Ухвала суду № 62785651, 15.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

15.11.2016р. Справа № 905/99/16

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Осадчої А.М.

за участю секретаря судового засідання Щитової Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

скаргу на неправомірні дії органу виконання судових рішень щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 01.03.2016 року у справі №905/99/16

за позовом Приватного підприємтсва "АДАМАНТ-Я" м. Полтава

до відповідача: Розівської сільської ради Шахтарського району Донецької області с.Розівка Донецької області

про стягнення заборгованості у розмірі 1372269,54 грн., інфляційних витрат у розмірі 4056,17 грн., 3 % річних у розмірі 37671,62 грн.,

за участю Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області м. Маріуполь Донецької області

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника): не з'явився

від відповідача (боржника): не з'явився

від ГУ ДКСУ: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

01.09.2016 року Приватне підприємство "АДАМАНТ-Я" ( далі - ПП "АДАМАНТ-Я") звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії органу виконання судових рішень - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі – ГУ ДКС України у Донецькій області), а саме, просить суд визнати неправомірними дії ГУ ДКС України у Донецькій області, які полягають у поверненні без виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/99/16 від 22.03.2016 року; зобов'язати ГУ ДКС України у Донецькій області виконати рішення господарського суду Донецької області № 905/99/16 від 01.03.2016 року на підставі наказу господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року.

Ухвалою суду від 02.09.2016 року скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні, розгляд скарги відкладався.

Ухвалою суду від 04.10.2016 року строк розгляду скарги продовжено на п'ятнадцять днів.

У змісті скарги ПП "АДАМАНТ-Я" вимоги останньої обгрунтовані тим, що 22.03.2016 року на виконання рішення господарським судом Донецької області, що набрало законної сили, видано наказ про стягнення з Розівської сільської ради Шахтарського району Донецької області на користь ПП "АДАМАНТ-Я" заборгованості в сумі 1372269,54 грн., інфляційних втрат у розмірі 4056,17 грн., 3% річних у розмірі 37671,62 грн., витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 14139,97 грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 21209,98 грн. 19.07.2016 року вказаний наказ стягувачем направлено на адресу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області для виконання разом з відповідною заявою. 20.08.2016 року ПП "АДАМАНТ-Я" отримало лист Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області №09.2-08/2354, в якому, посилаючись на Постанову КМУ від 07.11.2014 року №595 та п.9 Порядку виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 повернув на адресу стягувача виконавчий документ без виконання. Такі дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області скаржник вважає неправомірними, оскільки обов'язковість рішення суду визначено однією з основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України). Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили , є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. За умовами ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". Разом з тим, ЗУ "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноваження яких віднесено виконання рішень судів, а саме ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 був затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок). Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів з боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 24 Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені в п. 6 цього Порядку. Пунктом 9 Порядку передбачено певний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві, однак останньому не зрозуміло, на підставі якої норми ГУ ДКС України у Донецькій області було повернено наказ господарського суду Донецької області від 22.03.2016 року №905/99/16. Посилання ГУ ДКС України у Донецькій області на повернення виконавчого документу на підставі Постанови КМУ від 07.11.2014 року №2014 є сумнівними. ПП "АДАМАНТ-Я" виконало роботи по реконструкції системи водовідведення с. Розівка Шахтарського району, які було виконано на загальну суму 8634231,79 грн, що фінансувались ще у 2012 році за рахунок Державного бюджету України за міжбюджетним трансфертом на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій, тобто оплата виконаних у 2012 році робіт стягувачем було профінансовано ще у 2012 році за рахунок Державного бюджету України, а не місцевого бюджету. Скаржник вважає, що дії територіального органу Державної казначейської служби України були направлені не на виконання рішення суду, а на безпідставну відмову у прийняті виконавчого документу для виконання. Такі дії суб'єкту владних повноважень також не узгоджуються з міжнародною судовою практикою.

На підтердження вимог скарги ПП "АДАМАНТ-Я" надало суду належним чином засвідчені копії: листа ГУ ДКС України у Донецькій області №09.2-08/2354 від 03.08.2016року щодо повернення документів, наказу про примусове виконання рішення суду від 22.03.2016 року №905/99/16, листа УДППЗ "Укрпошта" №29-05-556 від 28.12.2015 року, розпорядження КМУ від 28.11.2012 року №947-р, додатку до розпорядження, довідки Єнакієвської об'єднаної державної фінансової інспекції №8.з від 18.01.2013 року, акту контрольного обміру по виконаним обмірам робіт з урахуванням даних контрольного обміру на будівельних об'єктах, договору про надання правової допомоги №16-06/2015 від 16.06.2015 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2698 від 07.11.2007 року.

14.11.2016 року через канцелярію суду від скаржника надійшли письмові пояснення, в яких останній повідомляє, що відповідно до коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3511210 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій" було здійснено міжбюджетний трансферт з Державного бюджету України місцевому бюджету Шахтарського району Донецької області в 2012 році, зокрема, по фінансуванню робіт по реконструкції системи водовідведення с. Розівка у 2012 році на підставі договору №41 від 16.11.2012 року. Ці обставини також підтверджуються Розпорядженням КМУ від 28.11.2012 року №947-р та довідкою від 18.01.2013 року №8 з актом контрольного обміру на будівельних об'єктах. Саме ГУ ДКС України у Донецькій області зобов'язано виконувати рішення суду, оскільки згідно з п. 4 Положення про ГУ Головне управління казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює розподіл коштів між місцевими бюджетами, загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.

У судове засідання 15.11.2016 року уповноважені представники сторін та ГУ ДКС України у Донецькій області не з’явились, про час та місце судового розгляду справи повідомлені у спосіб, що передбачений нормами чинного процесуального законодавства. Зокрема, боржник повідомлений у спосіб передбачений рекомендаціями, що надані у п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" № 01-06/2052/14 від 01.12.2014, яким передбачено особливості повідомлення сторін судового процесу, у разі знаходження підприємства на території проведення АТО. ГУ ДФС України у Донецькій області повідомлене про час та місце розгялду скарги шляхом направлення поштової кореспонденції суду на юридичну адресу останнього, про що свідчать наявні в матеріалах справи повернуті до суду рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка представників сторін не є перешкодою для розгляду скарги по суті. В даному випадку, всі заінтересовані особи були належним чином повідомлені про дату та час судових засідань і мали реальну можливість забезпечити явку своїх представників до суду та надати відповідні пояснення та заперечення.

Вивчивши пояснення і аргументи скаржника, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності та взаємозв’язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги, зважаючи на таке.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими для виконання на всій території України. Обов’язковість рішення суду, як одна з засад судочинства також встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.

Статтею 4-5 ГПК України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення та постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов, господарських судів тягне відповідальність, встановлену ГПК України та іншими законами України.

Положеннями статті 115 ГПК України закріплено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановлено Законом України “Про виконавче провадження”.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій (стаття 116 ГПК України).

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.03.2016 року по справі №905/99/16 задоволено позовні вимоги ПП "АДАМАНТ-Я", стягнуто на користь позивача з Розівської сільської ради Шахтарського району Донецької області заборгованість в сумі 1372269,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 4056,17 грн., 3% річних у розмірі 37671,62 грн., витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 14139,97 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 21209,98 грн.

Судове рішення набрало законної сили 22.03.2016 року і на його виконання 22.03.2016року господарським судом Донецької області видано наказ про примусове виконання рішення суду.

Відповідно до частин першої і другої статті 2 Закону України “Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України “Про державну виконавчу службу (далі - державні виконавці).

Частиною другою статті 3 цього Закону передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011р. "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

При цьому, у даній нормі права не вказано до якого суду оскаржуються дії органів Казначейства та не визначено порядок такого оскарження. Оскарження дій чи бездіяльності органу казначейства господарським процесуальним законодавством України не визначено.

Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У відповідності з приписами ст. 121-2 ГПК України (у редакції чинній на дату звернення до суду зі скаргою) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Оскільки орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України "Про виконавче провадження", з особливостями, визначеними Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а відтак скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу, тому господарських суд вважає за необхідне застосувати до скарги на дії ГУ ДКС України у Донецькій області за аналогією закону положення статті 121-2 ГПК України, яка визначає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” встановлено, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів XI, XII, XII– 1 ГПК тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 24.09.2013 р. у справі № 32/37-10.

ПП "АДАМАНТ-Я" направлявся для виконання ГУ ДКС України у Донецькій області наказ господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року.

Листом №09.2-08/2354 ГУ ДКС України у Донецькій області означений наказ повернуто без виконання з посиланням на приписи п.п.9, 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011року (далі – Порядок) та Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам та організаціям Донецької та Луганської області» №595 від 07.11.2014року.

В обґрунтування відмови у прийнятті наказу до виконання ГУ ДКС України у Донецькій області вказує, що Розівська сільська рада не є клієнтом Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, знаходиться на території проведення антитеррорестичної операції, місцезнаходження установи не змінено, казначейське обслуговування установ, які знаходяться на території, що не контролюється українською владою, здійснюється лише після повернення такої території під контроль української влади або переміщення на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Скаржник вважає, що дїї ГУ ДКС України у Донецькій області, які полягають поверненні без виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/99/16 від 22.03.2016 року є неправомірними.

Згідно зданими, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців боржник у справі №905/99/16 – Розівська сільська рада Шахтарського району Донецької області є органом місцевого самоврядування, який зареєстрований за адресою: 86221, Донецька область, Шахтарський район, с. Розівка, вул. Щорса, 4. Відомості щодо перереєстрації юридичної особи відсутні.

За приписами ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Таким чином органи місцевого самоврядування (у тому числі і Розівська сільська рада) відносяться до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок відповідно місцевого бюджету.

Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року, встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України» №215 від 15.04.2015року, є Державна казначейська служба України.

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 постанови).

На виконання ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Згідно з п. 3 цього Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Згідно з п. 6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

За правилами п.8 Порядку органи казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку, в тому числі, здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Згідно з п.11 Порядку відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі, зокрема, необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку визначено, що орган Державної казначейської служби України повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:

- виконавчий документ не підлягає виконанню органом державної казначейської служби, його подано особою, що не має відповідних повноважень, пред’явлено до виконання з пропущенням встановленого строку, видано або оформлено з порушенням встановлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуто стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов’язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

При цьому, наявність інших визначених законом підстав для повернення органом Державної казначейської служби України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою.

Такі підстави підлягають обмеженому (вузькому), а не розширеному тлумаченню, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2014 у справі №916/885/13.

Натомість, в якості підстави повернення наказу без виконання, ГУ ДКС України у Донецькій області зазначено, що Розівська сільська рада на теперішній час взагалі відсутня в мережі розпорядників бюджетних коштів, які обслуговує органи Державної казначейської служби України, місцезнаходження установи не змінено, а казначейське обслуговування установ, які знаходяться на території, що не контролюється українською владою, здійснюється лише після повернення такої території під контроль української влади або переміщення на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, тому виконання зазначеного рішення суду можливе тільки після переміщення боржника на підконтрольну органам державної влади України територію та поновлення в установленому законодавством порядку своїх рахунків в органі казначейства.

Указом Президента України №405/2014 від 14.04.2014 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На час розгляду справи антитерористична операція триває.

У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2015р. №428-р) визначено, що с. Розівка входить до означеного переліку. Незважаючи на це, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення антитерористичної операції, є територією України.

Вищезазначені положення законодавства не передбачають, що знаходження боржника на території проведення антитерористичної операції є обставиною, яка виключає здійснення виконання судових актів органами, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів, та є підставою для відмови у їх виконанні або перенесення виконання на будь-які строки ( до переміщення боржника на іншу территорію або закінчення АТО).

Законодавчі акти, якими регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції також не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення антитерористичної операції (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

Здійснивши системний аналіз ст.ст. 20, 21 та п.4 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» подання виконавчого документу до органу, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів, територіальна юрисдикція якого розповсюджується на пункт, в якому розташований боржник, є підставою для відкриття та виконання судового акту.

Посилання ГУ ДКС України у Донецькій області, що Розівська сільська рада (боржник) не перебуває безпосередньо на обслуговуванні саме в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області, що унеможливлює прийняття наказу до виконання спростовується приписами вищенаведеними приписами законодавства.

Крім того, у разі, якщо даний орган безпосередньо не здійснює виконання рішення суду, ГУ ДКС України у Донецькій області повинен був направити до виконання цей документ до відповідного підзвітного йому територіального органу Казначейства, яке повинно його виконувати, або зазначити при поверненні наказу до якого саме іншого територіального органу Казначейства слід звернутись стягувачу.

Фінансування робіт по реконструкції системи водовідведення с. Розівка Шахтарського району Донецької області у 2012 році на підставі договору №41 від 16.11.2012 року було здійснено ще у 2012 році, що вбачається з коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3511210 "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій", яким здійснено міжбюджетний трансферт з Державного бюджету України місцевому бюджету Шахтарського району Донецької області в 2012 році.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. (абз. 1,3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України выд 22.04.2016року № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини").

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», згідно якого Європейський суд наголосив, що, «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Європейський суд також зазначив, що «адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету».

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (від 21 лютого 1975 року) та у вищенаведеній «Шмалько проти України».

Враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати спірний виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню органом Казначейства за означених головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області обставин.

Відтак, дії ГУ ДКС України у Донецькій області щодо повернення за наведеної підстави без виконання наказу господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року є неправомірними та незаконними, ГУ ДКС України у Донецькій області зобов'язано прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року.

Згідно п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012 року господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Оскільки вчинення органом виконання судового рішення будь-яких виконавчих дій віднесено до виключної компетенції такого органу, внаслідок чого у суду відсутнє право зобов'язати ГУ ДКС України у Донецькій області вжити всіх передбачених законодавством заходів до виконання рішення господарського суду Донецької області № 905/99/16 від 01.03.2016 року на підставі наказу господарського суду Донецької області № 905/99/16 від 22.03.2016року.

Керуючись статями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Задовольнити скаргу Приватного підприємства "АДАМАНТ-Я" м. Полтава на дії органу виконання судових рішень - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області у справі №905/99/16 частково.

Визнати незаконними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повернення без виконання наказу господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року та зобов'язати ГУ ДКС України у Донецькій області прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області №905/99/16 від 22.03.2016 року.

У задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Дана ухвала набирає чинності в день її оголошення (15.11.2016 року).

Ухвалу суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Суддя А.М. Осадча