Ухвала суду № 62757873, 15.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 р. Справа № 876/2332/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача Сенюк В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трускавецькурорт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Трускавецькурорт» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2015 року Приватне акціонерне товариство «Трускавецькурорт» звернулося в суд з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18 листопада 2014 року № 0005772210, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36989,00 грн, в тому числі основного платежу - 24659,00 грн та штрафних(фінансових) санкцій - 12330,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що таке рішення прийнято на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки від 27 жовтня 2014 року № 700/22-10/30322940 про безтоварність господарських операцій з ТзОВ "Дрім Білдінг". Позивач вважає, що контролюючий орган не надав належної правової оцінки наданим до перевірки первинним документам, оформленим за наслідками виконання ремонтних робіт, у зв'язку з чим дійшов до помилкового висновку про відсутність об'єктів оподаткування і завищення показників податкового кредиту за липень, серпень 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що встановлені обставини свідчать про безтоварність господарських операцій між ТОВ "Дрім Білдінг" і ПрАТ "Трускавецькурорт", а відтак ПрАТ "Трускавецькурорт" завищило суму податкового кредиту всього на 24659,00 грн, в тому числі за липень 2014 року на 5296,00 грн та за серпень 2014 року на 19363,00 грн у зв'язку з документальним оформленням операцій щодо придбання робіт від ТОВ "Дрім Білдінг" по регістрах бухгалтерського обліку, які фактично не відбулись, тому податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 18 листопада 2014 року № 0005772210 відповідає критеріям, передбаченим в ч. 3 ст. 2 КАС України.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Приватне акціонерне товариство «Трускавецькурорт» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що підприємство самостійно визначає період збільшення первісної вартості основних засобів та визначає очікуваний термін корисного використання об'єкта. Контрагент ТзОВ «Дрім Білдінг» не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії і здійснював в липні-серпні 2014 року реальні господарські операції, що підтверджується численною судовою практикою адміністративних судів наявною в матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 14 по 20 жовтня 2014 року Дрогобицька ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, на підставі направлень від 14 жовтня 2014 року № 890/2210 і №891/2210 провела позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Трускавецькурорт" з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ "Дрім Білдінг" та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків.

За наслідками цієї перевірки складено акт від 27 жовтня 2014 року № 700/22-10/30322940 (далі - акт перевірки), у висновках якого зазначено про: 1) порушення платником вимог п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму, що підлягає сплаті до бюджету по податку на додану вартість на 24659,00 грн, в т.ч. за липень 2014 року - на суму 5296,00 грн, за серпень 2014 року - на 19363,00 грн; 2) не підтвердження реальності здійснення операцій ПрАТ "Трускавецькурорт" за липень 2014 року з ТОВ "Дрім Білдінг"(а.с.17-30).

На підставі акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення №0005772210 від 18 листопада 2014 року, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 36989,00 грн, в т.ч. 24659,00 грн - за основним платежем, 12330,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями(а.с.59).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «Трускавецькурорт» уклало з ТОВ «Дрім Білдінг» чотири договори щодо виконання ремонтних робіт: від 08 липня 2014 року №01-14, №02-14, №03-14, від 09 липня 2014 року №05-14, відповідно до яких Підрядник (ТОВ «Дрім Білдінг») зобов'язується виконати і здати Замовнику (ПрАТ «Трускавецькурорт») роботи з:

-капітального ремонту лікарського кабінету №21 у БОЛ-1 Філії «БОЛ «Медичний центр №1» ПрАТ «Трускавецькурорт» на бульварі Ю. Дрогобича, 2а у м.Трускавець (надалі - Роботи за договором від 08 липня 2014 року №01-14);

- ремонту внутрішніх приміщень ванного відділення у БОЛ-2 Філії «БОЛ «Медичний центр №2» ПрАТ «Трускавецькурорт» по вул. Суховоля, 72 у м. Трускавець (надалі - Роботи за договором від 08 липня 2014 року №02-14);

- з модернізації системи опалення із заміною радіаторів у ванному відділенні у БОЛ-2 Філії «БОЛ «Медичний центр №2» ПрАТ «Трускавецькурорт» по вул. Суховоля, 72 у м. Трускавець (надалі - Роботи за договором від 08 липня 2014 року №03-14);

- з дрібного ремонту і технічного обслуговування холодильного та електрообладнання у філіях ПрАТ «Трускавецькурорт» у м.Трускавець (надалі - Роботи за договором від 09 липня 2014 року №05-14).

На підтвердження виконання зазначених вище договорів позивачем надано первинні документи, а саме копії договорів підряду, дефектних актів, локальних кошторисів, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти прийому-передачі виконаних робіт, копії податкових накладних, копії платіжного доручення, ліцензії на виконання будівельних робіт по ТОВ «Дрім Білдінг», звіти рахунків.

Також ПрАТ «Трускавецькурорт» надано копії акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, копію службової записки філії «Санаторій «ВЕСНА», копію паспорту на ванну бальнеологічну та копії кольорових фотографій бальнеологічної ванни.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем документи не дають суду можливість встановити реальність здійснених операцій саме ТзОВ «Дрім Білдінг».

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з огляду на наступне.

Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Також колегія суддів зауважує, що документи та інші дані, що спростовують нереальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, в даному випадку - умов надання послуг підряду з капітального та поточного ремонту.

Колегія суддів зазначає, що характер послуг, які надавались ТОВ «Дрім білдінг» позивачеві передбачають призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин.

Як слідує з матеріалів, справи ПрАТ «Трускавецькурорт» на час проведення вищевказаних капітальних робіт не було виведено із експлуатації нежитлові будівлі ванного відділення у БОЛ - 2 та лікарського кабінету № 21 у БОЛ - 1, що, на думку колегії суддів, унеможливлює проведення комплексу ремонтних робіт в момент використання у своїй господарській діяльності даних приміщень.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини "Булвес АД проти Болгарії", де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, "обачний" платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової "добросовісності" за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

При цьому судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих податковим органом.

Зі змісту договорів укладених між ПрАТ «Трускавецькурорт» та ТОВ «Дрім білдінг» слідує, що виконання таких потребує наявності у контрагента достатніх трудових та виробничих ресурсів для такої діяльності.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодних первинних документів, які б свідчили про наявну можливість виконати роботу зазначену у договорах ,як і не надано інформації щодо залучення ТОВ «Дрім білдінг» субпідрядних організацій при виконанні даних об'ємів роботи.

Також колегія суддів бере до уваги доводи податкового органу в частині відсутності у контрагента трудових ресурсів з огляду на представлені до перевірки акти виконаних робіт, у яких відображено заробітну плату у розмірі відмінному (більшому) від суми (меншому розмірі) заявленої ТОВ «Дрім білдінг» у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Під час розгляду справи позивачем не було підтвердженого того факту, що саме ТОВ «Дрім білдінг» виконувало спірні операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент без наявності жодної матеріально-технічної бази, а також відповідних трудових ресурсів мав змогу виконувати послуги з проведення капітального і поточного ремонту.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентами не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім того, відповідно до висновку №2428 від 24.11.2015 року будівельно-технічної експертиз, призначеної судом першої інстанції, встановлено, що обсяги робіт фактично були виконані, однак не відповідають тим обсягам, які зазначено в актах приймання виконаних будівельних робіт.

За таких обставин колегія суддів вважає ,що позивачем не доведено той факт, що такі ремонтні роботи на замовлення ПрАТ «Трускавецькурорт» виконувались саме ТОВ «Дрім білдінг».

Виходячи з наведеного у сукупності суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що враховуючи специфіку та особливості цих операцій, під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку та задекларованих позивачем податкових вигод.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Трускавецькурорт» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у справі № 813/1980/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін

Повний текст ухвали

виготовлений та підписаний

17 листопада 2016 року