Ухвала суду № 62732295, 08.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Зазначала, що у грудні 2008 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, відповідно до якого вона успадкувала все майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1. 28 жовтня 2010 року вказане майно було відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 При видачі свідоцтва про право на спадщину не враховано, що 24 вересня 2003 року ОСОБА_4 було складено новий заповіт на користь позивача. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року, видане після смерті ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 Посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2, визнано недійсним, остання не мала права відчужувати квартиру, просила задовольнити позов.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено із його мотивувальної частини посилання на те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року, видане на ім'я ОСОБА_2, є чинним. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін (а.с.192-194 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд з посиланням на те, що при ухваленні рішення апеляційним судом не враховано зміст долученого до справи рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 (а.с.80-81 т.2).

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Про день і час учасники судового розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не з'явились в судове засідання.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві власності належала АДРЕСА_1 й 05 квітня 1995 року вона склала заповіт, відповідно до якого заповіла зазначену квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках кожному.

24 вересня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року заповіт, складений 24 вересня 2003 року, визнано недійсним (а.с.102-103 т.1).

У зв'язку з ухваленням такого рішення та заповіту від 05 квітня 1995 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року (а.с.110-111,120 т.1).

28 жовтня 2010 року, згідно договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 відчужила АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (а.с.22-24 т.1).

У 2011 році ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року за нововиявленими обставинами. За результатами її розгляду ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2011 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року було скасоване та рішенням цього ж суду від 05 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 24 вересня 2003 року відмовлено (а.с.19-21 т.1).

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року ухвала апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року та ухвала Подільського районного суду м. Києва від 4 серпня 2011 року були скасовані, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року відмовлено (а.с.104-109 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2008 року на ім'я ОСОБА_2, а договір купівлі-продажу спірної квартири від 28 жовтня 2010 року між відповідачами - неукладеним. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння відповідачів шляхом їх виселення з квартири, та вселено позивача у вказану квартиру.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року скасовано в частині визнання неукладеним договору купівлі-продажу спірної квартири, витребування квартири з незаконного володіння відповідача шляхом її виселення з квартири, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині це рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2014 року у частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 28 грудня 2008 року ОСОБА_2, залишене без змін. В іншій частині рішення апеляційного суду м.Києва від 27 березня 2014 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд (а.с.8-10 т.1).

У подальшому, рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору купівлі-продажу спірної квартири, визнання за нею права власності на що квартиру, витребування квартири з незаконного володіння шляхом виселення з квартири та вселення позивача в квартиру відмовлено (а.с.137-140 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав до його задоволення.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками районного суду та вважає їх законними й обґрунтованими.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З долучених до справи сторонами доказів, в тому числі й ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, убачається чинність свідоцтва про право на спадщину від 22 грудня 2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_2, а тому відповідач, як власник майна і розпорядилася в межах повноважень своєю власністю.

Посилання апеляційної скарги на те, що районний суд необґрунтовано керувався висновками, викладеними в ухвалі апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, з причин відсутності у вказаному документі посилання про залишення без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2005 року, колегія суддів визнає безпідставними, остільки у матеріалах справи відсутні докази його нечинності, а згідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території.

Згідно положень ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів визнає належно мотивованими висновки суду першої інстанції про те, що укладенням відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу права позивача були порушені.

Окрім цього, суд касаційної інстанції, передаючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав про неврахування колегією суддів під час ухвалення рішення наявності рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Між тим, з долучених під час повторного апеляційного розгляду до матеріалів справи судових рішень убачається, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 02 грудня 2015 року, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року скасовано й по справі ухвалено нове рішення про відмову в позові (а.с.86-90 т.2).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року і в зв'язку із цим її права порушені, колегія суддів визнає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до відмови у задоволенні позову.

Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та зібраним доказам. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 -315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа №760/22876/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7439/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.