Постанова № 62776242, 14.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2016 року № 826/24953/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві провизнання протиправними та скасування рішень та вимоги. ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві (далі - відповідач).

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03 вересня 2015 р. № 0066631701, №0066581701, вимогу від 21 серпня 2015 р. Ф-0064211701 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та рішення від 21 серпня 2015 р. № 0064231701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем своєчасно сплачено суму зобов'язань, а витрати виробництва позивачем обраховані у відповідності до норм чинного законодавства та підтверджені належними документами.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надавши суду письмові заперечення, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам, викладеним в акті перевірки.

В судовому засіданні, суд за згодою сторін ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вимог ст.77 Податкового кодексу України та наказу №809 від 23.07.2015 року "Про проведення документальної планової виїзної перевірки", виданого ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, відповідно до направлень від 03 серпня 2015 року співробітниками відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ОСОБА_1 податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012р по 31.12.2014р., за результатами якої складено акт №4350/26-52-17-01/НОМЕР_3 від 21.08.2015р. (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема :

п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.п. 168.2.1 п.168.2 ст.168, п. 177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, яке полягало в завищенні обсягу валових витрат у 2012р. на загальну суму 58384,91грн., у 2013р. на загальну суму 72484,32грн., у 2014р. на загальну суму 49916,63грн.

п. 176.2 «б» ст.176 Податкового кодексу України, що полягало у не поданні податкового розрахунку сум доходу і сум утриманого податку за формою 1-ДФ за 2 квартал 2014р. та зазначення недостовірних відомостей в розрахунках за формою 1-ДФ за 4кв.2012р., І кв. 2013р. таза І кв., 3кв., 4кв.2014р.;

п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, зокрема, заниження суми податку на додану вартість на 871грн., в т.ч. у серпні 2013р. на суму 93 грн., у січні 2014р. на суму 700грн. та у вересні 2014р. на суму 78грн.;

ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яке полягало в тому, що позивачем за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р. не перераховано до бюджету єдиного внеску на загальну суму 122611,87грн., в т.ч. за 2012р. на суму -77731,12грн., за 2013р. на суму -27559,71грн., за 2014р. на суму-17321,04грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято:

податкове повідомлення-рішення № 0066631701 від 03 вересня 2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування, на загальну суму 35 808,35 грн., з яких 28 646,68 грн. становить основний платіж, а 7 161,67 грн. - штрафні санкції;

податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2015 року № 0066581701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1088,75 грн., з яких 871,00 грн. становить основний платіж, а 217,75 грн. - штрафні санкції;

вимогу №Ф-0064211701 від 25.08.2015р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 122 611,87 грн. та прийнято Рішення № 0064231701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 15 281,69 грн.

Прийняття зазначених рішень було обумовлено наступними обставинами, встановленими актом перевірки.

1. Так, перевіркою було встановлено завищення витрат, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг у сумі 11459,74грн. Наявність зазначеного порушення було мотивовано відповідачем тим, що позивачем було безпідставно віднесено витрати, які не пов'язані з отриманням доходу, які не мали включатися до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу України, а саме сплату за ліцензію в сумі 8000грн., лікарські засоби (ліки, медичні препарати) в сумі 2315,25грн., махрові рушники в сумі 681,50грн.

2. Також перевіркою було встановлено віднесення до складу витрат сплату за послуги мобільного зв'язку в сумі 1300грн. за 2012 рік, на 2233 грн. за 2013 рік, 2339 грн. за 2014рік, та вартості придбаного мобільного телефону в сумі 1599грн., стартових пакетів на суму 495 грн. так як не надано на перевірку рахунків-фактур; правила користування мобільним зв'язком; деталізовані рахунки від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов; журнали обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером.

3. Крім того, актом перевірки було сформульовано висновок про те, що позивачем надано на перевірку квитанції до прибуткового касового ордера, щодо сплати юридичних послуг, пов'язаних з врегулюванням спорів у судах ФОП ОСОБА_2, згідно договору № 20-07//2012 від 20.07.2012р. в сумі 8800грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими документами (фіскальні чеки, виписки банку).

Суд щодо цього висловлює наступну правову позицію.

Відповідно до норм статті 138 Податкового кодексу України, які діяли на кінець періоду, що перевірявся відповідачем - 31.12.2014р. (далі - Податкового кодексу України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «є» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства.

З огляду на те, що позивач послався на придбання ліків для зберігання в кафе з метою виконання вимог законодавства з охорони праці, натомість відповідачем такі посилання не спростовано, суд приймає посилання позивача на вищезазначену норму статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів «ґ» та «е» пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати) та витрати на врегулювання спорів у судах.

При цьому згідно з приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 зазначеного кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Жодною нормою чинного законодавства України не передбачено наявності та зберігання у платника податку правил користування мобільним зв'язком; деталізованих рахунків від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журналів обліку дзвінків із зазначенням цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером.

При цьому саме відсутність зазначених документів відповідачем визначена як підстава для притягнення позивача до відповідальності.

Суд вважає, що наявність доказів оплати позивачем вартості послуг мобільного зв'язку є підставою для віднесення сплачених сум до витрат виробництва. Натомість правомірність цього може бути спростована податковим органом в загальному порядку, зокрема, шляхом надання доказів використання зв'язку з метою, яка не пов'язана з господарською діяльністю.

Щодо надання позивачем в якості доказів сплати позивачем вартості отриманих юридичних послуг квитанцій до прибуткового касового ордеру, то суд зауважує, що можливе порушення позивачем правил обігу готівки, на яке посилається відповідач в акті, не є підставою для висновків про відсутність доказів понесення витрат позивачем.

Відповідно до підпункту «ж» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України інші операційні витрати, що включають, зокрема, інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом I цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

З огляду на те, що ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями не відповідає ознакам нематеріальних активів, суд доходить висновків про правомірне віднесення позивачем вартості отриманих ліцензій до витрат виробництва.

4. Також перевіркою було встановлено завищення суми вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані у 2012 році в сумі 36825,17грн., у 2013 році в сумі 50483,83грн., у 2014 році 35635,83грн., яка не підтверджена відповідними розрахунковими документами (фіскальні чеки, виписки банку).

При цьому ні акт перевірки, ні жоден наданий в процесі розгляду справи відповідачем документ не містять переліку документів, яких, на думку відповідача не було надано позивачем в процесі перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (далі - Порядок) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 N 727, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за N 1300/27745.

Згідно з підпунктом 2 пункту 4 вищезазначеного Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії (його законного представника), та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки, а факт відсутності або порушення правильності ведення податкового та/або бухгалтерського обліку фіксується в описовій частині акта документальної перевірки.

Таким чином, у випадку дотримання співробітниками відповідача вищезазначених вимог, акт перевірки мав би містити перелік відсутніх документів, акт про відмову у наданні таких документів.

Натомість акт перевірки позивача зазначеного не містить, що унеможливлює розгляд в суді питання правомірності формування позивачем показників звітності, оскільки визначення арифметичної відповідності показників позивача його документам в ході судового розгляду неможливе. При цьому суд позбавлений можливості визначити наявність чи відсутність у позивача конкретних документів, з огляду на відсутність їх визначення в акті перевірки.

З огляду на те, що висновки про порушення позивачем норм ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ґрунтується на порушеннях, викладених в п. 1-4 даної постанови, суд доходить висновків про безпідставність і цих тверджень відповідача.

5. Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 був придбаний товар у ТОВ «Розетка. У А», що підтверджено видатковою накладною від 21.01.2014р. за №8335 та виписками банку, при цьому продавець товарів відмовився надати податкову накладну. Всупереч п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ із змінами та доповненнями фізичною особою - підприємцем не подано до податкового органу заяву зі скаргою на постачальника за формою згідно з додатком 8 (Д8) декларації з ПДВ разом із наданням копій розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, яка є підставою для включення сум до податкового кредиту.

Відповідно до приписів пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в редакції, яка діяла на момент подання позивачем звітності (17.02.2014р.), у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Як вбачається з матеріалів справи таку заяву позивачем було подано до відповідача 11.02.2014р., про що свідчить відбиток штампу відповідача.

У зв'язку з вищезазначеним суд вважає безпідставними посилання відповідача на порушення позивачем порядку формування податкового кредиту.

6. Також перевіркою було встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту у вересні 2014 року податкову накладну, виписану ТОВ «Кушнер», яка не була підтверджена відповідним документом.

При цьому позивач стверджував, що зазначена обставина не відповідає дійсності та відповідної суми до складу податкового кредиту ним включено не було. Натомість позивачем не було надано доказів, якими б підтверджувалося складання звітності за вересень 2014 року, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.09.2015р. №0066631701 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.09.2015р. №0066581701 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 793 грн. та застосування 198,25грн. штрафної (фінансової ) санкції.

4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві від 21 серпня 2015 р. Ф-0064211701 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві від 21 серпня 2015 р. 0064231701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

6. В решті позову відмовити.

7. Судовий збір в сумі 1595,09 грн. присудити на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук