Рішення № 62756319, 14.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7578/16 Справа № 203/1789/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року м. Дніпро

14 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Деркач Н.М., Красвітна Т.П.,

при секретарі: Гулієву М.І.о.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 26 серпня 2013 року передав відповідачу у позику грошові кошти в сумі 50000 грн., які відповідно до умов договору позики від 29 серпня 2013 року ОСОБА_2 мав повернути протягом 10 місяців, тобто до 26 червня 2014 року, однак зобов'язання не виконав навіть частково. Письмова претензія позивача від 15 вересня 2014 року залишена відповідачем без уваги.

Позивач просив стягнути з відповідача борг в сумі 50000 грн., штраф за несвоєчасне виконання умов договору за період з 26 червня 2014 року по 20 березня 2015 року - 1335000 грн. та три відсотки річних за вказаний період в сумі 1097 грн. 26 коп., а всього 1386097 грн. 26 коп.

Під час розгляду справи позивач збільшив вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь штраф відповідно до розділу 6 договору позики в сумі 300000 грн.

Представник відповідача частково, в сумі 30000 грн., визнав вимоги, в іншій частині позову просив відмовити.

Оскільки позичальник своєчасно не повернув суму позики суд застосував приписи передбачені ст.625 ЦК України стосовно індексу інфляції та 3-х відсотків річних від простроченої суми.

Рішенням суду зменшено розмір заявленого штрафу до 100000 грн., стягнуто з відповідача на користь позивача 151097 грн. 26 коп. (50000 грн. + 100000 грн. + 1097 грн. 26 коп.).

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи вимоги, суд виходив з установленості укладення між сторонами договору займу грошової суми, неналежного виконання відповідачем умов договору, тому стягнув борг, штраф та три відсотки річних.

В запереченнях проти позову відповідач посилався на те, що договір займу не укладався, кошти в сумі 50000 грн. згідно розписки та договору позивачем відповідачу ОСОБА_2 фактично не передавались, останні було складено на підтвердження виконання зобов'язань іншої особи- підприємця ОСОБА_4 перед позивачем за придбання у останнього виробничого обладнання- тісто-ділильної машини для вказаної особи, відповідач лише виконав посередницькі дії між вказаними особами.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Звертаючись до суду позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю боргу відповідача за договором позики.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми( ст.1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ст.1049 ЦК України).

Згідно зі ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Як вбачається із матеріалів справи 26 серпня 2013 року відповідач склав розписку де зазначено, що позивач надав відповідачу в позику кошти в сумі 50000 грн., а останній зобов'язався їх повернути протягом 10 місяців - по 5000 грн. кожного місяця починаючи з 26 липня 2013 року. Відповідач взяв зобов'язання виплачувати гроші згідно графіку погашення. В розписці (а.с.9-10) також зазначено що графік та договір займу додаються.

Однак в договорі займу (а.с.7-8) датованому 29 серпня 2013 року вказано про обов'язок займодавця надати зайомщику 50000 грн. шляхом передачі грошових коштів в присутності двух свідків. Строк на який надається займ визначено в 10 місяців, з 29 серпня 2013 року- моменту укладення договору; передачі грошових коштів на руки зайомщику- див.графік погашення займу, додаток1. Зайом повертається шляхом складення графіку погашення заборгованості протягом 10 місяців з моменту передачі грошових коштів.

Договір займодавцем не підписаний. Графік погашення займу як додаток 1 до договору в матеріалах справи відсутній.

Відповідач заперечував проти укладення боргового зобов'язання, фактичного отримання коштів, вказував що між позивачем та підприємцем ОСОБА_4 мало місце купівля- продаж виробничого обладнання- тісто-ділильної машини для вказаної особи. Надав виписку з державного рєєстру юридичних осіб в якій зазначено право Приватного підприємства «Дніпроіндустрія-98» , ПП «Дніпроіндустрія-98, засновником яких є позивач, на неспеціалізовану оптову торгівлю та паспорт вакуумно- поршневої тісто-ділильної машини тип КТМІ. Заявляв клопотання про виклик до суду свідків обставин підписання договору від 29 серпня 2013 року та ОСОБА_4, який, як слідує із протоколу судового засідання, частково судом був задоволений, однак вказані особи судом не допитані.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 10, 213-215 ЦПК України зобов'язаний вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки і сприяти у здійсненні цих прав, перевірити і оцінити поряд з іншими доказами пояснення сторін, обґрунтовуючи рішення відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні, навести докази, на підставі яких ті чи інші докази були відхилені за кожною із заявлених вимог.

Суд належним чином не зясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач та відповідач обґрунтовували свої вимоги, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

В скарзі апелянт посилається на невідповідність правочину, який сторони здійснили, висновку суду.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляд цивільних справ про визнання правочинів недійсними»- встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний і визнає його недійсним

В постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року по справі № 6- 116ц14 визначено правову позицію за якою до удаваних правочинів правові наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки тоді, коли правочин, який сторони дійсно мали на увазі, є нікчемним. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст.235 ЦК).

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційна інстанція скасовує рішення якщо судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Суд допустив такі порушення.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом належно не встановлено предмет та правові підстави заявлених вимог не надано роз'яснень відповідачу стосовно заявлення зустрічного позову про встановлення нікчемності або про визнання недійсним оспорюваної угоди, судом не визначено правове положення ОСОБА_4

Колегія суддів дійшла висновку, що постановлюючи рішення, суд не встановив фактичні обставини по справі, порушив норми процесуального та матеріального закону, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як передчасне, з ухваленням нового- відмови у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - скасувати, в позовних вимогах - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Деркач Н.М.

Красвітна Т.П