Ухвала суду № 62765087, 15.11.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 677/538/16-ц

Провадження № 22-ц/792/2129/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Карпусь С.А., Федорової Н.О.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

з участю позивача ОСОБА_1,

його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Красилівської центральної районної лікарні про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2016 року,

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Красилівської центральної районної лікарні (далі Красилівська ЦРЛ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 зазначив, що з 1 квітня 2009 року він працював у Красилівській ЦРЛ на посаді лікаря-стоматолога-терапевта. Наказом № 43-к від 31 березня 2016 року позивача звільнено з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату працівників. Це звільнення є незаконним, оскільки воно було проведено відповідачем без згоди профспілкового комітету лікарні та без врахування переважного права позивача на залишення на роботі, крім того відсутні підстави для скорочення його посади, а неправомірними діями Красилівської ЦРЛ позивачу спричинені душевні страждання.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати наказ від 31 березня 2016 року № 43-к про звільнення його з посади лікаря-стоматолога-терапевта Красилівської ЦРЛ незаконним і скасувати цей наказ, поновити його на вказаній посаді, стягнути з Красилівської ЦРЛ на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 1 квітня 2016 року та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2016 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що вивільнення ОСОБА_1 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, внаслідок чого відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення з Красилівської ЦРЛ на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а вимоги останнього про відшкодування моральної шкоди не доведені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник Красилівської ЦРЛ ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно зясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що з 1 квітня 2009 року ОСОБА_1 працював у Красилівській ЦРЛ на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення.

У 2016 році проведено оптимізацію ліжкового фонду та штатного розпису Красилівської ЦРЛ, що призвело до скорочення чисельності працівників. Наказом від 24 грудня 2015 року № 158-к скорочено та виключено з штатного розпису лікарні ряд посад, у тому числі одна посада лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення.

11 січня 2016 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення. На час цього вивільнення в лікарні були відсутні вакантні посади, які б відповідали освіті, спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи позивача.

Розглянувши подання роботодавця від 14 січня 2016 року № 24, профспілковий комітет Красилівської ЦРЛ рішенням від 9 березня 2016 року не дав згоди на звільнення позивача.

Наказом від 31 березня 2016 року № 43-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату працівників.

Зазначені обставини визнані сторонами, підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та показаннями свідків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 1 і 2 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

В силу ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Докази у справі достовірно вказують на те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що обумовлено скороченням фінансування закладу охорони здоровя. Крім того, рішення про скорочення штату працівників прийнято компетентним органом, про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 був попереджений за два місяці, адміністрація Красилівської ЦРЛ не мала можливості перевести ОСОБА_1 на іншу роботу в лікарні через відсутність вакантних посад, які б відповідали професії та спеціальності позивача, переважного права на залишення на роботі при звільненні за скороченням штату працівників останній не має.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вивільнення ОСОБА_1 проведено відповідачем з дотриманням вимог законодавства про працю, тому його позов є безпідставним.

Посилання позивача на те, що він має переважне право на залишення на роботі не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і положеннях чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Поняття кваліфікації як таке, що включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а здатність виконувати особливі доручення, є оціночним та визначається у кожній конкретній справі залежно від встановлених судом обставин.

З матеріалів справи вбачається, що на час вивільнення працівників у стоматологічному відділенні лікарні було 3 посади лікаря-стоматолога-терапевта. Їх обіймали ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (а.с. 103-135).

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є лікарями І кваліфікаційної категорії (а.с. 65, 66, 75, 76), вони працюють за спеціальністю відповідно з 4 січня 1992 року та 12 березня 2001 року, натомість, ОСОБА_1 є лікарем-спеціалістом (а.с. 64, 77).

ОСОБА_4 і ОСОБА_5, як і ОСОБА_1, періодично підвищували свою кваліфікацію на відповідних курсах (а.с. 73).

Щоденник обліку роботи лікаря-стоматолога за 2015 рік (а.с. 81-82) вказує, що за рік ОСОБА_4 прийняла 4862 відвідувача, а ОСОБА_5 4897 відвідувачів. В свою чергу, ОСОБА_1 прийняв 4335 відвідувачів.

Показники відпрацьованих умовних одиниць працеємкості (а.с. 81-82) достовірно не вказують на вищу продуктивність праці ОСОБА_1, оскільки наказ Міністерства охорони здоровя України від 28 грудня 2002 року № 507 «Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги», яким затверджені вказані показники, втратив чинність згідно наказу Міністерства охорони здоровя України від 8 травня 2014 року № 310 і не регулював спірних правовідносин на час їх виникнення.

Наказом від 5 жовтня 2015 року № 142-вд ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання функціональних обовязків (а.с. 138). Разом із тим, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності не притягувалися.

Отже, суд першої інстанції правомірно погодився з доводами відповідача про те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_1, внаслідок чого вони користуються переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників.

Надані позивачем письмові докази не спростовують указаного висновку суду.

Також є безпідставним твердження ОСОБА_1 щодо незаконності його звільнення без згоди профспілкового комітету лікарні.

Згідно з ч.ч. 2, 7 ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у пятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення містяться у ст. 39 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового органу породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобовязаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності ознак обґрунтованості.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим, містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року (справа № 6-703цс15), який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Протокол № 3 від 9 березня 2016 року засідання профспілкового комітету Красилівської ЦРЛ (а.с. 11, 142-143), у якому сформульовано рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, не містить правового обґрунтування такого рішення. У звязку з цим, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що звільнення позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації відповідає вимогам закону.

Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_6

Судді: /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 54