Вирок № 62764903, 17.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/4464/15-к Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 11-кп/783/881/16 Доповідач: Березюк О. Г.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

під головуванням судді Березюка О.Г.,

суддів: Макойди З.М., Марітчака Т.М.,

при секретарі судового засідання Мельниченко І.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Паранька Р.Д. на вирок Франківського районного суду м. Львова від 15 червня 2016 року відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Грязновка Куркінського району Тульської області Російської Федерації, проживаючого у АДРЕСА_1, пенсіонера, раніше не судимого,

з участю прокурора Подіка Ю.О.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

представника потерпілої Паранька Р.Д.,

представника цивільного відповідача ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Франківського районного суду м.Львова від 15 червня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного виду покарання строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 35706 грн. 37 коп. та моральну шкоду в сумі 40000 грн., а всього 75706 грн. 37 коп. Цивільний позов ОСОБА_1 в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди з ТДВ «Експрес страхування» залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунальної міської клінічної лікарні швидкої допомоги витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину в сумі 19536 грн. 40 коп..

Згідно з вироком суду 28 березня 2015 року приблизно о 19 год. 20 хв. обвинувачений ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись ним у м. Львові по вул. Городоцькій, 205 в напрямку вулиці Кульпарківської, порушив вимоги чинних розділів ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №136 від 06.03.2013 року, а саме: Р.1 п.1.5 та п. 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»; «пішохідний перехід»); Р.2 п. 2.3 (підпункти «б» та «д») та Р. 12 п. 12.3, Р.18 п.п. 18.1, які виразились в тому, що рухаючись вказаним транспортним засобом, який перебував у технічно-справному стані, був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому зліва на право відносно напрямку руху транспортного засобу переходила проїзну частину дороги пішохід ОСОБА_1 та при виникненні небезпеки для руху вказаного пішохода, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди наїзд на пішохода ОСОБА_1, яка в результаті цього отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Не погоджуючись з вироком суду представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат Паранько Р.Д. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції в частині призначення основного та додаткового покарання ОСОБА_3 скасувати та призначити останньому більш суворе основне покарання у вигляді реального позбавлення волі та додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки. Вказаний вирок в частині вирішення цивільного позову змінити: стягнути з ТДВ «Експрес Страхування» (а у разі відмови у стягненні заподіяної шкоди із страховика - стягнути з ОСОБА_3.) на користь ОСОБА_1 завдану їй майнову шкоду в розмірі 35706 грн. 37 коп.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої їй моральної шкоди 200000 грн., з яких з ТДВ «Експрес Страхування» - у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, а саме 1785 грн. 31 коп..

У своїх доводах на підтвердження апеляційних вимог представник потерпілої ОСОБА_1 адвокат Паранько Р.Д. покликається на те, що при постановленні вироку, суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, те що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, вину у вчиненому визнав не відразу, а тільки під тиском беззаперечних доказів його вини.

Крім цього представник потерпілої Паранько Р.Д. в поданій апеляційній скарзі звертає увагу суду, що ОСОБА_3 після вчинення ДТП надав на лікування потерпілої 3 тис. грн., коли остання перебувала в реанімаційному відділені на межі життя та смерті. Однак апелянт вважає, що такі дії обвинуваченого були спрямовані виключно на те, щоб його становище не погіршилось через смерть потерпілої, оскільки фактично відразу після того, як обвинувачений пересвідчився, що загроза життю потерпілої минула він припинив надавати їй будь - яку допомогу.

Також апелянт вказує, що призначаючи покарання ОСОБА_3 судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. А як вбачається з оскаржуваного вироку ОСОБА_3 призначено основне покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, що не передбачено санкцією вищевказаної статті.

Крім цього представник потерпілої Паранько Р.Д. звертає увагу суду, що при прийнятті рішення судом без жодних підстав позовні вимоги ОСОБА_6 в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди з ТДВ «Експрес Страхування» залишено без розгляду, суд лише зазначив, що такий позов заявлено передчасно. Також судом не наведено жодних мотивів чому позов потерпілої щодо стягнення з ОСОБА_3 200000 грн. моральної шкоди слід задоволити частково.

Таким чином апелянт вважає, що при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не достатньо врахував глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, пов'язаних із отриманими тілесними ушкодженнями, які призвели до інвалідності та втрати працездатності, а також не зважив на характер правопорушення, форму і ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, та і інші обставини, які мають істотне значення для визначення її грошового виміру.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник потерпілої Паранько Р.Д. підтримав вимоги апеляційної скарги та навів аналогічні доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Прокурор підтримав апеляційну скаргу часткового в частині скасування вироку через неправильне призначення покарання та постановлення відносно ОСОБА_3 нового вироку, яким призначити основне покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_4 заперечили подану апеляційну скаргу та просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Представник цивільного відповідача ТДВ «Експрес Страхування» ОСОБА_5 подав письмове заперечення на апеляційну скаргу, яке у судовому засіданні підтримав та просив вирок суду щодо вирішення цивільного позову залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача про обставини справи і зміст апеляційної скарги, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали, встановила наступне.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні злочинного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами, є обґрунтованим і в апеляційній скарзі представника потерпілої Паранька Р.Д. не оспорюється.

Як вбачається з вироку місцевого суду призначаючи ОСОБА_3 основного покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити в межах санкції вказаної статті.

Санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, або без такого.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яка відповідно до п.1 ч.1 ст.413 КПК України полягає у незастосуванні судом закону, який підлягає застосуванню і відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України це є підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття та добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди, та з тим, що враховуючи особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, характеризуючи дані обвинуваченого, також відсутність обставин, що обтяжують покарання, обвинувачений має здатність виправитись без реального відбування покарання і доцільно застосовано до обвинуваченого ст.75 КК України.

Крім цього доводи апеляційної скарги, що обвинувачений ОСОБА_3 насправді щиро не розкаявся, а його вибачення висловлене в судовому засіданні, не може вважатися висловленням жалю щодо вчиненого і його слід трактувати лише як вчинення повних фактичних дій, - будуються виключно на припущеннях апелянта і його суб'єктивної оцінки показів обвинуваченого, тоді як оцінка доказів при винесенні вироку, відповідно до положень ст.94 КПК України, здійснюється виключно судом, а тому такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Також, не заслуговують на увагу і покликання апелянта, щодо того, що відповідно до п.2 ч.1 ст.66 КК України пом'якшуючою обставиною визнається добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, а не часткове відшкодування шкоди, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Колегія суддів визнає безпідставними доводи апелянта, що відшкодування 10000 грн. лише формально підлягає під поняття «часткового відшкодування шкоди»,- також є лише необґрунтованим припущенням і суто суб'єктивною точкою зору апелянта.

Що стосується задоволення цивільного позову, то як вбачається з вироку місцевого суду стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 35706 грн. 37 коп. та моральну шкоду в сумі 40000 грн., а всього 75706 грн. 37 коп..

Водночас, як вбачається з останньої заяви потерпілої ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст.31 ЦПК України, потерпіла просила стягнути з ОСОБА_3 та ТДВ «Експрес Страхування» 35706 грн. 37 коп. матеріальної шкоди та 200000 грн. моральної шкоди, при цьому не зазначила чи таке стягнення має бути солідарним чи частковим (т.2 а.с.73)

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з пунктами 2, 3-4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" із змінами, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частина 2 ст.1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до роз'яснення постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» зі змінами, відповідно до яких під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення,тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З заявленого цивільного позову вбачається, що після ДТП потерпілу було госпіталізовано в комунальну міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги, де вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 28.03.2015 року до 13.05.2015 року.

14.05.2015 року ОСОБА_1 було переведено в Судововишнянську комунальну міську лікарню, де вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 14.05.2015 року до 15.06.2015 року. Оскільки внаслідок ДТП потерпіла зазнала важких та серйозних травм і перебувала на стаціонарному лікуванні загалом з 28.03.2015 року по 15.06.2015 року, та в процесі лікування їй проведено ряд складних процедур та операцій, призначено відповідне лікування, а тому їй була необхідна значна кількість медикаментів, лікарських засобів та матеріалів медичного призначення, без яких проведення лікування не було б можливим, і більша частина яких була придбана її коштом. (т.1 а.с.52-73).

В результаті ДТП, яке мало місце з вини ОСОБА_3, потерпіла отримала тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичного експерта №118/2015 від 23.04.215 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння, та висновком МСЕК ОСОБА_1 було присвоєну першу «Б» групу інвалідності безтерміново (т.1 а.с.81- довідка МСЕК).

У зв'язку з тим, що після подачі вищевказаного позову ОСОБА_1 продовжувала нести витрати на лікування нею було подано заяви про збільшення позовних вимог, щодо відшкодування матеріальної шкоди до кінцевої суми 35706 грн. 37 коп. (т.1 а.с.41-42, 157- 210, т.2 а.с.73-87)

Окрім матеріальної шкоди внаслідок вчиненого ОСОБА_3 ДТП потерпілій ОСОБА_1 було завдано також і моральну шкоду, яка полягає у спричиненні моральних та фізичних страждань, які негативно позначилися на її житті, а саме: - внаслідок отримання тілесних ушкоджень, потерпіла перенесла значний фізичний біль, який не припиняється та спричинює порушення сну, викликає тривожність та неприємні сновидіння, що призводить до нервозності, дратівливості, труднощів у спілкуванні з рідними; - щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій; - негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; - неможливість подальшої трудової діяльності та виконання повсякденних обов'язків, неможливість здійснення догляду за собою. Так, через отриманні травми вона не може вести звичний спосіб життя. Крім цього, через отримані внаслідок ДТП тілесні ушкодження висновком Медико-соціальної експертної комісії (акт огляду № 1196/2) потерпілій присвоєно першу групу "Б" інвалідності безтерміново по причині ураження опорно-рухового апарату. Згідно вказаного висновку вона потребує постійного стороннього догляду, у зв'язку з чим була змушена звільнитись з роботи, оскільки стан її здоров"я не дозволяє і не дозволить в майбутньому здійснювати трудову діяльність.

З врахуванням вищенаведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач ОСОБА_3, як володілець джерела підвищеної небезпеки, а саме автомобіля «DAEWOO T13110», державний реєстраційний номерний НОМЕР_2, який безпосередньо керував цим автомобілем на момент заподіяння шкоди та якого вироком суду визнано винним у вчиненні ДТП, повинен нести відповідальність за завдану потерпілій ОСОБА_1 шкоду.

Водночас, як вбачається з полісу № АІ/7387933 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданого Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес страхування», було забезпечено таким страхуванням транспортний засіб марки «DAEWOO T13110», номерний знак НОМЕР_2, та страхову суму на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю встановлено у розмірі 50000 грн..

Відповідно до п.2 цього полісу страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом) (т.1 а.с.28).

Згідно зі статтею 6 Закону Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Страхове відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права, у тому числі і шляхом звернення вимоги до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до переконання, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, і вважає за необхідне стягнути з ТДВ «Експрес Страхуванння» на користь потерпілої 35706 грн. 37 коп. заподіяної матеріальної шкоди, що підтверджено квитанціями на купівлю медикаментів та проведення лікування і не виходить за межі страхової суми, та з ОСОБА_3 стягнути на користь потерпілої 100000 грн. моральної шкоди.

При стягненні з обвинуваченого моральної шкоди колегія суддів виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує глибину фізичних та душевних страждань потерпілої ОСОБА_1, пов'язаних із отриманими внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями, які призвели до настання інвалідності першої групи та повної втрати працездатності, а також враховує матеріальне становище обвинуваченого ОСОБА_3, який є особою похилого віку та пенсіонером.

Керуючись ст.ст.404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів

з а с у д и л а:

Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Паранька Р.Д. задовольнити частково.

Вирок Франківського районного суду м.Львова від 15 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 скасувати в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову.

Призначити ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку на 1 рік.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальностю «Експрес Страхування», код ЄДРПОУ 36086124, на користь потерпілої ОСОБА_1 35706 грн. 37 коп. заподіяної матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 100000 грн. заподіяної моральної шкоди.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: