Ухвала суду № 62776891, 15.11.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/16112/14-ц

н/п 2-п/640/120/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р.

Київський районний суд м. Харкова:

головуючий-суддя Золотарьова Л.І.

за участю секретаря Бломберус С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.03.2015 року по справі №640/16112/14-ц та призначити справу до розгляду в загальному порядку. Посилається на те, що вона не була повідомлена про судовий розгляд справи, судової кореспонденції не отримувала. Вона 29.12.2013 року домовилася із ОСОБА_2 про те, що автомобіль «ВАЗ-2107» вона залишить собі, а в замін купить позивачу рівнозначний автомобіль на його вибір або розрахується грошима. Позивач вирішив отримати за автомобіль гроші, сторони домовились, що даний автомобіль коштує 21000 грн. 30.12.2013 року вона заплатила позивачеві 21000 грн., що підтверджується кредитним договором, грошові кошти віддавалися при свідках. 30.12.2013 року позивач написав до міліції заяву, у якій відмовився від претензій до неї. Однак, 05.01.2014 року позивач зателефонував їй, та попросив, ще коштів на купівлю автомобіля, оскільки наданих нею коштів йому не вистачає. Вона відмовилась платити ще, оскільки виконала зобовязання.

В судовому засіданні представник заявника заяву підтримав, надав пояснення відповідно до викладених в заяві вимог. Також зазначив, що ОСОБА_2 не є належним позивачем, оскільки не має прав вимагати кошти за автомобіль, а ОСОБА_1 не є належним відповідачем, оскільки автомобіль приймала ОСОБА_1, а її син ОСОБА_3

Представник ОСОБА_2 проти задоволення заяви заперечував, просив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовити, оскільки підстави для перегляду відсутні. Посилання на те, що відповідач нібито віддав кошти не підтверджені належними доказами, а розписки від 29 та 30 грудня 2013 року і є підтвердженням виникнення саме у ОСОБА_1 зобовязань.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали цивільної справи, зазначає наступне.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10.04.2015 року у цивільній справі №640/16112/14-ц (н/п 2/640/209/15) позовні вимоги задоволені; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування вартості автомобіля у розмірі 69000 грн., стягнуто судовий збір у розмірі 690 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово направлялись за адресою реєстрації місця проживання судові повістки, судове рішення. Однак, судова кореспонденція поверталась на адресою суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Разом з тим, зясування лише причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення.

Підставою для скасування заочного рішення, зокрема, є зазначення заявником таких доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та можуть привести до ухвалення іншого рішення.

Представник заявника посилається на те, що 30.12.2013 року ОСОБА_1 віддала позивачеві грошові кошти за автомобіль НОМЕР_1 у розмірі 21000 грн., що підтверджується кредитним договором від 27.12.2013 року, згідно з яким ОСОБА_1 взяла в банку кредит у розмірі 18000 грн., також заявою позивача від 30.12.2013 року до міліції, у якій він вказав, що немає претензій до ОСОБА_1

Однак, суд вважає, що вказані доводи представника заявника не свідчать про факт виплати позивачу грошових коштів за автомобіль. Зокрема, вказаний кредитний договір від 27.12.2013 року свідчить лише про факт взяття ОСОБА_1 в банку кредитних коштів, і не свідчить про передачу цих коштів позивачу.

У заяві до міліції від 30.12.2013 року ОСОБА_2 зазначив, що просить не проводити кримінальне розслідування за його заявою від 25.12.2013 року відносно ОСОБА_3 з приводу його автомобіля, оскільки не має претензій.

Разом з тим, згідно з оригіналами розписок від 29 та 30 грудня 2013 року (а.с. 68,69), ОСОБА_1 зобовязалася до 05.01.2014 року взамін автомобіля позивача повернути йому інший автомобіль на розсуд позивача.

Представник ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_2 написав до міліції заяву 30.12.2013 року про нездійснення подальшого кримінального розслідування, оскільки ОСОБА_1 написала розписку про надання йому автомобіля до 05.01.2014 року, тому він і погодився забрати заяву та мирно вирішити це питання. Оскільки 05.01.2014 року ОСОБА_1 ні автомобіль, ні кошти не повернула, він знову звернувся до міліції 08.01.2014 року з відповідною заявою.

З приводу надання суду розписок про отримання позивачем грошових коштів у розмірі 21000 грн. представник заявника зазначив, про відсутність такої розписки.

Відомості, які ОСОБА_1 вказала в письмових поясненнях до міліції від 16.01.2014 року, щодо отримання 30.12.2013 року позивачем від неї коштів за автомобіль у розмірі 21000 грн., суд до уваги не приймає, оскільки ці відомості вказані в її заяві не є належним доказом на підтвердження цих обставин.

Згідно з вимогами ст.ст. 58, 59 ЦПК України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання представника заявника на те, що грошові кошти віддавались ОСОБА_2 в присутності свідків, суд до уваги не приймає, оскільки на показах свідків, які є знайомими ОСОБА_1, рішення суду не можуть ґрунтуватися для підтвердження того, що кошти позивач отримував. Крім того, позивачем надані були до суду оригінали розписок відповідача від 29 та 30 грудня 2013 року.

Посилання представника заявника на те, що позивач не є належним позивачем є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Позивач на правовій підставі на підставі нотаріально посвідченій довіреності від 03.09.2012 року мав право володіти, користуватися та розпоряджатися спірним автомобілем, в тому числі, укладати договори купівлі-продажу, інші договори щодо виконання цієї довіреності, отримувати вручені від продажу, обміну кошти тощо.

Посилання представника заявника на те, що відповідач не є належним позивачем є необґрунтованими, оскільки саме відповідачка, а не її син, згідно з розписками від 29 та 30 грудня 2013 року зобовязалася до 05.01.2014 року в обмін автомобілю НОМЕР_2 придбати автомобіль на розсуд володільця ОСОБА_2, яка підтвердила, що саме вона отримала від позивача спірний автомобіль.

Відповідно до ч. 1 ст. 57, ч.1,2 ст. 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інших доводів та підстав з приводу перегляду заочного рішення суду представник заявника не вказував.

Виходячи з наведеного, у суду немає правових підстав для перегляду заочного рішення, оскільки представником заявника не було надано суду належних та допустимих доказів на спростування обставин встановлених при винесення рішення від 10.03.2015 року.

Таким чином, заява про перегляд заочного рішення суду задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 60, 231, 232 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 30.03.2015 року у цивільній справі № 640/16112/14-ц залишити без задоволення.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі до Київського районного суду м. Харкова апеляційної скарги протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий