Рішення № 62765579, 11.11.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/924/2016

130/1775/16-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2016 р. м. Жмеринка

Жмеринський м іськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шепеля К.А.,

за участі секретаря Бондар С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

у с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в інтересах позивача і вказав, що в липні 2016 року позивач через мережу Інтернет на веб-сайті «auto.ria.cоm» дізнався, що ТОВ «ВАШ АВТО» здійснює надання послуг фінансового лізингу. З сайту позивач дізнався, що відповідач проводить свою діяльність на всій території України. 28 липня 2016 року позивач зателефонував до представника відповідача де дізнався, що автомобіль, який його цікавить є в наявності, а саме KIA SPORTAGE і знаходиться в м. Києві. 28 липня 2016 року позивач зустрівся у м. Вінниці із представником відповідача, під час якої представник відповідача запевнила позивача, що автомобіль, який цікавить позивача є в наявності та знаходиться в м. Києві на автостоянці ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО», ціна автомобіля становить 248000 грн. На запитання чому ціна автомобіля відносно менша від ринкової вартості, представник відповідача повідомила, що через те, що автомобіль акційний, а тому ціна на нього знижена. В усній формі представник відповідача розяснила, що позивач має спочатку сплатити передплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. Перед укладенням договору фінансового лізингу представник відповідача надала позивачу реквізити для перерахунку грошових коштів. 28 липня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 124012 грн., де призначення платежу вказано: «адміністративний платіж згідно договору фінансового лізингу №005095 від 28 липня 2016 року». Після оплати, представник відповідача заповнила договір, де як виявилося є дані, що зовсім не співпадають з попередніми домовленостями. Враховуючи, те що кошти у великому розмірі вже були сплачені, позивач вимушений був підписати даний договір. Представник позивача зазначає, що змінилася ціна договору, з суми 248024 грн. на суму 510120,20 грн. Представник відповідача повідомила, що лізингова компанія не має права записувати у договорі автомобілі, що були у використанні, а тому змінено ціну договору. Під час ознайомлення з умовами договору виявилося, що платіж, який здійснив позивач є «адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату» - розділ «Визначення термінів» договору №005095 від 28 липня 2016 року. Представник відповідача запевнила, що даний розділ позивача не стосується, оскільки ним сплачено вартість автомобіля, а також повідомила, що до позивача зателефонує інший представник з м. Києва для уточнення даних, куди необхідно доставити автомобіль. Окрім іншого, позивачем підписано додаток №1 до договору «Графік сплати авансового платежу» та додаток №2 до договору «Спеціфікація». Інших додатків, що є посилання у договорі фінансового лізингу позивачем не було підписано. Через те, що позивачем було сплачено кошти, він вимушений був підписати договір та додатки до нього і тим більше його запевнили, що автомобіль є в наявності та найближчим часом буде доставлений. Під час останньої телефонної розмови з представником відповідача, останній в агресивній формі повідомив про необхідність доплатити решту суми за договором, або ж розірвати договір і тоді позивач отримає назад 60% від внесеної ним суми. Згодом позивач через мережу Інтернет на сайті «Реєстр судових рішень», формах, реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дізнався, що ТОВ «ВАШ АВТО» зареєстровано 06.04.2015 р.; згідно відомостей «Реєстру судових рішень» за аналогічними позовами до ТОВ «ВАШ АВТО» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним по суті справи винесено велику кількість рішень, які не на користь відповідача; згідно відомостей з ЄДРЮФОП та громадських формувань проти ТОВ «ВАШ АВТО» відкрито близько 20 виконавчих проваджень про стягнення грошових коштів. Представник позивача вважає, що відносини, що виникли між позивачем та відповідачем у звязку із укладенням договору фінансового лізингу регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг». Також вважає, що умови укладеного договору є несправедливими, зокрема про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2,3 ч. 3 ст. 13 Закону); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку із розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону). Так відповідно до п. 10.5 договору у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни. П. 10.15 договору за своїм змістом, теж свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі, а в разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені платежі споживачем платежі не повертаються. Згідно п. 10.13 договору розмір лізингової плати може індексуватися залежно від зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця, збільшенням або зменшенням податків та змінами ситуації на грошовому ринку. Також розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачено.

На підставі викладеного представник позивача вважає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 28 липня 2016 року містить обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця. Згідно п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмету лізингу, його зміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобовязаннями відповідає продавець. Разом із тим, в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. За умовами договору до отримання в користування предмета лізингу, лізингоодержувач має сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж10%, авансовий платіж 50%, комісія за передачу 3% від ціни предмета лізингу. Авансовий платіж, який відповідно до умов договору може збільшитись в сумі, лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців. Пунктом 1.3 договору передбачається, що лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. П. 1.7 договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6 договору. Зі змісту вказаного договору вбачається, що сторони остаточно не визначилися з вартістю предмета лізингу та не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як додаток №3, але до договору не додається. П. 8.2 договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладення договору 20323,51 доларів США. П. 8.3 договору передбачено, що за умовами договору вона може бути змінена в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Тобто, лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу. Також, із договору та додатку №2 (специфікація) вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики автомобіля, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України. У п. 4.5 договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток №3 до даного договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу. За п.п. 12.1. 12.13 договору лізингоодержувач не має права відмовитись від запропонованого та має пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягаю, крім того на лізингоодержувача накладаються додаткові фінансові санкції. Крім цього, згідно з п. 12.1 договору, наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є отримання з нього штрафу в розмірі 40% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми адміністративного платежу. П. 10.1 договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавцем відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3 до договору). кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7%. Графік покриття та виплати лізингових платежів (додаток№3) та сам обсяг таких платежів відповідач з позивачем не погодив і такий графік не підписаний в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування. Вважає, що вказана є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач. За п. 10.4 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення даного договору сторони домовились та беруть на себе зобовязання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 та договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі. П. 1.7, 9.7 договору передбачено обовязок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізингу (протягом 30 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу. В такий спосіб лізингоодержувач передбачає ймовірне подорожчання предмета лізингу. Однак в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики. За таких обставин представник позивача вважає, що у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача. Згідно додатку №1 до договору розмір адміністративного платежу становить 2032,35доларів США з огляду на положення ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Про те, що адміністративний платіж не є лізинговим платежем свідчить і той факт, що у спірному договорі лізинговий платіж і адміністративний платіж мають свої окремі визначення. Також п. 12.1 договору передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем комісія за організацію даного лізингоодержувачем не повертається. Крім того, згідно відомостей з Єдиного ліцензійного реєстру, ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» не має ліцензії на здійснення залучення фінансових активів від фізичних осіб. На підставі викладеного, представник позивача просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №005095 від 28 липня 2016 року укладений між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 124012 грн..

Позивач та його представник в судове засідання не зявилися. Представник позивача подав заяву про підтримання позовних вимог з вищевикладених підстав, розгляд справи у його відсутність та не заперечував щодо винесення заочного рішення у разі неявки представника відповідача в судове засідання.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Дослідивши та оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд прийшов до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем 28 липня 2016 року укладено договір фінансового лізингу №005095 (а.с.17-24), Відповідно до п. 1.1 Договору фінансового лізингу предметом фінансового лізингу є автомобіль KIA SPORTAGE, Comfort, обєм/тип двигуна 1,6/ бензин, тип КПП механічна. Специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам. Вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається у даному договорі, розмір авансового платежу вказується у даному договорі та у Додатку №1 до даного договору(п. 1.2 договору). Лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 договору). Лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобовязаннями щодо продажу предмета лізингу (п. 1.5 договору). Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача, згідно з умовами договору. а усі ризики по предмету лізингу переходять від лізингодавця лізингоодержувачу в момент передачі предмету лізингу по акту приймання-передачі (п. 1.6 договору). Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісію за передачу предмета лізингу: у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 договору, або різниці до вже сплаченого платежу на умовах викладених у п. 9.6 договору (п. 1.7 договору). Договір фінансового лізингу вступає в силу з моменту його підписання сторонами та дії протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору. Дія договору фінансового лізингу припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачу, або у випадку повернення предмету лізингу лізингодавця. При наявності між сторонами взаємних невиконаних зобовязань (в т.ч. фінансових) договір у частині цих невиконаних зобовязань діє до повного їх виконання (п.п. 2.1, 2.2, 2.4 договору).

Укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладення договору за цим договором становить 20323,51 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного договору, становить 510120,20 грн. з ПДВ (п. 8.2 договору). Сторони погодилися, що гривневий еквівалент вартості предмету лізингу, який визначений на дату укладення даного договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (п. 8.3 договору). Підписанням даного договору лізингоодержувач підтверджує, що він повідомлений про ризики під час виконання лізингоодержувачем своїх зобовязань за договором. Лізингоодержувач прийняв на себе валютні ризики згідно з цим договором (п. 8.4 договору). Всі планові платежі, які визначаються у додатку №1 та додатку №3 до договору сплачуються лізингоодержувачем згідно вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця (п. 8.5 договору).

Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50% від вартості предмета лізингу зазначеному у договорі та специфікації (п. 9.2 договору). Даним договором сторони визначили, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмета лізингу та його передачі лізингоодержувач зобовязаний одноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання додатку №3 до даного договору та до моменту купівлі предмета лізингу та передачі його лізингоодержувачу. У такому випадку сплата різниці проводиться лізингоодержувачем на підставі наданої лізингодавцем квитанції або рахунку. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обовязкові платежі будуть визначені у додатку №3 до даного договору, який сторони зобовязані підписати та який є його невідємною частиною (п. 9.4 договору).

Лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3 до договору). кожний лізинговий платіж включає відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування, частина від обсягу фінансування (сума яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), комісія за супроводження договору в розмірі 7% (п. 10.1 договору). На момент укладення договору попередній розмір щомісячного лізингового платежу у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору становить 316,39 доларів США, згідно обмінного курсу доларів США до української гривні на фактичну дату укладення договору становить 7941,39 грн. у гривневому еквіваленті. У випадку залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання договору та до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу сторони зобовязані підписати додаток №3 до договору (графік сплати лізингових платежів або план відшкодування або додаток №3 до договору) ( (п. 10.3 договору). У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни (п. 10.5 договору). Лізингоодержувач який сплатив адміністративний платіж, частково сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвати договір, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає (п. 12.1 договору).

Додатком №1 до договору визначено предмет лізингу - автомобіль KIA модель SPORTAGE, розраховано рафік погашення вартості предмета лізингу в доларах США, виходячи із вартості предмета лізингу 20323.51 доларів США (а.с.25)

Додатком №2 до договору фінансового лізингу (специфікація) (а.с.26) визначено марка автомобіля KIA, модель SPORTAGE, ціна в доларах США 20323,51.

Відповідно до копії квитанції ПАТ КБ «Приватбанк» позивач сплатив адміністративний та авансовий платежі за договором фінансового лізингу від 28 липня 2016 року №005095 (а.с.27).

Відносини, що виникають в звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте, після сплати позивачем суми 124012 грн., він зясував, що вказаний платіж є адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцеві за здійснення заходів, повязаних з підготовкою документів для укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як слідує з умов пункту 1.3 договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати позивачу предмет лізингу у користування, тобто на момент укладення договору в нього як лізингодавця не було предмета лізингу. Отже, оспорюваний договір є договором непрямого лізингу.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У вступній частині договору фінансового лізингу № 005095 від 28 липня 2016 року укладеного між сторонами, визначено, що адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається в додатку № 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Пунктом 1.7. даного договору встановлено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного договору.

Із наведеного слідує, що складова першого лізингового платежу - адміністративний платіж виходить за межі переліку лізингових платежів, встановлених законом.

Це також підтверджується положеннями Модельного закону про лізинг, прийнятого на двадцять пятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав - учасниць СНД (Постанова N 25-6 від 14 квітня 2005 року).

Так, відповідно до статті 17 згаданого Закону загальна сума лізингових платежів за договором лізингу - це сукупність всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу. Під лізинговим платежем за період розуміється вартість послуг лізингодавця, що надаються відповідно до договору лізингу за передбачені умовами договору лізингу періоди протягом строку лізингу, до складу якої входить відшкодування витрат лізингодавця, повязаних з придбанням і передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, що здійснюється шляхом нарахування амортизації, відшкодування інших витрат, повязаних зі здійсненням лізингової угоди, а також дохід лізингодавця.

Момент початку надання послуги лізингоодержувачу визначається моментом передачі предмета лізингу у тимчасове володіння і користування лізингоодержувачу.

Під виплатами за договором лізингу розуміються суми, що підлягають сплаті лізингодавцю потягом строку дії договору лізингу. Величина та строки виплат, а також спосіб їх здійснення визначаються договором лізингу з урахуванням даного Закону.

Згідно ст. 3 ч. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ч. 1 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно ст. 184 ч. 1 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Згідно ст. 1 ч. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 634 ч. 1 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При укладенні договору відповідачем було використано стандартну форму договору. Позивач не мав можливості внести в нього зміни, а тому виходячи із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України оспорюваний договір є договором приєднання. Визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача. Підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору, відтак, відповідач не може включати зазначені витрати в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж, пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Також вказана стаття містить самостійні підстави для визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

За змістом статті 18 Закону для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року при розгляді справи № 6-2766цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування.

Суд вважає, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу № 005095 від28 липня 2016 року, укладеного між сторонами, дає підстави для висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (стаття 3 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, оспорюваний договір фінансового лізингу містить додаток «Графік сплати авансового платежу», однак в дійсності сторони в повній мірі не погодили, обсяг таких платежів та конкретні строки їх сплати, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування, що у свою чергу відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої умови договору, а саме установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

У пункті 8.2 оспорюваного договору зазначена погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (20323,51 дол. США, що становило 510120 грн.). За умовами договору вона може бути змінена в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця, що у свою чергу відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої умови договору, а саме визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Однак, не врахувавши зазначені норми закону, відповідач не надав можливості позивачу захистити свої права та інтереси у випадку їх порушення відповідачем або ж відмовитись від договору, натомість, його умовами передбачив можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору з ініціативи останнього. Так, відповідно до п. 12.1. ст. 12 лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

У той же час, договором не передбачена така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що призводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якого лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Даний закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частина 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 даного Закону, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Згідно зі ст.ст. 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» - споживач має право: на необхідну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним, що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що представник відповідача під час укладення з позивачем договору фінансового лізингу, завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 124012 грн. під вигляд платежу за договором, який за умовами договору не повертається в жодному випадку та є платою за укладення самого договору, тим самим ввівши позивача в оману стосовно загальної ціни договору та порядку виконання його умов.

Таким чином оспорюваний договір фінансового лізингу № 005095 по своїй природі є несправедливим, його умови не відповідають вимогам законодавства, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило обєктивно бракує знань. Необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів одо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Як слідує із матеріалів справи, укладений між сторонами договір фінансового лізингу є обємним документом, надрукований дрібним шрифтом. Крім того, він є юридично складним, в звязку з чим потребує достатнього часу для його прочитання, детального вивчення та розуміння. У той же час, суд вважає, що у позивача на момент укладення договору обєктивно бракувало знань, необхідних для правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний суд у постанові від 16 грудня 2015 року у справ № 6-2766цс15.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства та на таку підставу позову посилався позивач у позовній заяві.

Судом установлено, що договір фінансового лізингу № 005095 від 28 липня 2016 року укладений між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», нотаріально посвідчено не було, однак на таку підставу позивач у позові не посилався.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову у зв'язку із несправедливими умовами, а також через відсутність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживачів договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Таким чином, суд, встановивши наявність несправедливих умов договору, наявність дисбалансу прав та обовязків на користь лізингодавця, використання нечесної підприємницької діяльності дійшов висновку про визнання укладеного договору фінансового лізингу недійсним в цілому та стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь позивача сплачених ним коштів у розмірі 124012 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню 551,20 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру та 1240,12 грн. судового збору за вимогу майнового характеру.

Керуючись ст. ст. 10, 184, 203, 215, 220, 227, 230, 509, 628, 634, 799, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 11, 16, 17, 18, 34 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 5, 8, 10, 11, 57, 60, 74, 77, 84, 88, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №005095 від 28 липня 2016 року укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, сплачені кошти в розмірі 124012 (сто двадцять чотири тисячі дванадцять) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (01601, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, код ЄДРПОУ 39733392) на користь держави судовий збір в розмірі 551 (пятсот пятдесят одну) грн. 20 коп. за вимогу немайнового характеру та в розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 12 коп. за вимогу майнового характеру.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку може він може подати протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий К.Шепель