Ухвала суду № 62756256, 16.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/4076/16-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/2066/К/16 суддя Тимошенко Т.І.

Категорія - 26 (І) Доповідач Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - Доценко Тетяни Юріївни,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди в зв'язку з професійним захворюванням та втратою працездатності, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі ПрАТ «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму в розмірі 275000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що працював на підприємстві відповідача з 28.10.1975 року по 21.04.1994 року та з 27.11.2000 року по 12.05.2016 року, де обіймав посади: водія автотранспортних засобів у кар'єрі, водія самоскиду БілАЗ по вивезенню гірничої маси з кар'єру в гірничотранспортному цеху № 1 в Першотравневому кар'єрі.

Первинно втрату працездатності в розмірі 55 % та третю групу інвалідності позивачу встановлено в травні 2016 року безстроково. У зв'язку з професійною хворобою ОСОБА_3 спричинена моральна шкода, оскільки він змушений був змінити звичний спосіб життя - постійно лікуватися амбулаторно та стаціонарно, проте лікування не призводить до покращення стану його здоров'я, натомість виписки з історії хвороби свідчать про його погіршення; позивачеві важко виконувати будь-яку роботу, він страждає на задишку, відчуває слабкість, постійний кашель, він обмежений у вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв'язки.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто на його користь з відповідача 35000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, поставив питання про зміну рішення суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПрАТ «ПівнГЗК» зазначив, що судом не враховано його доводи щодо відсутності ознак протиправності у діях ПрАТ «ПівнГЗК». До того ж вважає, що судом не досліджено належним чином причино-наслідкового зв'язку дій відповідача та виникненням моральної шкоди у позивача. Між тим, представник відповідача зауважив на тому, що позивач сам винен в отриманні ним професійного захворювання, оскільки свідомо працевлаштовувався на підприємство відповідача будучи повідомленим про наявність шкідливих факторів трудового процесу та можливі наслідки для його здоров'я; та за власної ініціативи продовжував працювати в умовах впливу шкідливих факторів протягом більше 33 років. Отже представник відповідача вважає недоведеними обставини щодо причин виникнення моральної шкоди.

Також, в апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди, не врахував вимоги розумності та справедливості. Вважає, що судом не враховано, що позивач отримуючи пенсію за віком та попри це продовжуючи працювати на підприємстві відповідача не дбав про збереження свого власного здоров'я. При цьому, не маючи необхідності у додатковому заробітку для утримання своїх дорослих дітей та особистого лікування.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3, працюючи протягом тривалого часу, впродовж більше 33 років в умовах впливу шкідливихфакторів, отримав професійне захворювання з відповідним діагнозом: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з вираженим полірадикулярним синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФС другого ст.), деформуючим остеоартрозом, з періартрозами, ліктьових (ПФС першого-другого ст.) і колінних (ПФС другого ст.) суглобів. Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії ст.. (пиловий бронхіт першої другої ст., емфізема легень першої-другої ст.), група «В». ЛН першого-другого ст. (а.с.10 зворот).

Висновком МСЕК від 12.05.2016 року первинно втрату працездатності в розмірі 55% та третю групу інвалідності, ОСОБА_3 встановлено в травні 2016 року та безстроково. (а.с.12-13).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.03.2016 року (а.с.10-11), причиною професійних захворювань ОСОБА_3 є стаж роботи протягом 33 років та 6 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємства, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність і тривалість виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку дій відповідача з наслідками що наступили, оскільки, факт заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

У зв'язку з чим, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач є винним в отриманні ним професійного захворювання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, зокрема: тривала праця в умовах впливу шкідливих факторів, значний відсоток втрати працездатності, встановлений позивачу безстроково та встановлена інвалідність, що свідчить про неповоротність змін у житті позивача внесені професійними захворюваннями.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, як недоведена, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 16 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова