Постанова № 62779993, 14.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 910/4123/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: Колосюк С.Л.;

відповідача-1: Гладишенко М.І.;

відповідача-2: Грицик А.С.;

третьої особи-1: Гладун А.І.;

третьої особи-2: не з'явився;

третьої особи-3: Дубей В.Ю.;

третьої особи-4: Башаров В.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Національного банку України та Публічного акціонерного

товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.07.2016р.

у справі №910/4123/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з

управління активами "СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ"

2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича

Консалтингова Група"

третя особа-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова

компанія "Аккорд"

третя особа-3 Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної

промисловості "Укрспирт"

третя особа-4 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ" (далі - відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - відповідач-2), про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014р., укладеного між відповідачами, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в даному випадку була відсутня згода позивача на підписання спірного договору, що суперечить положенням ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу", ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами. Відповідач-1 вказував на те, що наданий позивачем реєстр укладених договорів не підписаний сторонами договору застави, а тому його не можна вважати додатком до вказаного договору, в якому зазначено детальний опис предмету застави. Окрім того, з вказаного реєстру вбачається, що в заставі у позивача перебували права вимоги до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" за кредитним договором №ВКЛ-20007072/1 від 27.06.2013р. Однак права вимоги за названим договором не були предметом відступлення за оскаржуваним позивачем правочином. На думку відповідача-1, укладений між відповідачами договір не порушує прав та інтересів позивача, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідач-2 визнав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 181-182, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича Консалтингова Група" (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аккорд" (далі - третя особа-2) та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - третя особа-3).

Третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3 проти позову заперечували, просили суд в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, зазначаючи про їх безпідставність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 239-240, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-4).

Третя особа-4 підтримала позов з наведених у ньому підстав, просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/4123/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/4123/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-2 також подав апеляційну скаргу, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/4123/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач та відповідач-2 звертали увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що майнові права за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. перебувають в заставі Національного банку України на виконання умов договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р.;

- в судових засіданнях представники позивача та відповідача-2 надавали суду пояснення про те, що у колонках №5 та №6 наданого позивачем реєстру укладених кредитних договорів допущено технічну описку і є низка інших ідентифікуючих показників, які свідчать про факт перебування майнових прав за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. в заставі Національного банку України;

- на засіданні №62/3 комітету з проблемних активів банківської групи «Дельта», на якому приймалося рішення про надання погодження на укладення Договору про відступлення прав вимоги від 12.09.2014р., не був присутній куратор банку, що свідчить про порушення процедури отримання погодження на укладення правочину та тягне за собою його недійсність;

- в постановах Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі №6-64ц12, від 21.10.2015р. у справі №3-670гс15 зазначено, у зв'язку з тим, що договір застави відчуження заставленого майна допускається за згодою заставодержателя, позов останнього про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставленого майна, укладеного без його згоди, підлягає задоволенню.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2016р.

17.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-3 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому він зазначав про безпідставність та непідтвердженість доводів апеляційних скарг, просив суд залишити скарги без задоволення.

19.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

20.10.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 20.10.2016р. з'явилися представники позивача, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи-1, третьої особи-3, третьої особи-4 . Представник третьої особи-2 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 20.10.2016р. представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 подали клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, апеляційній скарги були об'єднані в одне провадження, продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та відкладено розгляд справи на 14.11.2016р.

В судовому засіданні 14.11.2016р. представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-4 підтримали апеляційні скарги, просили суд скарги задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/4123/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 14.11.2016р. представники відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-3 заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили суд залишити скарги без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 14.11.2016р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.11.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, третьої особи-1, третьої особи-3 та третьої особи-4, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.02.2014р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем-2, як позичальником, було укладено кредитний договір №06 (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 24-27).

За умовами Кредитного договору (п.п.1.1, 1.2, 1.7, 1.8) кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 800 000 000,00 грн. на строк з 26.02.2014р. до 20.02.2015р. (включно). Процентна ставка за користування кредитом встановлюється на рівні 19,5% річних. Базовою кількістю днів для нарахування процентів є фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році. Повернення кредиту здійснюється за наступним графіком (далі - графік): дата погашення - 20.05.2015р., сума погашення - 800 000 000,00 грн. За невиконання або несвоєчасне виконання позичальником грошових зобов'язань за Кредитним договором нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання. Базовою кількістю днів для нарахування пені є фактична кількість днів у місяці/році. Забезпеченням за цим кредитним договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, на загальну суму 3 355 266 666,35 грн., згідно з реєстром, який є Додатком до договору застави майнових прав від 26.02.2014р. №06/ЗМП.

В п.3 Кредитного договору передбачено, що останній вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за цим Кредитним договором.

Між позивачем та відповідачем-2 було укладено додаткові угоди №1 від 04.12.2014р. та №2 від 02.03.2015р. до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 22-23), в яких сторони дійшли згоди доповнити розділ 1 Кредитного договору пунктом 1.4 із визначенням строків сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитом, а також змінити пункти 1.1, 1.2 Кредитного договору, скоригувавши суму кредиту та дату його погашення.

26.02.2014р. між позивачем, як заставодержателем, та відповідачем-2, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав №06/ЗМП (далі - Договір застави майнових прав) (том справи - 1, аркуші справи - 31-34).

За умовами Договору застави майнових прав (п.п.1.1-1.3) предметом останнього є майнові права за кредитними договорами, що укладені заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього Договору (далі - боржники), що є його невід'ємною частиною (далі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитні договори). Станом на 25.01.2014р. заборгованість за Кредитними договорами становить 3 355 266 666,35 грн. Зобов'язання, що випливають з укладених Кредитних договорів забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки, тощо. Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 3 355 266 666,35 грн., що відповідає незалежній експертній оцінці, яка здійснена 25.02.2014р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Незалежна експертна компанія "Правий берег", оцінювачем Устюговим Є.О. Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору від 26.02.2014р. №06, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, та з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них) (далі - разом або окремо - кредитний договір), в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, а тому числі щодо:

- повернення заставодавцем заставодержателю кредиту у сумі 800 000 000,00 грн. (далі - кредит), в строк до 20.02.2015р.;

- сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 19,5% в порядку та строки, визначені кредитним договором;

- виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених кредитним договором у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у томі числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків.

В п.6.3 Договору застави майнових прав передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором чи настання одного з випадків, з яким чинне законодавство пов'язує припинення права застави.

В Додатку №1 наведено реєстр укладених відповідачем-2 кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості (том справи - 1, аркуші справи - 36-37).

12.09.2014р. між відповідачем-1, як новим кредитором, та відповідачем-2, як первісним кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення права вимоги) ( том справи - 1, аркуш справи - 38).

За умовами Договору відступлення права вимоги (розділ 1) первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - третя особа-3, боржник) за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (далі - основний договір), а саме: право вимоги щодо:

- повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500,00 грн.;

- повернення заборгованості за процентами в розмірі 3 973 454,99 грн.

Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 58 129 954,99 грн. Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.

Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме:

- права заставодержателя, що виникають з договору застави №ВКЛ-2007072/1/S2 від 27.12.2013р., укладеного між відповідачем-2 та боржником;

- права заставодержателя, що виникають з договору застави №ВКЛ-2007072/1/ S1 від 27.12.2013р., укладеного між відповідачем-2 та боржником;

- права сторони-1, що виникають з договору про відступлення права вимоги від 27.12.2013р., укладеного між відповідачем-2 та боржником.

З моменту набрання чинності цим договором, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора у основному договорі, зазначеному в п.1.1 цього договору, та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, що зазначені в п.1.2 цього договору.

Сторони домовилися, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 58 129 954,99 грн.

Сторони домовилися, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на корить первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену в п.1.4 цього договору, не пізніше 01.03.2015р.

Згідно з п.2.1 Договору відступлення права вимоги первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

В п.5.1 Договору відступлення права вимоги передбачено, що сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності, а у його сторін виникають взаємні права та обов'язки, передбачені цим договором, виключно на наступний день після настання відкладальної обставини, під якою сторони розуміють відсутність добровільного повного погашення боржником заборгованості за основним договором в строк до 11.02.2015р.

22.12.2014р. між відповідачами було укладено додатковий договір №1 до Договору відступлення права вимоги (том справи - 1, аркуш справи - 39), в якому вони дійшли згоди у зв'язку з частковим виконанням боржником зобов'язань за основним договором в сумі 4 388 248,00 грн. викласти п.1.1 договору в наступній редакції: «Первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань третьої особи-3 (далі - боржник) за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (далі - основний договір), а саме: право вимоги щодо:

- повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн.;

- повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 1 774 552,73 грн.;

- повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за основним договором.

Всього загальна сума вимог, які нараховані та/або пред'явленні за основним договором станом на 22.12.2014р. складає 53 741 706,99 грн. Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.

Позивач просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.09.2014р., укладений між відповідачами, посилаючись на те, що відступлені відповідачу-1 вимоги перебувають у заставі позивача за Договором застави майнових прав і в даному випадку була необхідна згода позивача на укладення такого правочину.

Нормативно позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на ст. 586 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу", ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд в задоволенні позову відмовив, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про визнання Договору відступлення права вимоги недійсним. При цьому позивач, зокрема, посилався на наступне:

- майнові вимоги відповідача-2 за Кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між відповідачем-2 та третьою особою-2, було передано в заставу позивачу на підставі Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р., яким передбачено, що: до повного виконання кредитного договору відповідач-2, як заставодавець, не має права без відома та попередньої письмової згоди позивача, як заставодержателя, відчужувати предмет застави; при частковому виконанні відповідачем-2 умов основного зобов'язання застава, встановлена цим договором, зберігається у первісному (повному) обсязі); відповідач-2 зобов'язався не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання письмової згоди позивача; відповідач-2 зобов'язаний не вносити змін до договорів кредитних ліній та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди позивача;

- укладення Договору відступлення права вимоги між відповідача без згоди позивача, як куратора банку та заставодержателя, є прямим порушенням діючого законодавства;

- відповідно до постанови Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015р. «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку;

- внаслідок укладення оспорюваного договору відповідачами було порушено права позивача, як кредитора.

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

Відносно посилання позивача на порушення ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу" внаслідок укладення спірного Договору відступлення права вимоги, судом було встановлено наступне.

Основні положення про заставу визначаються Законом України "Про заставу", згідно зі ст. ст. 1, 3 якого застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені в ст. 512 Цивільного кодексу України, згідно з якою кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до положень ст. ст. 513, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В процесі судового розгляду було встановлено, що як кредитний договір між відповідачем-2 та третьою особою-3, так і оспорюваний Договір відступлення права вимоги було укладено у письмовій формі. При чому, укладаючи Договір про відступлення права вимоги сторони останнього були вільними у визначенні (погодженні) умов договору, вибору контрагента, тощо. Тобто, в даному випадку дія учасників оспорюваного правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) Договору відступлення права вимоги відповідала внутрішній волі сторін.

Діюче законодавство свідчить про те, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена в Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Натомість в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження посилання позивача на невідповідність оспорюваного Договору відступлення права вимоги в момент його вчинення положенням чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України.

Колегією суддів враховано посилання в апеляційних скаргах на те, що майнові права за кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між відповідачем-2 та третьою особою-3, на час укладення оспорюваного Договору відступлення права вимоги перебували у заставі позивача за Договором застави, укладеним з відповідачем-2. З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Згідно з приписами ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

З наведеного випливає, що належним доказом перебування у заставі позивача майнових прав відповідача-2 за кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. має бути відповідний договір застави.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на Договір застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р., укладений з відповідачем-2. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у вказаному Договорі застави майнових прав відсутні положення, які б свідчили про перебування права вимоги відповідача за кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. у заставі позивача.

До позовної заяви додано Додаток №1 до Договору застави майнових прав, укладеного між позивачем та відповідачем-2, в якому наведено реєстр укладених відповідачем-2 кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості (том справи - 1, аркуші справи - 36-37).

Натомість в тексті названого реєстру кредитних договорів відсутня пропозиція передати в заставу позивачу майнові права відповідача-2 за Кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між відповідачем-2 та третьою особою-3.

В №з/п 5894 вищевказаного реєстру наведено пропозицію передати в заставу майнові права за кредитним договором, укладеним 27.06.2013р., і заборгованість за яким обліковується відповідачем-2 з 03.07.2013р., тобто майже за півроку до дати укладення кредитного договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., права вимоги за яким були відступлені відповідачем-2 на підставі оспорюваного позивачем Договору відступлення права вимоги від 12.09.2014р.

Колегією суддів враховано посилання в апеляційних скаргах на те, що в реєстрі містяться певні описки. Однак при цьому судом було встановлено, що реєстри, викладені в Додатку №1 до Договору застави майнових прав, укладеного між позивачем та відповідачем, наявні у сторін цього правочину різняться між собою. Тобто, в даному випадку має місце не описка в обох примірниках Додатку №1 до Договору застави майнових прав, а різні редакції цього Додатку №1 та відповідно різні редакції безпосередньо самого реєстру кредитних договорів, наведеного в Додатку №1.

В наданій до матеріалів справі редакції Додатку №1 до Договору застави майнових прав в №з/п 5894, на який посилаються позивач та відповідач-2, як на такий, що містить відомості саме про кредитний договір №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., зазначено: код ЄДРПОУ, який не відповідає коду третьої особи-3 (боржника); вказано дату договору - 27.06.2013р., тоді як кредитний договір було укладено 27.12.2013р.; невірно визначено початок перебігу періоду виникнення заборгованості, тощо.

Окрім того, Додаток №1 до Договору застави майнових прав підписаний лише зі сторони відповідача-2. Жодних відомостей про погодження Додатку №1 та відомостей, вказаних в реєстрі кредитних договорів, що пропонувалися позивачу у заставу саме позивачем, як заставодержателем, названий Додаток №1 не містить.

З урахуванням наведеного можна дійти висновку про те, що Реєстр кредитних договорів, наведений в Додатку №1 до Договору застави майнових прав, укладеного між позивачем та відповідачем-2, по суті є лише пропозицією відповідача-2, яка не містить жодних відомостей про прийняття цієї пропозиції (передання відповідачем-2 своїх прав вимоги за кредитними договорами) позивачем. Відтак, вказаний вище реєстр не може вважатися належним доказом передання відповідачем-2 та отримання позивачем в заставу прав майнової вимоги відповідача-2 за наведеним в Додатку №1 переліком кредитних договорів у розумінні ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу, оскільки він не підтверджує факту передання в заставу майнових прав.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що в п.2.1 Договору застави майнових прав, укладеного між позивачем та відповідачем-2, чітко вказано про те, що майнові права сторони оцінили у сумі 3 355 266 666,35 грн. Водночас згідно з наданим позивачем суду Додатком №1 до названого договору загальна суму майнових прав становить 1 910 222 701,99 грн., що майже вдвічі менше суми, визначеної в Договорі застави майнових прав.

Постановою Правління Національного банку України №91 від 24.02.2014р було затверджено Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності (на час укладення спірного Договору відступлення права вимоги між відповідачами та Договору застави майнових прав між позивачем і відповідачем-2 вказана постанова була чинною і втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України №318 від 28.05.2014р.).

В п.п.3-6, 8 вказаного Положення передбачено, що рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності приймає Правління Національного банку. Кредит для збереження ліквідності банку надається банку на строк до 360 днів як одноразово, так і у формі невідновлювальної кредитної лінії. Основну суму боргу за кредитом для збереження ліквідності банк повертає рівними частинами. Процентна ставка за кредитом для збереження ліквідності банку встановлюється на рівні подвійної облікової ставки Національного банку та протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню. Проценти за користування кредитом для збереження ліквідності банк сплачує щомісяця. Національний банк має право приймати рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності на підставі клопотання банку та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду. Національний банк має право приймати рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за I категорією якості, а в разі його недостатності - під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за II категорією якості, відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, зокрема, за умови, що: майнові права за кредитним договором не обтяжені іншими зобов'язаннями; заборгованість за кредитним договором обліковується за відповідним балансовим рахунком банку не менше ніж 180 календарних днів; стан обслуговування боргу протягом останніх 180 календарних днів поспіль визначений як "високий" або "добрий". Національний банк приймає в забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку кредити відповідно до реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів, які відповідають вимогам, передбаченим у пункті 7 цього Положення, за ринковою вартістю, визначеною за результатами оцінки, проведеної відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" незалежним суб'єктом оціночної діяльності (далі - пул кредитів), з коригуючими коефіцієнтами.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вищевказані обмеження враховані між позивачем та відповідачем-2 в п.5.1 Кредитного договору №06 від 26.02.2014р. та в п.2.1 Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р.

В процесі перегляду справи було встановлено, що Кредитний договір №06 від 26.02.2014р. та Договір застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р. укладені між позивачем та відповідачем-2 після спливу 60 днів з дня укладення між відповідачем-2 та третьою особою-3 кредитного договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р.

Наведене свідчить про те, що заборгованість за кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. обліковувалась значно менше, ніж передбачено в обмеженнях, встановлених в п.7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності (чинного на дату укладення між позивачем та відповідачем-2 Договору застави майнових прав). Таким чином, враховуючи обмеження, встановлені законодавством, чинні на час укладення Кредитного договору та Договору застави майнових прав між позивачем та відповідачем-2, а також обмеження, передбачені в названих договорах, відповідач-2 не міг передати позивачу, а останній отримати в заставу майнові права за кредитним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р.

Позивач надав суду копію постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015р. у справі №826/15792/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнича Консалтингова Група" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В., треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скай Кепітал Менеджмент", Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, якою позов було задоволено повністю та визнано протиправними дії до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. щодо визнання нікчемним Договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент". Окрім того, визнано протиправним та скасовано рішення (у формі повідомлення про нікчемність правочинів від 22.07.2015р.) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. щодо визнання нікчемним вищевказаного договору.

Названа постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015р. у справі №826/15792/15 була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016р.

Позивач зазначав про те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015р. у справі №826/15792/15 було встановлено факт перебування кредитного договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. у нього в заставі за укладеним з відповідачем-2 Договором застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014р.

Однак у вказаному судовому рішенні у справі №826/15792/15 лише наводиться позиція сторін та висновки перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», оформлені протоколом №21 від 20.07.2015р. Предметом дослідження у вказаній справі було наявність у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. правових підстав для визнання нікчемним Договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент". При цьому судом не було встановлено жодних підстав для визнання вказаного правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Зважаючи на наявні у справі матеріали та пояснення, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про невідповідність оспорюваного ним Договору відступлення права вимоги нормам діючого законодавства. Тобто, позивач не довів наявність обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність правочину.

В ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з приписами ст. ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивач у даній справі не є стороною оспорюваного ним правочину. Окрім того, позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження того, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення між відповідачами Договору відступлення права вимоги.

Колегією суддів враховано, що відповідно до постанови Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015р. «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку. Однак, названі постанова та рішення були винесені вже після укладення оспорюваного позивачем правочину, а тому обмеження, встановлені ними не можуть застосуватися до спірних правовідносин.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем та відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на позивача та відповідача-2 (апелянтів).

Враховуючи вищенаведені обставини справи, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/4123/16 - без змін.

2. Матеріали справи №910/4123/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова