Постанова № 62776370, 16.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 листопада 2016 року № 826/7335/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомдочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг»доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби проскасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2016 №0000094040, №0000104040, №0000124040, №0000134040, від 31.05.2016 №0000564109,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Кнауф Маркетинг» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2016 №0000094040, №0000104040, №0000124040, №0000134040, від 31.05.2016 №0000564109 (з урахування заяви про зміну позовних вимог від 13.06.2016).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства не мали місця у дійсності. Так, представниками позивача наголошено, що не зазначення у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року відповідних коригувань податку на додану вартість на підставі розрахунків коригувань до податкових накладних не вплинуло на загальний розмір податкових зобов'язань та розміру податкового кредиту позивача, сформованих за вказаний період. Не зазначення у формі №1ДФ за І квартал 2013 року та І квартал 2014 року ідентифікаційного номеру фізичних осіб, по відношенню до яких позивач виступає податковим агентом, пов'язане, на думку представників позивача, з тим, що такі особи мають статус нерезидента та перебували на території України всього декілька днів, з огляду на що у формі №1ДФ зазначено реквізити їхніх паспортів, що є належним способом оформлення вказаної звітності. При цьому, фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Дімайтід» мають статус реальних, що підтверджується належним чином оформленою документацією, а товари придбані у вказаного контрагента такими, що використані позивачем у межах його господарської діяльності. У той же час, військовий збір відсутній у переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а тому зобов'язання з його сплати не є податковим зобов'язанням, а контролюючий орган не наділений правом на донарахування позивачу зобов'язання з військового збору взагалі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах та на підставі наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників, правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, проведено документальну позапланову перевірку дочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2015.

За результатами вказаної перевірки Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників зроблено висновки, зокрема, про такі порушення дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» вимог податкового законодавства:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 2029,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 2029,00 грн., внаслідок того, що до складу витрат підприємства включено витрати, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства;

- наказу Міністерства фінансів України від 28.09.2011 №1213 «Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства» (зі змінами та доповненнями);

- заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 31.12.2015 у сумі 1 036 867 грн. внаслідок порушення:

Ш підпункту «а» пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2254,00 грн., у тому числі за липень 2014 року в сумі 2254,00 грн., за рахунок включення підприємством до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства;

Ш пункту 192.1, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 та пункту 192.3 статті 192 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 743 146,00 грн., у тому числі за грудень 2014 року в сумі 743 146,00 грн., за рахунок не включення до податкової декларації з податку на додану вартість суми коригування податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі (-743 1476,00 грн.), згідно з отриманими від постачальника розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної;

Ш абзацу 14 пункту 201.10 статті 201, підпункту «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 291 467,00 грн., у тому числі за січень 2015 року на суму 47067,00 грн., лютий 2015 року на суму 56168,00 грн., квітень 2015 року на суму 107205,00 грн., травень 2015 року на суму 57849,00 грн., червень 2015 року на суму 7726,00 грн., липень 2015 року на суму 526,00 грн., серпень 2015 року на суму 14926,00 грн.;

- завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 24 декларації) за листопад 2015 року на суму 15452,00 грн.;

- підпунктів 1.4, 1.5 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму військового збору за 2015 рік на суму 6 140,34 грн.

На підставі викладеного, Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено акт від 08.02.2016 №116/28-10-40-40/24577862 та прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016:

№0000094040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 2536,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 2029,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 507,00 грн.;

№0000104040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15452,00 грн.;

№0000114040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 296083,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 1 036867,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 259216,00 грн.;

№0000124040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн.;

№0000134040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у загальному розмірі 7675,42 грн., з яких за основним платежем нараховано у розмірі 6140,34 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 1535,08 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, позивачем подано відповідну скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої остання своїм рішенням про результати розгляду скарги від 27.04.2016 №9701/6/99-99-11-01-02-25 залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000094040, №0000124040 та №0000134040, а також скасувала податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040 та №0000114040 в частині встановленого перевіркою заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за рахунок відшкодування витрат за використану електроенергію, отриману на підставі договорів оренди нежитлових приміщень від 01.02.2012 №38-02/12, від 01.09.2012 №А-15, укладених з товариством з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Київ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТА ЛТД», і договору найму частини капітальної споруди від 25.10.2011 №ДН-5, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Галінвест», в іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі викладеного, Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 931750,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 745400,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 186350,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

При цьому, суд одразу звертає увагу про необґрунтованість клопотання представника позивача про призначення судової експертизи, оскільки зазначені у ній обставини, які, за твердженням останнього, потребують експертного дослідження, не є такими, що потребують спеціальних знань.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Як вбачається зі змісту акту від 08.02.2016 №116/28-10-40-40/24577862, підставою для висновків про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 2029,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 2029,00 грн., на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000094040, а також про заниження останнім податку на додану вартість на загальну суму 2254,00 грн., у тому числі за липень 2014 року в сумі 2254,00 грн., на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109 (в частині), слугували твердження контролюючого органу про нереальність (безтоварність) фінансово-господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Дімайтід», оскільки документи, складені останнім без дотримання чинного законодавства та не підтверджують фактичного здійснення операцій.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14.

У той же час, в обґрунтування висновків про нереальність (безтоварність) досліджуваної фінансово-господарської операції покладено висновки акту державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська від 06.01.2015 №9/04-61-22-2/39124570, в якому вказано про відсутність поставок по ланцюгу постачальників товариства з обмеженою відповідальністю «Дімайтід», що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність факту виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій підприємства, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, між дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дімайтід» (продавець) укладено договір купівлі-продажу запасних частин та інших засобів обслуговування ТЗ від 19.06.2014 №013, у відповідності до умов якого продавець зобов'язується продати та поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити запасні частини до рухомого складу, а також супутні товари до догляду за транспортним засобом.

На підтвердження товарності (реальності) вказаної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії таких документів: договору купівлі-продажу запасних частин та інших засобів обслуговування ТЗ від 19.06.2014 №013 разом з додатком №1, видаткової накладної від 17.07.2014 №390, податкової накладної від 17.07.2014 №390, списку перебування на балансі підприємства транспортних засобів.

Слід також зазначити, що приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, метою укладання позивачем вказаного правочину з товариством з обмеженою відповідальністю «Дімайтід» слугувала необхідність поточного обслуговування власних транспортних засобів дочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг», що спростовує твердження контролюючого органу про відсутність зв'язку вказаної операції з господарською діяльністю підприємства.

Аналіз взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Дімайтід» свідчить, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток; під час перевірки дочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг» контролюючим органом не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, відповідачем не надано суду доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

При цьому, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, суд звертає увагу, що твердження відповідача про наявність у провадженні головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області кримінального провадження №32014170000000064, в ході якого встановлено, що протягом січня-серпня 2014 року невстановлені особи шляхом перереєстрації ряду підприємств, які мають ознаки фіктивності, через транзитно-конвертаційну групу підприємств, серед яких зазначено товариство з обмеженою відповідальністю «Дімайтід», штучно формували податковий кредит для ряду підприємств реального сектору економіки, під час проведення перевірки позивача не досліджувались та не знайшли свого відображення в акті перевірки.

Враховуючи викладене, оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000094040 та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109 в частині нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 2254,00 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

У відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, в решті підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109, з урахуванням рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 27.04.2016 №9701/6/99-99-11-01-02-25, слугували доводи контролюючого органу про порушення положень підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, оскільки дочірнє підприємство «Кнауф Маркетинг» не включило розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (розрахунок №5 від 01.12.2014 до податкової накладної №1 від 04.11.2014 на суму ПДВ «-» 65572,72 грн., розрахунок №3 від 01.12.2014 до податкової накладної №4 від 11.11.2014 на суму ПДВ «-» 116666,67 грн., розрахунок №4 від 01.12.2014 до податкової накладної №3 від 07.11.2014 на суму ПДВ «-» 200000,00 грн., розрахунок №2 від 01.12.2014 до податкової накладної №5 від 14.11.2014 на суму ПДВ «-» 166666,67 грн., розрахунок №1 від 01.12.2014 до податкової накладної №8 від 18.11.2014 на суму ПДВ «-» 194240,00 грн.) у додаток №1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1)» до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року та, відповідно, не включило коригування ПДВ у загальному розмірі «-» 743146,06 грн. в рядки 16.1 «коригування згідно зі статтею 192 розділу V Кодексу обсягів придбання та податкового кредиту, який було включено у рядок 10.1» та 16 «Коригування податкового кредиту (сума значень рядків (16.1 (+ чи -) + 16.1.2 (+ чи -) + 16.2 (+ чи -) + 16.3 (+ чи -) + 16.4 (+ чи -) +16.5 + 16.6.1)» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, тобто не задекларувало від'ємне значення коригування податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 743146,06 грн. за грудень 2014 року. Також, перевіркою встановлено, що позивачем включено податкову накладну від товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Сервіс Україна» від 01.12.2014 №6 на суму ПДВ 743146,06 грн. до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2014 року, але не включило податковий кредит з ПДВ у вказаному розмірі в рядок 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податку на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, тобто підприємство не скористалось правом включення до податкового кредиту ПДВ у розмірі 743146,06 грн. з вартості отриманих послуг по організації перевезення вантажів.

У свою чергу, представниками позивача під час судового розгляду справи з цього приводу зазначено, що у листопаді 2014 року позивач сплатив товариству з обмеженою відповідальністю «Кнауф Сервіс Україна» авансом 4458876,34 грн. в якості компенсації вартості ж/д тарифів за послуги з організації перевезення вантажів за договором транспортного експедирування від 28.11.2011 №031ТЕО, на підставі чого товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Сервіс Україна» виписало на ім'я позивача податкові накладні №1 від 04.11.2014 на суму ПДВ 65572,72 грн., №4 від 11.11.2014 на суму ПДВ 116666,67 грн., №3 від 07.11.2014 на суму ПДВ 200000,00 грн., №5 від 14.11.2014 на суму ПДВ 166666,67 грн., №8 від 18.11.2014 на суму ПДВ 194240,00 грн. (у загальному розмірі сума ПДВ складає 743146,06 грн.), що було відображено позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року.

У подальшому, за твердженнями представників позивача, товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Сервіс Україна» здійснило відповідне зарахування попередньо авансованих коштів в рахунок нового договору та сформувало нову податкову накладну від 01.12.2014 №6 на суму ПДВ 743146,06 грн., у зв'язку з чим також сформовані розрахунки коригувань до попередніх податкових накладних (загальна відкоригована сума податку на додану вартість склала «-» 743146,06 грн.).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2014 року, в останньому міститься запис про отриману податкову накладну від 01.12.2014 №6 на суму ПДВ 743146,06 грн., а також розрахунки коригування на попередньо сформованих податкових накладних, про які зазначено вище, на загальну суму ПДВ «-» 743146,06 грн., відтак, з урахуванням викладеного, позивачем вказаними діями не допущено заниження податку на додану вартість на загальну суму 743 146,00 грн., оскільки вказане не вплинуло на формування в останнього зобов'язань з податку на додану вартість та/або податкового кредиту.

При цьому, суд погоджується з твердженнями контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, про невірне відображення дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» вказаного коригування податку на додану вартість шляхом не відображення таких показників у відповідних рядках декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, що не заперечувалося представниками позивача під час судового розгляду даної справи, однак даний факт не є свідченням заниження позивачем податку на додану вартість, внаслідок чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 №0000564109 в решті нарахованого позивачу зобов'язання з податку на додану вартість також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, суд звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду пояснень, а також розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15452,00 грн., з урахуванням того, що висновки щодо вказаного не деталізовані також і в акті від 08.02.2016 №116/28-10-40-40/24577862.

При цьому, приписами підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу (пункт 60.4 статті 60 Податкового кодексу України).

У той же час, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг», у зв'язку з частковим скасуванням Державною фіскальною службою України податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040, нове податкове повідомлення-рішення, з урахуванням зменшеної суми, не надходило, а іншого відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено. Відтак, податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040 не є відкликаним у встановленому статтею 60 Податкового кодексу України порядку.

Відтак, контролюючим органом не доведено суду обґрунтованості та правомірності податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040, отже останнє підлягає скасуванню.

Як було зазначено вище, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000134040 слугували доводи контролюючого органу про заниження позивачем суми військового збору за 2015 рік на суму 6 140,34 грн.

Так, у відповідності до змісту акту перевірки вбачається, що контролюючим органом виявлено неперерахування до Державного бюджету сум військового збору, утриманих із заробітної плати співробітників головного підприємства на загальну суму 6140,34 грн. (5972,87 грн. - сума коштів, що є помилково сплаченими податковими зобов'язаннями (4213,34 грн. - 18.05.2015 та 1759,53 грн. - 02.06.2015), 167,47 грн. - сума коштів, що не були своєчасно сплачені).

Представниками позивача під час судового розгляду справи наголошено, що військовий збір у розмірі 5972,87 грн. сплачено дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» помилково на інший казначейський рахунок, а саме: на рахунок для сплати єдиного соціального внеску. У той же час, останніми зазначено, що військовий збір відсутній у переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а тому зобов'язання з його сплати не є податковим зобов'язанням, а контролюючий орган не наділений правом на донарахування позивачу зобов'язання з військового збору взагалі.

У відповідності до статті 6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відтак, наведеними законодавчими положеннями передбачений законодавчий обов'язок для сплати військового збору у встановленому для цього порядку.

Також, слід зазначити, що у такому разі позивач не був позбавлений права на звернення до контролюючого органу із заявою про повернення помилково сплачених коштів, зокрема, з метою погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з військового збору у порядку встановленому статтею 43 Податкового кодексу України. Проте, згідно з наявними у матеріалах доказами, що підтверджено представниками позивача під час судового розгляду справи, такої заяви дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» до контролюючого органу не було направлено.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000134040 прийнято контролюючим органом правомірно, з урахуванням виявлених порушень податкового законодавства під час перевірки, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000124040, яким дочірньому підприємству «Кнауф Маркетинг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн., суд зазначає про таке.

Як вбачається зі змісту акту від 08.02.2016 №116/28-10-40-40/24577862, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про те, що дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» при поданні податкового розрахунку за І квартал 2013 року та податкового розрахунку за І квартал 2014 року було відображено недостовірні відомості щодо реєстраційного номера облікової картки працівника, який перебував у трудових (договірних) відносинах з підприємством у даних податкових (звітних) періодах, а саме: у звітності за І квартал 2013 року зазначено недійсний податковий номер « 2795801074», а також серія та номер паспорту замість податкового номера, а у звітності за І квартал 2014 року - серія та номер паспорту замість податкового номера.

Згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Так, за твердженнями представників позивача, не зазначення у формі №1ДФ за І квартал 2013 року та І квартал 2014 року ідентифікаційного номеру фізичних осіб, по відношенню до яких позивач виступає податковим агентом, пов'язане з тим, що такі особи мають статус нерезидента та перебували на території України всього декілька днів, з огляду на що у формі №1ДФ зазначено реквізити їхніх паспортів, що є належним способом оформлення вказаної звітності.

Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається (підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України).

Згідно з формою податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ), затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1020 та наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 №49, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин, у стовпці 2 останньої зазначається податковий номер або серія та номер паспорта* (* для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).

Таким чином, обов'язковим реквізитом, який зазначається податковим агентом у формі №1ДФ є податковий номер або серія та номер паспорта (останнє у встановленому для цього випадку - відмова особи від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника через свої релігійні переконання).

У відповідності до пунктів 63.1 та 63.2 статті 63 Податкового кодексу України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

У силу пункту 70.1 статті 70 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

На виконання положень статей 63 та 70 Податкового кодексу України з метою визначення єдиної методики реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 №779 затверджено Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Пунктами 2 та 3 розділу І вказаного Положення визначено, що реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України.

Це Положення регулює відносини, що виникають при реєстрації фізичних осіб, які є громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України, - у Державному реєстрі.

Усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням. Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта громадянина України (далі - паспорт) без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта (пункт 1 розділу ІІ вказаного Положення).

Таким чином, іноземці, які відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні, зобов'язані зареєструватись у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням. При цьому, останні можуть відмовитись від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків через свої релігійні переконання шляхом повідомлення про це контролюючого органу.

Отже, твердження представників позивача, покладені в обґрунтування протиправності вказаного податкового повідомлення-рішення, спростовуються наведеними положеннями податкового законодавства. Крім того, суд зауважує, що висновки контролюючого органу про зазначення дочірнім підприємством «Кнауф Маркетинг» у податковому розрахунку за І квартал 2013 року недійсного податкового номеру « 2795801074» позивачем під час судового розгляду не заперечувалось.

Таким чином, висновки контролюючого органу про порушення позивачем положень пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, що свідчить про правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000124040.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 23.02.2016 №0000094040, №0000104040 та від 31.05.2016 №0000564109.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.