Рішення № 62743110, 10.11.2016, Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 2/582/554/16

Справа № 582/1127/16-ц

Копія

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області в складі :

головуючого судді Жмурченка В.Д.,

за участю секретаря Коваль В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Недригайлів справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, та стягнення моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги пітримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.

Належним чином повідомлений представник ТОВ "Гадячсир", відповідача по справі, в судове засідання не зявився.

При конкуренції загальної та спеціальної процесуальної норми, суд застосовує норму спеціальну і керується положеннями ч.1 ст.224 ЦПК України щодо можливості заочного розгляду справи в разі однієї неявки відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.16).

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

У відповідності до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ "Гадячсир". При звільненні, в порушення вимог законодавства, з ним не в повному обсязі був проведений розрахунок, в зв'язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 була прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів третього класу в автоколону № 8 (Віхове) закритого акціонерного товариства "Гадячсир", про що свідчить запис в його трудовій книжці на а.с. 6, зв.).

24 травня 2011 року закрите акціонерне товариство "Гадячсир" було реорганізовано шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАДЯЧСИР".

Відповідно до наказу № 48-ка від 12 квітня 2012 року позивач був звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, про що свідчить запис в його трудовій книжці на а.с. 6, зв.).

Наказом № 114-ка від 14 листопада 2012 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів третього класу в АК № 9 Хмелівського відділення до товариства з обмеженою відповідальністю "ГАДЯЧСИР", що розташоване в м. Гадяч, вул. Будька, 47, Гадяцького району Полтавської області (запис в його трудовій книжці на а.с.7).

Наказом № 38-ка від 29 лютого 2016 року позивач був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (запис в його трудовій книжці на а.с.7).

З моменту звільнення, 29 лютого 2016 року, і до цього часу підприємство не провело повного розрахунку з позивачем.

Заборгованість по заробітній платі на день звільнення становила 16110,93 грн., що підтверджується копією розрахункового листка (а.с.8).

Зі слів позивача, у серпні місяці цього року, відповідач сплатив йому частину заборгованості по заробітній платі в сумі 3009,16 грн. А решта суми заборгованості 13101,77 грн., - залишилась несплаченою.

Позивач неодноразово звертався до підприємства про виплату йому заробітної плати, але весь час отримував відмову.

Частина 1 ст. 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація, повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь чає затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як було з'ясовано в судовому засіданні, спору про розмір заборгованості немає, оскільки представник відповідача в судове засідання не з"явився, ніяких заперечень, доказів, в тому числі зазначених в ухвалі по відкриття провадження, суду не надав.

В судовому засіданні встановлено, що на даний час заборгованість по заробітній платі позивачу становить 13101,77 грн.

Крім того, пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно роз'яснень, що містяться в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно яких, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки відповідач не надав суду витребувану ухвалою про відкриття провадження по справі, довідку про середньоденну заробітну плату позивача, з доводів позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні, вбачається, що загальна сума його доходу становить 23 507,98 грн. (за 4 кв. 2015 р. 12 750 грн. + зар.плата за 1 кв. 2016 р. 12 750 грн.). З розрахунку за цей період 152 календарних днів (жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень, лютий 2016 року), тому середньоденна заробітна плата становить 154,66 грн. (23 507,98 грн. : 152 дні).

З часу звільнення ОСОБА_1 з роботи і по час звернення до суду минуло 216 днів (березень 30, квітень 30, травень 27, червень 28, липень 31, серпень 30, вересень 30, жовтень 10) та з дня звернення до суду по день винесення рішення судом минуло ще 30 днів (жовтень 20 та листопад 10), а всього 246 днів, тому на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути 38 046,36 грн. (154,66 грн. х 246 днів) коштів за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9).

При визначенні розміру моральної шкоди, спричиненої позивачу, суд виходить із вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, характеру правопорушення та вимог розумності і справедливості, та погоджуючись з позицією позивача, що незаконні дії відповідача щодо невиплати заробітної плати призвели до його моральних переживань, оскільки відсутність заробітної плати вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, обмежень у придбанні необхідних речей для своєї сім"ї, тому суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ "Гадячсир" на користь позивача ОСОБА_1 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218, 224-226, 292, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", на користь ОСОБА_1 13 101 грн. 77 коп. заборгованості по заробітній платі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку за період з 1 березня 2016 року по 10 листопада 2016 року (по день винесення рішення судом) в розмірі 38 046 грн. 36 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", на користь ОСОБА_1 1 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка повинна бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:підпис З оригіналом згідно

Суддя: ОСОБА_2