Рішення № 62753554, 02.11.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8882/16-ц

Провадження № 2/761/4238/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних щодо предмета спору: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом, згідно якого, з урахуванням уточнень до змісту позовних вимог, поданих на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2016 року про залишення позовної заяви без руху, просили: зняти(скасувати) арешт з усієї квартири АДРЕСА_1, загальною площею 91,1 кв.м., зареєстрований Першою Київською державною нотаріальною контрою на підставі постанови Генеральної прокуратури України; зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору (її нотаріуса) внести зміни до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та виправити помилку у прізвищі власника (виправити на «Каліннік»), допущену при реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження (арешту) на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,1 кв.м.; зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору (її нотаріуса) провести державну реєстрацію обтяження (припинення) арешту на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,1 кв.м., шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення арешту.

Разом з тим, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 01.04.2016 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в частині вимог до Першої Київської нотаріальної контори було відмовлено на підставі п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України.

В свою чергу, позов в частині вимог до Генеральної прокуратури України мотивовано тим, що 30.05.1995 року Першою Київською державною нотаріальною конторою на підставі Постанови слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України від 30.05.1995 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві спільної сумісної власності належала позивачам по справі та померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3.

При цьому, арешт на вказану квартиру було накладено у відношенні ОСОБА_3 в рамках кримінальної справи в забезпечення можливого в майбутньому заявлення цивільного позову.

Водночас, незважаючи на те, що згідно постанови про закриття кримінальної справи від 25.05.1997 року кримінальну справу відносно ОСОБА_3 було припинено у зв'язку з актом амністії, станом на день звернення до суду арешт з квартири не знято.

Враховуючи викладене та посилаючись на порушення своїх конституційних прав, як співвласників квартири, позивачі просять позов задовольнити.

Представники позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та враховуючи вимоги цивільного законодавства просили припинити дію накладеного на квартиру арешту.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що Генеральна прокуратура України в силу роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», є неналежним відповідачем у справі, оскільки у даному випадку арешт на квартиру накладався з огляду на можливу необхідність заявлення в майбутньому цивільного позову. Крім того, представник відповідача зазначила, що прокуратурою Київської області вже вжито заходів для скасування накладеного у справі арешту.

Третя особа свого представника в судове засідання не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомила.

Вислухавши пояснення представників позивачів та відповідача, дослідивши матеріали справи, а також оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право власності на житло від 16.04.1993 року, виданого Фондом комунального майна Радянського району на підставі розпорядження №1605 від 15.04.1993 року, за ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках кожному (а.с. 5).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить копія Свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 31.10.2014 року (а.с. 6). Як вбачається з інформаційної довідки Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова О.К. від 02.09.2016 року за №39/02-14/3/2015 року, єдиним спадкоємцем першої черги померлого ОСОБА_9 є позивачка у справі - ОСОБА_1, яка має право на спадкування 1/3 частини вищевказаної квартири, яка належала померлому (а.с. 98).

Відповідно до постанови слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України Мягкохода Юрія Володимировича від 30.05.1995 року з метою забезпечення можливого пред'явлення цивільного позову в рамках кримінальної справи №31/244 по звинуваченню ОСОБА_3 в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 165 та ст. 172 КК України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).

При цьому, постановою заступника начальника відділу прокуратури Київської області Чернікова В.Ю. від 25.05.1997 року кримінальну справу №49-595 у відношенні ОСОБА_3 було припинено у зв'язку з актом амністії (а.с. 15).

Звертаючись з позовом, до суду, позивачі, які на підставу для задоволення своїх позовних вимог, зазначали, що незважаючи на закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3, станом на день звернення до суду арешт з квартири не знято, що, серед іншого, порушує їх конституційні права, як співвласників квартири.

Так, відповідно до ст. 125 КПК України (в редакції 1960 року) слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Крім того, ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) визначено, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 214 КПК України (в редакції 1960 року), при закритті кримінальної справи слідчий, в тому числі, зазначає рішення про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, питання щодо зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 у зв'язку із закриттям кримінальної справи, в рамках якої був накладений відповідний арешт, вирішено не було.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, як ОСОБА_3 за своє життя, так і позивачі зверталися до Генеральної прокуратури України та Прокуратури Київської області з заявами про зняття арешту з квартири, однак арешт на теперішній час так і не було знято.

В свою чергу, відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.ч.1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності з положеннями ч.1 ст. 316 та ч.1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15.03.2013 року у справі №6-26цс13, який в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим до виконання вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

На підставі викладеного та враховуючи те, що обставини, що стали підставою для арешту квартири, відсутні, а дія арешту на належну позивачам на праві спільної сумісної власності квартиру порушує їх права, як власників, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачами у вигляд зняття арешту з квартири АДРЕСА_1, обґрунтований та передбачений законом.

При цьому, для визначення належності способу судового захисту порушених прав позивачів, судом беруться до уваги висновки, котрі містяться в Аналізі практики застосування судами ст. 16 ЦК України (лист Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року), згідно яких, застосовуючи передбачений п.1 ст. 2, ст. 16 ЦК України спосіб захисту цивільного права чи інтересу у справах за позовом про зняття арешту з майна деякі суди не враховують положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (зі змінами), що ці вимоги мають ґрунтуватися на праві власності або володіння, і тому задовольняють їх без визнання права власності на спірне майно або за позовами не власників або володільців (кредиторів, що не є заставодержателями, в інших зобов'язаннях). У таких випадках повинні застосовуватись інші відповідні способи судового захисту (наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі ст. 383 ЦПК України, припинення дії, яка порушує право, на підставі п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивачів судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551 грн. 20 коп. в рівних частках, а саме по 275 грн. 60 коп. кожному.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 41 Конституції України, ст. 16, 204, 316, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 125, 126, 214 КПК України 1960 року та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 91,1 кв.м., право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп., в рівних частках, а саме по 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 60 копійок кожному.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: