Постанова № 62772975, 20.09.2016, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2-а/447/48/16 Справа №447/1369/16-а

П О С Т А Н О В А

ІмЕНЕм україни

20.09.2016 року Миколаївський районний суд Львівської області в складі: головуючого -судді Головатий А. П. , за участю секретаря судового засідання Волківської Н.Б., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Демко О.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання призначити пенсію за віком ,

в с т а н о в и в :

23.06.2016 року ОСОБА_3 пред'явив позов до Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області відповідно до якого просить визнати рішення відповідача від 21.01.2014 року неправомірним та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії. В обґрунтування позову наведено наступне. Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. З 15.02.1984 року позивач працював водієм в радгоспі "Володимирівський". В період з 26.04.1986 року по 24.05.1986 року він був безпосередньо зайнятий на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 29.04.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженим пенсійним віком на 10 років. До заяви позивач додав всі документи, що визначені законодавством для оформлення пенсії. На підставі поданих документів позивачу призначили пенсію зі зниженням пенсійного віку. 15.08.2013 року позивач виїхав за кордон та повернувся 29.07.2015 року. 11.08.2015 року позивач уклав договір про надання правової допомоги з представником. 12.09.2015 року представник позивача звернувся до відповідача з запитом про надання інформації з приводу припинення пенсійних виплат. У наданні такої інформації йому було відмовлено. Такі дії відповідача були оскаржені представником позивача в судовому порядку. Під час розгляду судової справи представнику позивача було надіслано лист від 23.05.2016 року до якого долучено оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. Лист з відповіддю представник позивача отримав 26.05.2016 року. Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідач зазначив, що в ході проведеної перевірки встановлено, що період роботи позивача в зоні відчуження у 1986 році документально не підтверджено, а отже і підстав для призначенні пільгової пенсії немає. Таке рішення позивач вважає неправомірним, оскільки він надав всі необхідні для призначення пенсії документи відповідачу, а отже підстав для відмови у призначенні пільгової пенсії у відповідача не було.

В судове засідання позивач не з'явився, уповноважив на представництво своїх інтересів ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, в обґрунтування позову навів доводи викладені у позовній заяві та просив суд позов задоволити.

Представник відповідача Демко О.І. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. 22.07.2016 року відповідач подав письмові заперечення на позов відповідно до яких зазначено наступне. Позивач пропустив строк, встановлений КАС України для звернення до суду. Позивачем зазначено, що він отримав копію оскаржуваного рішення лише 26.05.2016 року, однак, дане рішення було надіслано позивачу 21.01.2014 року поштою. Тому позивачу було відомо про порушення його права на призначення пенсії ще у січні 2014 року, однак, з позовом позивач звернувся лише у червні 2016 року. Крім того, 29.04.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії та долучив підтверджуючі документи, визначені законодавством. Однак, органи пенсійного фонду мають право в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі відповідних документів та дотовірність поданих у них відомостей. У зв'язку з цим відповідачем було зроблено відповідні запити щодо документів поданих позивачем. За результатами проведеної перевірки, встановлено, що подані позивачем довідки документально не підтверджують період його роботи у зоні відчуження у 1986 році, а отже підстав для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку немає.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач народився 16.03.1962 року, що стверджується його паспортом.

Згідно трудової книжки позивача з 15.02.1984 року по 23.07.1986 року він працював водієм ІІІ класу в радгоспі "Володимирівський". Згідно шляхових листів: від 26.04.1986 року № 202771, від 27.04.1986 року № 204564, від 28.04.1986 року № 204565, від 29.04.1986 року № 204528, від 30.04.1986 року № 202591, від 01.05.1986 року № 204942, від 04.05.1986 року № 202740, від 05.05.1986 року № 202546, від 06.05.1986 року № 204652, від 07.05.1986 року № 204647, від 08.05.1986 року № 202859, від 10.05.1986 року № 202858, від 11.05.1986 року № 202838, від 12.05.1986 року № 204765, від 13.05.1986 року № 202678, від 14.05.1986 року № 202643, від 15.05.1986 року № 202605, від 16.05.1986 року № 204733, від 19.05.1986 року № 516277, від 20.05.1986 року № 289900, від 21.05.1986 року № 289885, від 22.05.1986 року № 289834, від 23.05.1986 року № 289775, від 24.05.1986 року № 205297 позивач працював в зоні відчуження в якості водія автомобіля.

Відповідно до довідки від 16.01.1993 року №49 та довідки від 06.02.1992 року №371 позивач з 26.04.1986 року по 09.05.1986 року та з 17.05.1986 року по 23.05.1986 року працював у населених пунктах зони відчуження та був безпосередньо зайнятий на роботах, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах згідно списку №1, затвердженого постановою від 22.08.1986 року №1173.

Згідно протоколу спільного засідання Ради трудового колективу та профспілкового комітету дослідного господарства "Радіоеколог" від 22.01.1993 року №1 вирішено підтвердити роботу по евакуації людей, майна з с. Володимирівка працівників господарства згідно списку, зокрема, і ОСОБА_3. Згідно протоколу засідання профспілкового комітету, Ради трудового колективу та комісії по оформленню посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС дослідного господарства "Радіоеколог" від 18.03.1993 року №2 вирішено підтвердити роботу по евакуації людей, майна з с. Володимирівка працівників господарства згідно списку, зокрема, і ОСОБА_3.

22.02.1993 року позивачу було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2, у якому зазначено, що він має право на пільги і компенсації, встановлені Законами УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" для осіб, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 роках.

29.04.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, а саме на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до якої: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, пенсія надається зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - на 10 років. До заяви позивач долучив всі, визначені законодавством, документи, необхідні для призначення пенсії.

Зогляду на заяву та додані до неї документи, відповідач призначив позивачу пільгову пенсію відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розпочав пенсійні виплати. Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Оскільки сторони у судовому засіданні визнали, що позивачу на підставі його заяви та доданих до неї документів, призначили та виплачували пенсію і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, суд приходить до висновку, що дані обставини не слід доказувати.

Відповідно до довідки ГЦОСІ Державної прикордонної служби України 15.08.2013 року позивач виїхав за межі України та повернувся 29.07.2015 року.

21.01.2014 року відповідач рішенням №10/03-39 відмовив позивачу у призначенні пенсії, мотивуючи відмову тим, що в ході проведеної перевірки встановлено, що період роботи позивача в зоні відчуження у 1986 році документально не підтверджено, а отже і підстав для призначенні пільгової пенсії немає.

Оскаржуване рішення відповідач надіслав позивачу поштою 21.01.2014 року, що стверджується записом у журналі реєстрації вихідної документації.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів отримання позивачем оскаржуваного рішення відповідач не надав. Позивач натомість на підтвердження, того що ним не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав надав суду наступні документи. Довідку про те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення він перебував за кордоном, після повернення на територію України 29.07.2015 року. 11.08.2015 року позивач уклав договір про надання правової допомоги. На підставі повноважень, наданих йому згідно договору про надання правової допомоги, представник позивача подав адвокатський запит відповідачу 12.09.2015 року згідно якого просив надати йому інформацію про те чи проводиться виплата пенсії позивачу, якщо не проводиться, то вказати причину. Листом від 18.09.2015 року представнику позивача відмовили у наданні інформації, у зв'язку з чим він подав повторні запити від 13.10.2015 року та від 23.10.2015 року. Листами від 22.10.2015 року та від 11.11.2015 року йому було відмовлено у наданні інформації. У зв'язку з цим представник позивача 02.12.2015 року подав скарги на дії відповідача у Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та у Пенсійний фонд України. 06.01.2016 року Пенсійний фонд України повідомив представника позивача, що відповідачу було дано доручення надати інформацію щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_3 У зв'язку з тим що, запитувану інформацію не було надано представник позивача пред'явив адміністративний позов. Після відкриття провадження за адміністративним позовом листом від 23.05.2016 року представнику позивача надіслали копію оскаржуваного рішення. Даний лист представник позивача отримав 26.05.2016 року та 23.06.2016 року пред'явив позов про визнання неправомірним рішення та зобов'язання призначити пенсію за віком. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване рішення було прийнято відповідачем з урахуванням наступних документів. Згідно акта зустрічної перевірки від 17.06.2013 року відповідачем встановлено, що в книзі наказів по колгоспу "Володимирівський" та наданих розрахунках по заробітній платі за 1986-1993 роки позивач не значиться, а згідно додатку №4 до протоколу від 22.01.1993 року №1 про підтвердження роботи по евакуації людей, майна з с. Володимирівка працівників дослідного господарства у травні 1986 року, зазначено позивача. Згідно листа від 14.08.2012 року №205 з Поліського районного трудового архіву первинні документи щодо радгоспу "Володимирівський" на зберігання не надходили, копія протоколу, що підтверджує участь ОСОБА_3 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС додається. Згідно листа від 15.11.2013 року №199 з Поліського районного трудового архіву первинні документи щодо радгоспу "Володимирівський" на зберігання не надходили, копія протоколу, в якому зазначено що ОСОБА_3 направлявся на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС додається.

Однак, наведені вище письмові докази не спростовують письмових доказів позивача, долучених до матеріалів справи, які підтверджують період роботи позивача у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року, що надає йому право на пільгову пенсію згідно ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно позовної заяви позивач просить визнати рішення відповідача від 21.01.2014 року про відмову у призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку ОСОБА_3 неправомірним, зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах та відновити виплату пенсії.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як встановлено у ході судового розгляду позивачу призначили пенсію на пільгових умовах та проводили її виплату. Після прийняття оскаржуваного рішення виплату пенсії припинили. Таким чином, єдиною підставою припинення виплати пенсії є оскаржуване рішення.

Оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення є неправомірним та для повного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та скасувати таке рішення. Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах та відновити виплату пенсії позивачу, то такі задоволенню не підлягають, оскільки скасування оскаржуваного рішення передбачає відновлення виплат пільгової пенсії з моменту припинення її виплати.

Згідно квитанції від 22.06.2016 року №16883727 позивач сплатив за подання позову судовий збір.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, позивачу слід присудити здійснені ним судові витрати за рахунок бюджетних асигнувани відповідача, оскільки судом задоволено одну позовну вимогу позивача.

Враховуючи вищенаведене, позов слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 КАС України , суд, -

п о с т а н о в и в :

Позов задоволити частково.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області від 21.01.2014 року про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку ОСОБА_3.

Присудити ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у розмірі 551,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області.

Інші позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Головатий А. П.