

за участю: ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа ОСОБА_6 України, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2016 року,

встановила:

В серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом.

Просило:

- в рахунок виконання основного зобовязання щодо оплати заборгованості за кредитним договором в сумі 682357 гривень 36 копійок, що складається заборгованості за кредитом в сумі 574959 гривень 95 копійок, заборгованості за відсотками в сумі 107397 гривень 40 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме будівлю кафе та земельну ділянку площею 0,0828 га, надану для комерційного використання для обслуговування цієї будівлі, що знаходиться по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області, що належить ОСОБА_4 шляхом визнання права власності на нього за позивачем;

- визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказані вище будівлю кафе та земельну ділянку.

Посилалося на те, що 9 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кошти в сумі 30000 доларів США на строк до 8 серпня 2024 року з відсотковою ставкою 14 процентів річних.

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки. Відповідно до його умов ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме будівлю кафе та земельну ділянку площею 0,0828 га, надану для комерційного використання для обслуговування цієї будівлі, що знаходиться по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області.

25 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до умов вказаного договору ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги на стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним та іпотечним договорами.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору у ОСОБА_4 станом на 28 липня 2015 року є заборгованість за кредитним договором в сумі 682357 гривень 36 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 574959 гривень 95 копійок та заборгованості по відсоткам в сумі 107397 гривень 40 копійок.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2016 року позов задоволено.

В рахунок виконання основного зобовязання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 682357 гривень 36 копійок, яка складається заборгованості за кредитом в сумі 574959 гривень 95 копійок, заборгованості за відсотками в сумі 107397 гривень 40 копійок, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме будівлю кафе та земельну ділянку площею 0,0828 га,які розташовані по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області.

Визнано за ПАТ «ДельтаБанк» право власності на будівлю кафе та земельну ділянку площею 0,0828 га, надану для комерційного використання для обслуговування цієї будівлі, які розташовані по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору у ОСОБА_4 станом на 28 липня 2015 року є заборгованість за кредитним договором в сумі 682357 гривень 36 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 574959 гривень 95 копійок та заборгованості по відсоткам в сумі 107397 гривень 40 копійок.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, за змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 9 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кошти в сумі 30000 доларів США на строк до 8 серпня 2024 року з відсотковою ставкою 14 процентів річних (а.с.4-11 т 1.).

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки. Відповідно до його умов ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме будівлю кафе та земельну ділянку площею 0,0828 га, надану для комерційного використання для обслуговування цієї будівлі, що знаходиться по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області (а.с.12-16 т.1).

25 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до умов вказаного договору ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги на стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним та іпотечним договорами.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору у ОСОБА_4 станом на 28 липня 2015 року є заборгованість за кредитним договором в сумі 682357 гривень 36 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 574959 гривень 95 копійок та заборгованості по відсоткам в сумі 107397 гривень 40 копійок.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в своїй постанові від 2 листопада 2016 року у цивільній справі № 359/4092/15-ц.

Суд першої інстанції помилково не вказав в резолютивній частині рішення суду ціну предмета іпотеки.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 8 листопада 2016 року у цивільній справі № 359/3848/14-ц

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року ринкова вартість будівлі ресторанно-торгового комплексу загальною площею 378,8 кв.м та земельної ділянки площею 0,0828 га, які розтошовані по вулиці Миру, 3-а в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області складає 1972000 гривні (а.с.2-18 т.2).

Враховуючи обставини наведені вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити.

Доповнити абзац другий мотивувальної частини рішення після слів «що знаходяться по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області» словами «за початковою ціною в розмірі 1972000 (один мільйон девятсот сімдесят дві тисячі) гривень».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції помилково визначив суму таких витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь держави.

Згідно частини 3 статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З поштового штемпеля на конверті вбачається, що позивач направив до суду позовну заяву засобами поштового звязку 29 серпня 2015 року.

Згідно підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (чинний на момент подання позову до суду) судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру встановлювався у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше трьох розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно пункту 22 частини 1 статті 5 Закону від сплати судового збору звільняються уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, повязаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Відповідно до статті 8 «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року, № 80-VIII установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень.

Ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання до суду позовної заяви складала 3654 гривні.

На момент подання позовної заяви рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичної осіб у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію, що підтверджується відповідними рішенням від 8 квітня 2015 року №71 та 3 серпня 2015 року №147 (а.с.30,31 т.1).

За таких обставин розподіл судових витрат слід змінити та стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 3654 гривні.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалюючи рішення у справі не врахував, що згідно постанови правління НБУ від 2 квітня 2015 року № 664 ухвалив рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».

За таких обставин позивач не має право без наявності банківської ліцензії здійснювати валютні операції та вимагати від відповідача повернення споживчого кредиту отриманого в доларах США.

Так, відповідно до частини 1 статті 35 Закону України « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно частини 6 ст. 38 Закону України « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 пояснила , що банк не позбавлений генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Помилковим є доводи апеляційної скарги про те, що в позові слід відмовити оскільки вартість предмета іпотеки значно перевищує загальну суму заборгованості за кредитним договором.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте частиною третьою статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 4 листопада 2016 року у цивільній справі № 6-340цс15.

Крім того, згідно пункту 12.3.1 договору іпотеки від 9 серпня 2006 року сторони погодили, що якщо фактична розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобовязанням, менший за вартість, вказану у висновку незалежного експерта-субєкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 банківських днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2016 року змінити.

Доповнити абзац другий мотивувальної частини рішення після слів «що знаходяться по вулиці Миру, 3-А в селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області» словами «за початковою ціною в розмірі 1972000 (один мільйон девятсот сімдесят дві тисячі) гривень».

В решті рішення залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: