Рішення № 62755640, 09.11.2016, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/32802/13-ц

Провадження № 2/0202/26/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 листопада 2016 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі:головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Нікольської К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення.

В обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року - в сумі 46827,65 дол. США, витребувати та передати в заклад (володіння) шляхом опису предмет застави - автомобіль: Audi, модель: A8, рік випуску 2000, тип ТЗ: Легковий сєдан, № кузова/шасі: WAUZZZ4DZYN009710, реєстраційний номер AP9933AT, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1; комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля Audi, модель: A8, рік випуску 2000, тип ТЗ: Легковий сєдан, № кузова/шасі: WAUZZZ4DZYN009710, реєстраційний номер AP9933AT, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1; звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Audi, модель: A8, рік випуску 2000, тип ТЗ: Легковий сєдан, № кузова/шасі: WAUZZZ4DZYN009710, реєстраційний номер AP9933AT, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством ОСОБА_2 "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату Свідоцтва про реєстрацію т/з замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію т/з або його дублікату для його подальшої реєстрації, а також наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнути на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 солідарно 10 000 грн., з ОСОБА_1 на свою користь стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 3200 грн. 00 коп.; з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнути судові витрати.

Вимоги до відповідача ОСОБА_1, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем «Акцент-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у звязку з чим вони є солідарними відповідачами за предявленим до стягнення боргом.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2013 року позовна заява Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення була задоволена частково.

Ухвалою суду від 19 вересня 2013 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2013 року за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення скасовано.

При новому розгляді ОСОБА_1 було подано зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа Публічне акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка в ході розгляду справи була неодноразово уточнена. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилалася на те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" допустив при укладанні кредитного договору порушення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, декларуючи відсотки за користування кредитом та інші види платежів за користування кредитом, визначив умови в нечіткий спосіб, а задекларовані відсотки за користування кредитом не відповідають сумі виставлених необхідних щомісячних платежів. Якби в умовах кредитного договору були б зазначені реальні відсотки за користуванням кредиту, позивачка би згоди на укладання кредитного договору не надала, а звернулась би в інший банк. Банк допустив недобросовісну конкуренцію та опосередковано ввів її в оману. Банк систематично порушував умови кредитного договору та чинного законодавства України. Просила суд: визнати укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний Договір № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року недійсним, як такий, що порушує права споживача та не відповідає чинному законодавству; визнати укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" Договір застави рухомого майна № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року недійсним, як такий, що порушує права споживача; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь матеріальну і моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь витрати на проведення експертизи у розмірі 3500 грн.; заборонити ПАТ КБ «ПриватБанк» списувати кошти з рахунку 29244825509100, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, відкритого на її ім'я.

При розгляді справи представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просив суд відмовити. Також просив застосувати строки позовної давності до зустрічних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання з'явилися, позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у задоволенні позову та задовольнити зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином. Про причину неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши представника позивача та відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні, дослідивши письмові докази по справі вважає, що позовні вимоги за основним позовом не підлягають задоволенню та позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.05.2007 року між відповідачем ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК») був укладений кредитний договір № zpe0ae00000380, відповідно до умов якого банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом : видачі готівки через касу банку на строк з 17 травня 2007 року по 16 травня 2012 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 27456,73 дол. США на наступні цілі: 20000 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 34 грн. для сплати реєстрації Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2 та у розмірі 7250,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбаченому п.2.13,2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 200,00 дол. США у момент надання кредиту та 0,144 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати. Період сплати з 21 по 28 число кожного місяця. Щомісячний платіж 492,81 дол. США.

Відповідно до п.7.4 Договору згідно ст.212 ЦК України, при порушені позичальником зобовязань по погашенню кредиту , передбачених п.п.1.1,2.2.4,2.3.3 цього Договору позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом.

Згідно до п.7.3 Договору забезпечення виконання позичальником зобовязань за Даним договором виступає автомобіль Audi, модель: A8, рік випуску 2000, тип ТЗ: Легковий сєдан, № кузова/шасі: WAUZZZ4DZYN009710, реєстраційний номер AP9933AT.

В забезпечення виконання зобовязань за вищевказаним договором, між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений договір застави рухомого майна № б/н від 24.05.2007 року, згідно якого в заставу надано автомобіль: AUDI, модель: A8, рік випуску 2000, тип ТЗ: Легковий сєдан, № кузова/шасі: WAUZZZ4DZYN009710, реєстраційний номер AP9933AT, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1.

Вимоги до відповідача ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ А-Банк, договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до договору поруки № 167 від 20.10.2010 року ПАТ «Акцент-банк» зобов'язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, розмір відповідальності 10 000 грн. 00 коп. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п'яти років.

Як вказав позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, заборгованість за нею станом на 21.01.2013 року склала 46827,65 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового повідомлення НБУ від 22.10.2012 року складає 374293,41 грн., яка складається з наступного: 19660,56 дол. США - заборгованість за кредитом; 12766,76 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1265,08 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 13135,25 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.

Згідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Згідно до правил ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобовязання забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог, звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Позивач за зустрічним позовом просив судвизнати кредитний договір № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року недійсним у зв'язку з порушенням Банком Закону України «Про захист прав споживачів» та укладання кредитного договору в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за своїм зустрічним позовом ОСОБА_1 вказала про допущення чисельних порушень норм чинного законодавства та її прав.

Позивачем за зустрічною позовною заявою заявлені позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору застави недійсними і у зв'язку з укладання договору в іноземній валюті, валюті відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу.

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України та ст. 4 ЦК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно - правовими актами Президента України та Кабінету міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_3України», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обтяжень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю нам всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Право Банку здійснювати операції в іноземній валюті передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України « Про ОСОБА_3 України».

Відносини, повязані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України « Про банки і банківську діяльність» передбачено, що ОСОБА_3 має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія видається НБУ (ст. 19 Закону). Відповідно до ст. 47 вищеназваного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.

Статтею Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( надалі Декрет) передбачено, що ОСОБА_3 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно доп. 1.5 Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_3 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 5.3 Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютних цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ №15-93.

Таку ліцензію видано відповідачу ОСОБА_3 Банком України 19.03.1992 року за № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, в тому числі операцій з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а відтак, вираження в іноземній валюті грошового зобовязання за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вказала про допущення чисельних порушень норм чинного законодавства та її прав як споживача кредитної лінії при підписанні кредитного договору з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» та договору застави рухомого майна, оскільки, як вважає позивач, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Так вважає, що кредитний договір є несправедливим й таким, що не відповідає вимогам ст. ст. 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначити зміст договору, який вони укладають і формують його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, або одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнано недійсним (оспорюваний правочин) .

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до Висновку № 64е\15 судово-економічної експертизи від 17.11.2015 року, виконаної судовим експертом ОСОБА_4, документально підтверджуються у «Розрахунку заборгованості за договором № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1, станом на 21.01.2013 року» викривлення при визначенні щомісячного платежу, що привели до завищення погашення суми відсотків і заниження погашення суми кредиту; зарахування коштів та зменшення заборгованості відображені не по фактичній даті сплати грошових коштів. У банківській виписці з лютого 2009 року, коли був відкритий ОСОБА_1 поточний рахунок, немає можливості визначити розподілення зарахованих грошових коштів на погашення заборгованості по кредитному договору у розрізі платежів: по сумі кредиту; по сумі відсотків; по сумі пені, у зв'язку з чим експерт не має можливості надати висновок щодо документального підтвердження суми заборгованості за позовом станом на 21.01.2013 р., що за наданими розрахунками Банку складає 46827,65 дол. США (т. 2 а.с. 17-46).

Експерт не зміг надати висновок на питання - чи відповідає сума нарахування щомісячного платежу в сумі 492,81 дол. США умовам кредитного договору, тому що Графік погашення суми кредиту за невідновлюваною кредитною лінією відсутній. Вказана сума встановлена у кредитному договорі № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року в п. 7.1 (щомісячний платіж у 492,81 дол. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди).

Відповідно до наданих документів на дослідження експертові та відповідно до умов кредитного договору, нарахування відсотків у розмірі 0,84% від суми залишку кредиту повинно становити:

- відповідно до суми кредиту в умовах не відновлюваної кредитної лінії - 27456,73

дол .США, 0,84% буде дорівнювати - 230,63 дол. США;

- відповідно до залишку суми кредиту, що відображена, у «Розрахунку заборгованості» станом на 30.06.2011 р.», 17.05.2007 року залишок - 21655,90 дол. США і відсотки за місяць складуть - 181,91 дол. США (21655,90 х 0,84% : 100%);

*відповідно «Заяви про видачу готівки» видано кредит - 20000.00 дол. США і 0,84% складе - 168,00 дол. США (20000,00 х 0,84% : 100%);

*відповідно банківської виписки фактично було видано 17.05.2007 р. суму кредиту -19989,00 дол. США і 0.84% складе - 167,9 і дол. США (19989,00 х 0,84% : 100%).

Сума винагороди 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.1.2 даного Договору визначена від суми -21655,90 дол. США - 30,32 дол. США (21555,90 х 0,14% : 100%). Сума - 30,32 дол. США

кожного місяця відносилася на погашення, що підтверджується документально

банківськими виписками.

Згідно Висновку № 02/03/2016 додаткової судово-економічної експертизи від 28.07.2016 року, виконаної судовим експертом ОСОБА_5, врезультаті проведеного дослідження не надається за можливе документально підтвердити суму заборгованості за позовом станом на 21.01.2013 р., що за наданими розрахунками складає 46 827,65 дол. США, з причин детально викладених в дослідницькій частині висновку. За даними наданих на дослідження документів з обліку заборгованості позичальника - ОСОБА_1 за кредитним договором № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, заборгованість позичальника станом на 21.01.2013 р. складає 13 507,92 доларів США, в гривневому еквіваленті 78 968,80 грн., з них: заборгованість по простроченому кредиту - 9 761,47 доларів США, в гривневому еквіваленті 78 023,43 грн.; заборгованість по прострочених відсотках - 3 746,45 доларів США, в гривневому еквіваленті 29 945,37 грн. (т. 2 а.с. 90-140).

В результаті проведеного дослідження встановлено, що визначена банком сума щомісячного платежу в розмірі 492,81 доларів США не відповідає умовам кредитного договору № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, оскільки, у випадку сплати щомісячного платежу на останню дату сплати відсотків, відповідно до п. 3.4, 7.1 кредитного договору, то, станом на 16.05.2012 р., після сплати останнього платежу, заборгованість по кредиту позичальника - ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанк» залишиться не погашеною в розмірі 119,72 доларів США.

В результаті проведеного дослідження документально підтверджується видача кредитних коштів за кредитним договором № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року, позичальнику - ОСОБА_1 в розмірі 20 000,00 доларів США, відповідно до Заяви про видачу готівки № 1 від 17 травня 2007 року.

В бухгалтерському обліку ПАТ КБ «Приватбанк», за даними виписки банку по рахунку № 22037055705858, відображено видача кредитних коштів в іноземній валюті через касу банку 17.05.2007 р. в розмірі 19 989,00 доларів США, що на 11,00 доларів США менше, ніж зазначено в первинному документі - Заяві про видачу готівки № 1 від 17.05.2007 року.

Отже, в судовому засіданні встановлено, та з висновків судово-економічної експертизи №64е/15 від 17.11.2015 року та додаткової судово-економічної експертизи №02/03/2016 від 28.07.2016 року вбачається, що банком було допущено ряд порушень договору та чинного законодавства, що призвело до збільшення сум нарахувань та несправедливі умови кредитного договору для споживача.

Представник Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» просив застосувати до зустрічних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та договору застави рухомого майна строки позовної давності.

Згідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір № zpe0ae00000380 та договір застави рухомого майна були укладені відповідно 17.05.2007 року та 24.05 2007 року, а з вимогами про визнання їх недійсними позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулася тільки у жовтні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням положень ст. 257 ЦК України у зв'язку зі спливом позовної давності до вимог позивача слід застосувати позовну давність.

Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано жодного доказу щодо зміни тривалості позовної давності, зупинення перебігу позовної давності чи переривання перебігу позовної давності, тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача за зустрічним позовом в частині визнання кредитного договору № zpe0ae00000380 від 17.05.2007 року та договору застави рухомого майна від 24.05.2007 року недійсним, та вимушений в позові відмовити звязку зі спливом строку позовної давності.

Щодо заявлених позовних вимог позивача ПАТ КБ « ПриватБанк» за основним позовом про звернення стягнення на предмет застави, то як вбачається із висновку додаткової судово-економічної експертизи №02/03/2016 від 28.07.2016 року, документально не надається за можливе підтвердити суму заборгованості станом на 21.01.2013 року, що за наданими розрахунками складає 46827,65 дол. США, а за даними на дослідження документів з обліку заборгованості позичальника ОСОБА_1 заборгованість позичальника станом на 21.01.2013 року складає 13507,92 дол. США, що в гривневому еквіваленті 78968,80 грн., з яких: заборгованість по простроченому кредиту -9761,47 дол. США; заборгованість по простроченим відсоткам 3746,45 дол. США.

Відповідно до ст.ст. 10, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Оскільки позивачем не було доведено реальну суму заборгованості за кредитним договором, визначити яку згідно до висновків проведених при розгляді справи судових експертиз не вбачається можливим, тому, виходячи з вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за основним позовом про звернення стягнення задоволенню не підлягають з підстав недоведеності позову.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» матеріальної та моральної шкоди, яку позивач оцінює у 500000 гривень, суд виходив з наступного.

Так, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено факту завдання їй будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, не розмежовано матеріальну та моральну шкоду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача (позивача за основним позовом) матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Задоволення такої вимоги можливе лише з урахування положень п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», що передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоровя людей продукцією (товаром, роботою та послугою, що виробляється, виконується чи надається для суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством.

В даному випадку мали місце договірні правовідносини між сторонами, і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.

Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що виникли між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності умовами договору, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається. А розмір матеріальної шкоди позивачем за зустрічним позовом не визначений та належним чином не доведений.

Щодо заявлених позовних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про заборону ПАТ КБ «ПриватБанк» списувати кошти з рахунку 29244825509100, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, відкритого на її ім'я.

Згідност. 3 ЦПК Україникожна особамаєправо в порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб визначений ч.2 ст.16 вказаної статті або інший спосіб, що встановлений договором або законом.

Однак такого роду способу захисту цивільних прав та інтересів як заборону ПАТ КБ «ПриватБанк» списувати кошти з рахунку ст.16 ЦК України не передбачає.

Стосовно вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" щодо стягнення суми з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» за договором поруки.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З урахуванням того, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" стосовно стягнення суми з ПАТ "Акцент-Банк" за договором поруки витікають з відносин, які виникли на підставі договору укладеного між юридичними особами, то такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745цс15 та від 08 листопада 2015 року №6-1737цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, провадження у справі за позовними вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк " про стягнення заборгованості за договорами поруки підлягає закриттю.

Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТКБ «ПриватБанк», що розгляд його позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» і про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог як за основним позовом, так і за зустрічним позовом в повному обсязі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, оскільки позивачу за основним позовом відмовлено в позові то понесені ним судові витрати не відшкодовуються.

Оскільки позивач за зустрічним позовом був звільнений від сплати судового збору, а в задоволенні позовних вимог йому відмовлено, то судові витрати відносяться за рахунок держави, а понесені ним витрати на проведення судової експертизи в розмірі 3500 грн. не відшкодовуються.

Керуючись: ст. ст. 256, 257, 264, 530, 553, 554, 559, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 7, 11, 15, 27, 30, 60, 61, 84, 85, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості закрити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Л.П. Слюсар