Рішення № 6273765, 24.09.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.09.09 р. Справа № 44/196пн

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою приватного підприємства «Фірма «Хелп» (представник Артюхова О.Б., довіреність від 14.04.09 року), до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (представник Ващишен С.В., довіреність від 21.09.09 року) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс «Марат” (представники Калашникова О.О., довіреність від 16.03.09 року, Бежин О.М., довіреність від 01.01.06 року, та Афоніна О.В., довіреність від 14.11.06 року), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 (представник ОСОБА_5, довіреність від 07.02.07 року) про:

-визнання правочину щодо видачі простого векселю № 613847263563 таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та недійсним;

-визнання векселю № 613847263563 номінальною вартістю 293993,28 грн., векселедавцем якого є приватне підприємство «Фірма «Хелп», таким, що не має вексельної сили та не підлягає оплаті, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фірма «Хелп» (далі Товариство) звернулося до суду з позовом до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (далі Компанія) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс «Марат” (далі Фірма) про визнання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та є недійсним, правочину щодо видачі простого векселю № 613847263563 на суму 293993,28 грн. (далі Вексель), емітованого 06.08.04 року векселедержателю Компанії векселедавцем Товариством, а також про визнання Векселю таким, що не має вексельної сили та не підлягає оплаті.

Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на приписах статей 4-5 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, статей 1-2, 75-76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, статей 203 та 215 ЦК України, зокрема, на тому, що у Векселі неправильно визначено назву векселедержателя Компанії і на тому, що між Товариством та Компанією відсутній правочин, який би передбачав можливість розрахунків у вексельній формі.

Представник Товариства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представник Компанії заперечив проти позову, вказуючи на те, що Вексель отриманий Компанією в рахунок оплати послуг з водопостачання та водовідведення, наданих Товариству на підставі договору про надання послуг водопостачання та водовідведення № 1069 від 09.01.04 року (далі Договір). Компанія вважає Вексель законним засобом платежу та цінним папером, за яким Товариство має сплатити останньому векселедержателю громадянину ОСОБА_6 (далі Громадянин) грошову суму 293993,28 грн., що додатково підтверджено рішенням Ялтинського міського суду від 04.06.07 року у справі № 2-950/07. В судовому засіданні 24.09.09 року Компанія усно висловила клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Суд в порядку статті 27 ГПК України залучив до участі у справі Громадянина, як третю особу без самостійних вимог на предмет спору, через те, що Громадянин є останнім відомим суду векселедержателем спірного Векселя. Представник Громадянина просив суд відмовити у задоволенні позову та наголосив на тому, що спір, аналогічний спору у справі № 44/196пн, вже вирішений у справі № 2-950/07, що розглядалася Ялтинським міським судом, та справі № 42/50Б, що розглядалася господарським судом Донецької області. Громадянин наголосив на безпідставності позовних вимог та зазначив, що єдиним законним представником Фірми є Афоніна О.В., довіреність якій було видано Громадянином, як законним директором Фірми.

В судовому засіданні взяли участь три представники Фірми ОСОБА_3, повноваження якої ґрунтуються на підставі довіреності Фірми від 16.03.09 року, виданої директором Золенко О.М., а також Бежин О.М., повноваження якого ґрунтуються на підставі довіреності Фірми від 01.01.06 року, виданої директором Громадянином, та Афоніна О.В. повноваження якої ґрунтуються на підставі довіреності Фірми від 14.11.06 року, виданої директором Громадянином.

Представник Фірми ОСОБА_3 письмово визнала обґрунтованість позовних вимог, наразі суд не приймає та не дає правової оцінки вказаному визнанню позовних вимог в силу частини 5 статті 78 ГПК України, оскільки довіреність на представництво інтересів Фірми Калашніковою О.О. видана директором Золенко О.М. після того, як набрало законної сили рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.08 року у справі № 2-22/7861.1-2008 (№ 2-7/12411-2007), резолютивною частиною якого визнано недійсним рішення загальних зборів засновників Фірми від 25.09.07 року про призначення директором Фірми громадянки Золенко О.М. При цьому суд враховує, що вищевказаний судовий акт залишений в силі постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.03.09 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.09 року.

Суд має в своєму розпорядженні відомості від слідчих органів прокуратури Ворошиловського району міста Донецьк (лист № 935вих від 26.08.09 року) та прокуратури Автономної Республіки Крим (лист № 06-3021-06 від 28.08.09 року) про оголошення Громадянина у розшук в перебігу досудового слідства у кримінальних справах №№ 10677120018 та № 02-39289, в також про відсторонення Громадянина від займаної посади директора Фірми слідчими органами на підставі постанови від 23.02.09 року, наразі суд приймає до розгляду пояснення та заперечення представників Фірми Бежина О.М. та Афоніної О.В., оскільки довіреності на представництво інтересів Фірми цим особам видані директором Громадянином до моменту його відсторонення від посади, до того ж, скасування цих довіреностей відбулось вже після подання пояснень та заперечень цих представників до суду.

Представники Фірми Бежин О.М. та Афоніна О.В. заперечили проти позову та просили суд припинити провадження у справі, оскільки спір по справі № 44/196пн вже вирішений по суті іншими судами у справах № 2-950/07 та 42/50Б.

В судовому засіданні 24.09.09 року оголошувалась перерва з 1120 до 1150 години.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Оцінивши Договір, з якого виникли цивільні права та обовязки Товариства та Компанії, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою складним договором, який вміщує в собі елементи договорів надання послуг та договорів постачання, і підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України та 264-271 ГК України.

Таким чином, в силу статті 901 ЦК України, статті 265 ГК України, а також розділів 1-3 Договору, Компанія зобовязалася надати послуги з постачання питної води до місця приєднання водомережі Товариства до міського водогону та послуги з прийняття й відведення стічних каналізаційних вод, натомість Товариство зобовязалось оплачувати зазначені послуги та поставлену питну воду згідно встановлених тарифів грошовими коштами протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Сторони за Договором (Товариство та Компанія) письмово визнали у поясненнях на адресу суду, що Вексель був виданий з метою погашення заборгованості Товариства в сумі 293993,28 грн. за водопостачання та водовідведення за Договором.

Водночас, суд вважає за необхідне визнати правочин, вчинений Товариством на користь Компанії щодо видачі Векселю, недійсним, через те, що цей правочин суперечить вимогам статті 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”.

Зокрема, за змістом імперативних правил частини 3 статті 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням Векселю має обовязково відображатися у відповідному Договорі, оскільки у разі видачі (передачі) векселя відповідно до Договору припиняються грошові зобовязання щодо платежу за цим Договором та виникають грошові зобовязання щодо платежу за Векселем.

Наразі, зміст Договору всупереч норм частини 3 статті 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні” не містить жодних посилань на можливість проведення розрахунків за Договором у вексельній формі та взагалі не передбачає жодної альтернативної форми розрахунків, окрім грошової. Таким чином, з огляду на висновки суду щодо порушення правочином щодо видачі Товариством Векселю на користь Компанії встановленого законом порядку обігу векселів, згідно частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним через невідповідність його змісту приписам частини 3 статті 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”.

Недійсні правочини не тягнуть за собою жодних правових наслідків, окрім тих, що повязані з їх недійсністю, як це визначено статтею 216 ЦК України. Аналогічні висновки зроблені і в Постанові Пленуму Верховного суду України від 28.04.78 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, а також в розясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”. З огляду на наведене, вчинення Товариством незаконного правочину щодо видачі Векселю на користь Компанії не може тягнути за собою правових наслідків у вигляді виникнення права вимоги до Товариства на суму 293993,28 грн. на підставі цінного паперу Векселя.

Оцінивши зміст Векселю на підставі поданих суду позивачем, Фірмою та Громадянином фотокопій зазначеного документу, суд дійшов висновку, що цей цінний папір за своєю суттю та правовою природою є простим векселем векселедавця Товариства зі строком платежу до 30.10.04 року з наявним недатованим індосаментним написом Компанії. Правове регулювання порядку видачі та обігу Векселю здійснюють норми Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який набрав чинності для України 06.01.00 року в силу приєднання та ратифікації Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.

Вексель від імені векселедавця підписаний директором Громадянином, місце платежу за правилами частини 3 статті 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі є місто Дніпропетровськ, банківська установа ДФ Правексбанк.

Передача Векселю від векселедержателя Компанії до Фірми та згодом до Громадянина опосередкована договором купівлі-продажу від 09.08.04 року між Компанією та Фірмою та договором купівлі-продажу між Фірмою та останнім набувачем Громадянином від 28.12.04 року.

Вексель має підтверджувати безумовне та безспірне зобовязання Товариства сплатити векселедержателю грошову суму 293993,28 грн., яке згідно статей 33 та 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі мало бути здійснене 30.10.04 року.

Зобовязання за векселем відрізняється від інших цивільно-правових зобовязань, оскільки воно є абстрактним (незалежним від обставин, що зумовили видачу векселя та ряд індосаментів), безумовним та безспірним, а також таким, що може бути переданим за індосаментом.

В тексті лицьового боку Векселю зазначено ідентифікаційний код первинного векселедержателя № 03348005, який збігається з кодом ЄДРПОУ Компанії, водночас, назва векселедержателя визначена як „ВПВКТ ПБК”. Суду всупереч приписів статті 33 ГПК України не доведено, що абревіатура „ВПВКТ ПБК” є скороченою або іншою офіційною назвою Компанії відповідно до її статутних документів, до того ж, зазначена абревіатура не співпадає з першими літерами офіційної зареєстрованої назви Компанії Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» або виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що всупереч приписів статей 1, 2, 75 та 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі Вексель не містить правильного найменування первинного векселедержателя Компанії, через що в силу дефекту форми згідно частини 1 статті 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі тягне за собою правовий наслідок у вигляді втрати Векселем вексельної сили та можливості використання у якості цінного паперу, як підстави для грошової вимоги до Товариства.

Подібні за суттю висновки висловлені і в пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.07 року № 5 „Про деякі питання практики розгляду спорів, повязаних з обігом векселів”.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги Товариства цілком обґрунтованими з правової та доказової точки зору.

Клопотання про припинення провадження у справі в силу пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України (наявність рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав) не може бути задоволене, оскільки предмет та підстави позову у справі № 2/950-07 (позов Громадянина до Товариства про стягнення суми боргу 293993,28 грн. та зустрічний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.04 року) та справі № 42/50Б (позов Громадянина до Товариства про визнання боржника банкрутом) не співпадають за підставами та предметом з позовом Товариства до Компанії та Фірми щодо визнання недійсним правочину щодо видачі Векселю та щодо визнання Векселю таким, що не має вексельної сили.

Посилання Громадянина та Фірми на висновки суду у справах №№ 2/950-07 та 42/50Б щодо чинності Векселю не беруться господарським судом до уваги, оскільки предметом розгляду та доказування зазначених справ не були порушення закону, допущені при видачі та оформленні Векселю, які досліджені у справі № 44/196пн.

Клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог не може бути задоволене, оскільки про порушення прав Товариства юридичним фактом існування Векселю (підписаного від імені директора Товариства Громадянина) позивач достовірно дізнався лише з рішення Ялтинського міського суду від 04.06.07 року у справі № 2/950-07, наразі відомості про існування Векселю в момент його видачі бути відомі лише одній уповноваженій особі Товариства директору Громадянину, який згодом внаслідок низки індосаментів став держателем Векселя і у власних інтересах міг приховати факт видачі Векселя від інших повноважних представників Товариства. Таким чином, суд вважає, що визначений статтями 257-261 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений.

Причиною виникнення спору є безпідставна з правової точки зору видача Векселю та відсутність у тексті Векселю обовязкових реквізитів, з наявністю яких закон повязує існування у документу вексельної сили.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідачів.

На підставі означених норм національного матеріального права, керуючись ст.ст.22, 35, 43, 49, 59, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов приватного підприємства «Фірма «Хелп» до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» та до товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс «Марат” про визнання правочину щодо видачі простого векселю № 613847263563 таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та недійсним, а також про визнання векселю № 613847263563 номінальною вартістю 293993,28 грн., векселедавцем якого є приватне підприємство «Фірма «Хелп», таким, що не має вексельної сили та не підлягає оплаті.

Визнати недійсним правочин щодо видачі простого векселю № 613847263563 як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Визнати вексель № 613847263563 номінальною вартістю 293993,28 грн., векселедавцем якого є приватне підприємство «Фірма «Хелп», таким, що не має вексельної сили та не підлягає оплаті.

Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» на користь приватного підприємства «Фірма «Хелп» відшкодування сплаченого державного мита 42,50 грн. та відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 157,50 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс «Марат” на користь приватного підприємства «Фірма «Хелп» відшкодування сплаченого державного мита 42,50 грн. та відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 157,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Мєзєнцев Є.І.

Надруковано у 5 примірниках:

1 позивачу

2-3 відповідачам

4 третій особі

5 господарському суду Донецької області