Постанова № 62749420, 14.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа № 922/28/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 21.04.2016р. №14-75;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 01.02.2016р. №03/186;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Харківміськгаз, м. Харків (вх.№2638Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2016р.

у справі № 922/28/16

за позовом Публічного акціонерного товариства НАК Нафтогаз України, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства Харківміськгаз, м. Харків

про стягнення 489710,43 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2016р. у справі №922/28/16 (суддя Аріт К.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що у звязку з невиконанням позивачем свого обовязку за договором щодо повернення підписаних актів приймання передачі природного газу, у останнього не виникло право вимоги зустрічного зобовязання здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20 -го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаних сторонами акту приймання передачі газу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2016р. у справі №922/28/16 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2016р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016р. рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2016р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2016р. скасовано в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення 201 158,88 грн. пені, 273 890,54 грн. інфляційних та 14661,01 грн. 3% річних, у цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області, в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 246 809,29 грн. основного боргу рішення та постанову залишено без змін.

Так, Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 201 158,88 грн. пені, 273 890,54 грн. інфляційних та 14661,01 грн. 3% річних та передаючи справу у цій частині на новий розгляд до господарського суду Харківської області, вказав, зокрема, на те, що відсутність доказів своєчасного повернення продавцем підписаних ним актів покупцю не оцінюється підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строку оплати за газ, визначеного п.6.1 договору.

Також, суд касаційної інстанції зазначив про те, що в матеріалах справи наявні акти приймання передачі газу датовані числами місяців, у яких здійснювалась поставка газу.

На думку Вищого господарського суду України, обовязок відповідача оплатити поставлений природний газ виникає з факту приймання передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2016р. у справі №922/28/16 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" 197630,43 грн. пені, 99229,39 грн. інфляційних, 14357,61 грн. 3% річних та 4668,27 грн. судового збору.

Публічне акціонерне товариство Харківміськгаз, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2016р. у справі №922/28/16 в частині стягнення 197 630,43 грн. пені, 99 229,39 грн. інфляційних, 14 357, 61 грн. 3 % річних та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2016р. суддею доповідачем по справі №922/28/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.11.2016р.

У судовому засіданні 01.11.2016р. оголошено перерву до 14.11.2016р.

01.11.2016р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики Вищого господарського суду України (вх.№11035)

У судовому засіданні 14.11.2016р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

04.01.2013 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Харківміськгаз" (покупець) укладений договір №13-182-В купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити покупцеві імпортований природний газ, виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупця, а покупець зобов'язаний прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Позивач поставив протягом січня 2013 - серпня 2015 року, а відповідач прийняв газ на суму 3938176,30 грн., що підтверджується актами приймання-передавання природного газу.

Сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу (п.6.1 договору).

Відповідач зобов'язаний був оплачувати поставлений природний газ протягом місця поставки, а також зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок: до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Згідно п.3.1 договору, право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Сторони у п.3.3 договору дійшли згоди, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Підписання актів, з урахуванням зазначеного вище, а також п.3.3 та п.3.4 Договору, є за своєю природою документальним оформленням (п. 3.3 Договору) юридичного факту приймання-передачі природного газу.

Обов'язок відповідача оплатити поставлений природний газ виникає з факту приймання-передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту.

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 201158,88 грн. пені, 273890,54 грн. інфляційних втрат та 14661,01 грн. 3% річних.

Зокрема, зазначав, що відповідач свої зобов'язання по договору щодо оплати поставленого природного газу виконував не належним чином, внаслідок чого йому нараховано до стягнення 201158,88 грн. пені, 273890,54 грн. інфляційних втрат та 14661,01 грн. 3% річних.

12.09.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних права та обовязків, є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Приписами ч.7 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статі 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, у п. 7.2 договору, сторони дійшли згоди, що у разі не виконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у три роки (п.9.2 договору).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача складає 197630,43 грн.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення пені є правомірним.

Щодо заявленого позивачем розміру 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що розмір 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають до стягнення з відповідача становить 14357,61 грн. та 99229,39 грн. відповідно.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 197630,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 99229,39 грн. та 3% річних у розмірі 14357,61 грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що належним чином виконував умови договору, щодо надіслання на адресу позивача підписаних зі свого боку та скріплених печаткою актів виконаних робіт, проте позивачем свій обовязок щодо повернення підписаних актів не виконано.

На думку апелянта, у звязку з невиконанням позивачем свого обовязку за договором щодо повернення підписаних актів приймання передачі природного газу, у останнього не виникло право вимоги зустрічного зобовязання здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20 - го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаних сторонами акту приймання передачі газу.

Колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується та враховує наступне.

Згідно п.3.1 договору, право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Сторони у п.3.3 договору дійшли згоди, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Таким чином, аналізуючи зміст п.3.1 та п.3.3 договору, з урахуванням ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що обов'язок продавця передати товар покупцеві виконаний в момент переходу газу через газорозподільні станції ПАТ "Укртрансгаз", саме з цього моменту відповідач набув право власності на природний газ та розпорядився ним на власний розсуд.

Важливою є та обставина, що відповідач не заявляв жодних претензій і не повідомляв позивача про неотримання природного газу (ст.665 Цивільного кодексу або про порушення договору щодо кількості переданого природного газу (ст.670 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, п.6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Дійсно, відповідно до п. 3.4 договору, акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу.

Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Також, умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу, а тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Таким чином, виходячи з умов договору та норм чинного законодавства України, настання обов'язку покупця (відповідача) оплатити товар (газ) не ставиться в залежність від моменту повернення йому підписаного продавцем одного примірника акту приймання-передачі газу.

З матеріалів справи вбачається, що всі акти приймання передачі газу, які складені відповідачем та підписані двома сторонами датовані останнім днем кожного місяця поставки газу і в них вказані обсяги та вартість газу, переданих позивачем та прийнятих відповідачем в кожному місяці.

Між тим, доказів того, що на момент настання строку оплати газу відповідач заперечував проти його обсягів чи вартості (вказаних в актах приймання передачі газу) в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача з вимогою про повернення йому підписаних актів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що неповернення актів позивачем не змінює встановленого договором: строку оплати за газ, проведення остаточних розрахунків, а також не відстрочує виконання цього обовязку.

Крім того, акти приймання передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником.

Також, колегія суддів зазначає, що пункт 3.4 договору зобовязує саме покупця надати продавцю підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірника акта приймання передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використованого газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 14.09.2016р. у справі №909/79/16, від 05.09.2016р. у справі №904/11154/15, від 11.10.2016р. у справі №911/10/16, від 07.09. 2016р. у справі №904/248/16.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Харківміськгаз, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Харківміськгаз, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2016р. у справі №922/28/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.11.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Россолов В.В.