Ухвала суду № 62765156, 09.11.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 594/386/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Денисова Т.С. Провадження № 22-ц/789/1224/16 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

при секретарі - Бріль В.Л.

з участю ОСОБА_1 та представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Борщівського районного суду від 9 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Борщівського районного суду від 9 серпня 2016 року позов задоволено частково:

зобов'язано ОСОБА_2, жительку АДРЕСА_1, надати позивачу ОСОБА_1, жителю АДРЕСА_5, можливість цілодобового проїзду, шляхом відчинення зачинених на замок воріт, що зведені на проїзді до прибудинкової території будинку АДРЕСА_1

заборонено ОСОБА_2 будь-яким чином перешкоджати позивачу ОСОБА_1 проїзду до квартири АДРЕСА_2.

В задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2, а також в задоволенні вимог до ОСОБА_3, відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення, посилаючись на незаконність рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянтка зазначила, що в провадженні суду перебуває спір про встановлення порядку користування прибудинковою територією між тими ж сторонами, тому суд повинен був повернути вказану позовну заяву. Вказала, що існуючий заїзд шириною 1 м 95 см не відповідає вимогам ДБН і виконання рішення буде можливим лише з використанням земельної ділянки ОСОБА_4 або по стіні будинку ОСОБА_2 Крім цього, суд при вирішенні спору не взяв до уваги висновок експерта про можливість влаштування іншого заїзду.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що ОСОБА_2 дійсно влаштовано ворота із замком, оскільки ОСОБА_1 має можливість влаштувати інший заїзд, який відповідатиме нормам ДБН.

ОСОБА_1 та його представник апеляційної скарги не визнали та пояснили, що будинок був трьохквартирним і існуючий заїзд існує з 1960 року, часу побудови будинку та його заселення. З 2012 року відповідач чинить перешкоди у користуванні ним, засипаючи його камінням, влаштовуючи кам'яну огорожу, а тепер влаштувала ворота із замком, тим самим перешкоджає йому в заїзді на подвір'я до квартири, господарських споруд (він змушений меблі, будівельні матеріали та важкі речі переносити з дороги). Передбачаючи можливість влаштування ОСОБА_2 інших перешкод в подальшому, він звернувся з вказаним позовом. Внаслідок приватизації ОСОБА_2 0,108 га земельної ділянки для ведення особистого господарства та відчуження нею цієї земельної ділянки своїй дочці ОСОБА_4, ширина проїзду залишилась 2,95 м, що достатньо для проїзду автомобіля. Вважають, що суд необґрунтовано відмовив у стягненні моральної шкоди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши учасників судового процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою чиняться перешкоди позивачу у користуванні квартирою і прибудинковою територією, заїзд до яких, а отже і належне користування ними, стало неможливим.

Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі на місці заїзду до його квартири встановили розсувні ворота, які зачинили на замок та всяко ігнорують його прохання відчинити ворота чи надати ключі від них. Іншого заїзду до його квартири не існує. Позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати йому можливість цілодобового проїзду шириною 3 м, відчинивши ворота, зведені на проїзді до квартири АДРЕСА_3 і заборонити їм зводити паркани, засипати сміттям, зачиняти ворота і т.п. на проїзді до вказаної квартири та будь-яким іншим чином перешкоджати проїзду, а також стягнути заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 88 000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є власниками квартир у будинку, який збудовано в 60-х роках минулого століття.

З часу зведення будинку існує заїзд з АДРЕСА_1, яким сторони постійно користувались. Спори з приводу користування ним виникли з 2012 року, про що свідчать судові рішення.

Так, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 1 жовтня 2013 року скасовано рішення Борщівського районного суду від 12 липня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 шляхом переміщення будівельних матеріалів (каміння) із земельної ділянки, яка використовується як заїзд до житла ОСОБА_1

Рішенням Борщівського районного суду від 22 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 третя особа Борщівська міська рада Тернопільської області, про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, зобов'язано ОСОБА_2 відновити заїзд шириною 3 м до квартири АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_1, шляхом знесення встановленої на місці існуючого раніше заїзду кам'яної огорожі.

Судом першої інстанції встановлено, що після виконання судового рішення та знесення встановленої на місці існуючого заїзду кам'яної огорожі, ОСОБА_2 встановила металеві ворота з замком, ключ від якого відмовилась надати.

Рішенням Борщівської міської ради від 18.03.2005 року за № 1221 відповідачці ОСОБА_2 та матері позивача ОСОБА_5 було передано безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

Сторони спільно користуються згаданою земельною ділянкою без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 2 ст. 386 цього Кодексу власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Встановивши, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні квартирою та прибудинковою територією, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про порушення прав позивача, яке підлягає захисту.

Наявність даного спору та попередніх спорів, які були предметом неодноразових судових розглядів, свідчать про те, що позивач має підстави передбачати порушення здійснення свого права власності, а відтак, суд першої інстанції підставно задовольнив вимогу про заборону відповідачці будь-яким чином перешкоджати позивачу проїзду до належної йому квартири.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК України не повернув даний позов ОСОБА_1, оскільки в провадженні суду першої інстанції перебуває спір між тими ж сторонами щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою не заслуговують уваги суду, оскільки різними є предмети цих спорів.

Місцевий суд підставно відкинув посилання ОСОБА_2 про невідповідність існуючого заїзду нормам ДБН 1992 року, оскільки з пояснень сторін та технічної документації вбачається, що будинок збудований в 60-х роках минулого століття з влаштуванням існуючого заїзду.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Борщівського районного суду від 9 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.В. Бершадська