Ухвала суду № 62757902, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/42648/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

судді: Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

секретар судового засідання Скавуляк Т.В.,

за участю: представника позивача Бая С.Е.,

представника відповідача Паланички О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Київської міської митниці Державної фіскальної служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року

у справі № 826/1369/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромзахист»

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Державної казначейської служби України

про стягнення коштів,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромзахист» (далі - ТОВ «Укрпромзахист») звернулось до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 67 877,23 грн. зайво сплачених митних платежів внаслідок завищення митної вартості товару шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову.

У касаційній скарзі Київська міська митниця ДФС, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована серед іншого тим, що суд під час виконання своїх функцій не може підміняти відповідний орган державної влади, до повноважень якого належить вчиняти передбачені законодавством дії, спрямовані на стягнення коштів з Державного бюджету України.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її з підстав, викладених в ній, представник позивача заперечив проти задоволення касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції просив залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що на підставі рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товару від 08 лютого 2011 року № 100000006/2011/410278/1 позивачем сплачено, при митному оформленні згідно з ВМД від 15 лютого 2011 року № 100130004/2011/177204 імпортованого ним товару, платежів на загальну суму 101 241,49 грн.

Вказане рішення Київської регіональної митниці постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2012 року у справі № 2а-6847/11/2670, залишеною без змін в цій частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року, визнано протиправним та скасовано. У частині стягнення з Київської регіональної митниці 67877,23 грн. надмірно сплачених митних платежів постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2012 року скасована та відмовлено в цій частині позовних вимог.

Внаслідок неправомірного коригування відповідачем митної вартості товарів позивачем сплачено до бюджету митних платежів у більшому на 67877,23 грн. розмірі (у т.ч. мито - 17289,27 грн., ПДВ - 50587,96 грн.) порівняно з рівнем митної вартості товарів, визначеним декларантом.

Тому, позивач звернувся із заявою від 16 липня 2012 року до Київської регіональної митниці про повернення надмірно сплачених платежів у сумі 67 877,23 грн., у відповідь на яку остання повідомила про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України.

24 грудня 2012 року позивач знову звернувся до Київської регіональної митниці із письмовою заявою, в якій просив повернути 67877,23 грн. надмірно сплачених митних платежів на відповідний рахунок у банку.

Судом першої інстанції установлено, що позивач в поданій заяві про повернення надміру сплачених платежів зазначив напрям повернення коштів - поточний рахунок в установі банку (вказаний в заяві). Доказів наявності у позивача податкового боргу на дату подання заяви митним органом не надано.

На вказану заяву Київською регіональною митницею надано відповідь від 03 січня 2013 року № 14/2-11/108, в якій зазначено, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2012 року рішення про визначення митної вартості від 08 лютого 2011 року №100000006/2011/410278/1 скасовано Київською регіональною митницею 03 січня 2013 року.

Вважаючи вказану відповідь незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення зайво сплачених митних платежів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що навіть за умови встановлення факту протиправності рішення про коригування митної вартості митниці, суд не вправі підміняти митний орган, стягуючи з Державного бюджету України надмірно сплачену з такої вартості суму митних платежів. Водночас, в адміністративному позові відсутні позовні вимоги про визнання протиправними дії митного органу щодо недотримання останнім положень Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (далі - Порядок № 618). Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та суті обраного позивачем способу захисту порушеного права (безпосередньо стягнення коштів) суд першої інстанції встановив відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Держбюджету на користь позивача надміру сплаченої різниці у митних платежах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем було дотримано процедуру, встановлену Порядком № 618, а відтак вчинено всі можливі дії щодо повернення надмірно сплачених сум податків. Отже, Київською міською митницею ДФС не виконано вимог Порядку № 618 щодо оформлення висновку відповідно до заяви позивача від 24 грудня 2012 року, у зв'язку з чим, для повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК України, статті 43 ПК України і статті 45 БК України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком № 618, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до п. 43.5 ст. 43 ПК України та розділу ІІІ Порядку № 618, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати митний орган прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.

Згідно з положеннями ч.ч. 2 та 4 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Суди попередніх інстанцій вказаних вимог КАС України не виконали, у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону.

Отже, судами не встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права, допущені судами, унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення у цій справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно забезпечити виконання завдання адміністративного судочинства - захистити права та інтереси юридичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: