Рішення № 62731113, 08.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/430/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Колеснікова Г.Я.,

суддів Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря Сібової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_2 до Одеської міської ради (далі - ОМР) про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок,за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» (далі - ТОВ «Водолій», товариство) на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до ОМР.

Зазначав, що скориставшись своїм правом на житло, він побудував житловий будинок загальною площею 356 кв.м. та жилою площею 204,4 кв.м. на земельній ділянці за адресою: м.Одеса, вул.Бабушкіна,3, яка належить територіальній громаді м. Одеси.

Посилаючись на те, що :

-право на забудову на вказаній земельній ділянці підтверджено рішенням Одеської міської ради від 23 грудня 2011 року №1653-VI, за яким йому було надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки, проте право власності на земельну ділянку у нього відсутнє;

-він не має можливості ввести в експлуатацію та зареєструвати право власності на зазначений будинок,

ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок на підставі ч.3 ст.376 ЦК України (т.1 а.с.2-4).

Представник ОМР в судове засідання не зявився та свого ставлення до позову не висловив.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок літ. «А», «А1», «А2» загальною площею 356, 00 кв.м., житловою 204, 40 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 3/2 (т.1 а.с.108-110).

У жовтні 2015 року ТОВ «Водолій» оскаржило вказане рішення в суд апеляційної інстанції та просило його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Неправильність рішення суду обгрунтовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначав, що суд першої інстанції не залучив товариство до участі у справі та вирішив питання про його права і обовязки, визнавши право власності за ОСОБА_2 на самочинно збудований будинок, який розташований на земельній ділянці, що знаходится у користуванні ТОВ «Водолій» з 2001 року (т.1 а.с. 118-126).

Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянта та представників позивача, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, дослідивши матеріали даної справи та матеріали витребуваної з Київського районного суду м.Одеси цивільної справи № 520/3536/13-ц за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ОСОБА_3, третя особа ТОВ «Водолій» про знесення самочинних будівель у 2-х томах ( далі-справа № 520/3536/13-ц), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Водолій» підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався нормами ст.ст.328,331,357,376,391,392 ЦК України та виходив з того, що позивач за власні кошти створив нову річ, житловий будинок побудований з дотриманням відповідних норм і правил, без порушення прав та інтересів інших осіб, з дозволу власника земельної ділянки, який не надав свої заперечення до суду.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна оскільки вони суперечать вимогам закону та обставинам справи.

Так, апеляційним судом встановлено, що ТОВ «Водолій» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року стало власником 26/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою м.Одеса, вул.Бабушкіна, 1,2 (т.1 а.с. 214).

17 квітня 2001 року ОМР прийнято рішення № 2405-ХХІІІ «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення товариству з обмеженою відповідальністю «Водолій» документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 1,0434 га за адресою м.Одеса,вул.Бабушкіна,1 для експлуатації та обслуговування домоволодіння (т. 1 а.с. 127).

28 грудня 2001 року ОМР прийнято рішення № 3052-ХХІІІ, яким вилучено з користування ТОВ «Водолій» (за його згодою) земельну ділянку площею 0,782 га, яку передано у власність низки громадян (т. 1 а.с. 216).

29 жовтня 2014 року ОМР прийнято рішення №5647-VІ «Про скасування рішень Одеської міської ради», яким, в тому числі, скасовано рішення ОМР №2405-ХХІІІ від 17 квітня 2001 року (т. 1 а.с. 194).

18 грудня 2015 року постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2015 року адміністративний позов ТОВ «Водолій» до ОМР про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ОМР від 29 жовтня 2014 року №5647-VІ «Про скасування рішень Одеської міської ради» в частині скасування рішення ОМР від 17 квітня 2001 року. №2405-ХХІІІ «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення товариству з обмеженою відповідальністю «Водолій» документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 1,0434 га за адресою м.Одеса, вул.Бабушкіна,1 для експлуатації та обслуговування домоволодіння» (т.2 а.с. 140-142).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року постанова Малиновського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2015 року залишена без змін. При цьому у мотивувальній частині ухвали суд встановив, що Управління земельних ресурсів Одеської міської ради протягом 2002 - 2012 р.р. неодноразово отримувало від ТОВ «Водолій» листи з проханням видати документи, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою відповідно до рішення ОМР № 2405-ХХІІІ від 17 квітня 2001 року, проте органом місцевого саморядування можливість оформити надану товариству земельну ділянку, відповідно до вимог нового ЗК України, навіть не розглядалась (т.2а.с.156-158).

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка, на якій самочинно побудовано житловий будинок загальною площею 356 кв.м. та жилою площею 204,4 кв.м., з квітня 2001 року знаходится у користуванні ТОВ «Водолій», яке не залучалося до участі у справі в якості співвідповідача.

Оскільки суд першої інстанції вирішив питання про права та обовязки особи, яка не брала участі у справі, а на стадії апеляційного провадження вказане порушення усунути неможливо, рішення суду підлягає безумовному скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Крім невирішення судом першої інстанції питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції також не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, суд першої інстанції не звернув увагу на розяснення, які містяться у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» та відкрив провадження у справі не зважаючи на те, що позовна заява не містила даних про те, що порушене ОСОБА_2П.в суді питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У порушення вимог ст.212 ЦПК України, яка передбачає всебічне, повне, обєктивне та безпосереднє дослідження у справі доказів, суд першої інстанції, як на одну з підстав для задоволення позову, послався у рішенні на висновки експертного дослідження з будівельно-технічних питань за № 030/2014, яке обєктивно не могло бути дослідженим судом з огляду на відсутність такого висновку в матеріалах справи, а наявний у справі висновок експертного дослідження з будівельно-технічних питань за № 031/2014 стосувався іншого обєкту нерухомості (т.1а.с.9-19,108-109).

У порушення вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав право власності на самочинно збудований житловий будинок за адресою: м.Одеса, вул.Бабушкіна,3/2, а не за адресою: м.Одеса, вул.Бабушкіна,3, як про це просив ОСОБА_2 (т.1 а.с.2-4, 108-110).

Крім того, із матеріалів витребуваної справи № 520/3536/13-ц вбачається, що у березні 2013 року Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі Інспекція ДАБК в Одеській області) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинно зведених 6 будівель загальною площею 725 кв.м. та приміщення для охорони, площею 40 кв.м., що розташовані на земельній ділянці користувача ТОВ «Водолій» по вул.Бабушкіна,1 у м.Одесі, який задоволено рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17 квітня 2014 року та залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2014 року (т.3а.с. 2-6,7-8,63-65,70-72).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі- колегія ВССУ) від 02 грудня 2015 року зазначені судові рішення скасовані із закриттям провадження у справі (т.3а.с. 93-98).

При цьому колегією ВССУ, крім іншого, встановлено, що із земель, вилучених із користування ТОВ «Водолій» на підставі рішення ОМР від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ земельна ділянка №7 площею 0,0720 га передана у власність ОСОБА_4, а земельна ділянка №8 площею 0,0720 га передана ОСОБА_5

08 лютого 2002 року вказані особи отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки та 29 серпня 2011 року продали їх ОСОБА_3, яка 28 грудня 2011 року отримала державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.

У червні 2012 року ОСОБА_3 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва двох зблокованих житлових будинків по вул.Бабушкіна, 1 у м.Одесі (земельної ділянки №7 та №8) шляхом декларування початку виконання будівельних робіт - декларації зареєстровані Інспекцією ДАБК в Одеській області 11 червня 2012 року.

Перевіркою, проведеною Інспекцією ДАБК в Одеській області в період з червня по грудень 2012 року, установлено, що ОСОБА_3 замість двох окремо розташованих блокованих будинків побудувала один зблокований будинок з 11 блоків, розміри якого значно перевищують проектні. До того ж, для будівництва ОСОБА_3 використала ще й ділянку, прилеглу до ділянок №7 та №8. яка відноситься до земель міста і перебуває у правомірному володінні і користуванні ТОВ «Водолій».

Проаналізувавши матеріали даної та витребуваної справ, зокрема:

-плани меж земельної ділянки, ситуаційний план із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, фототаблиці будинків, які містяться на них тощо (т.1 а.с.20, 35, 36, 52, 55, 59, 60-62, 128-131, 134, 136, 140, 148, 155-168, 215, 218; т.2 а.с.5-6, 15, 19, 24, 33, 34, 50, 53, 57, 58-60, 121-125, 128-137; т.3 а.с.11, 61-62, 100, 101-103, 104);

-аналогічні за змістом позову ОСОБА_2 та заочному рішенню Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2015 року, ухваленого під головуванням судді Прохорова П.А., позов ОСОБА_6 про визнання права власності та заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2015 року, ухвалене під головуванням судді Куриленко О.М., про задоволення позову ОСОБА_6 (т.1а.с.2-4,108-110,т.2а.с.82-84,85);

-зміст декларацій ОСОБА_3 про початок виконання будівельних робіт та готовність обєкта до експлуатації, затверджених Інспекцією ДАБК в Одеській області в 2012-2013р.р. (т.3а.с.34-41,42-48,49-52,53-57);

-притягнення ОСОБА_3 у травні та грудні 2012 року до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво та недостовірні дані в декларації про початок виконання будівельних робіт тощо (т.3а.с.9,12,13-14,15-16,32-33);

-оплату ОСОБА_3 за скоєні адміністративні правопорушення штрафів в розмірі 6800 грн. та 8500 грн.(т.3 а.с.28,29);

-зміст позову Інспекції ДАБК в Одеській області до ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва та уточнення до нього (т.3а.с.2-6,7-8);

-зміст апеляційної і касаційної скарг та заяви про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, поданих представником ОСОБА_3 (т.3 а.с.66-68; 74-76, 85-92);

-акт перевірки Інспекцією ДАБК в Одеській області дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 березня 2014 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 на належних їй на праві власності земельних ділянках №7 та №8 збудовано пять двохповерхових зблокованих будівель, загальною площею 603 кв.м. Крім того, на примикаючих до них земельній ділянці збудовано ще шість ідентичних двохповерхових будівель орієнтованою площею 725 кв.м. та приміщення для охорони орієнтовною площею 40 кв.м. без дозволу на виконання будівельних робіт (т.3 а.с.58-60);

-інші докази (т.2 а.с.149, 150-151, т.3 а.с.100, 101-103, 104, 105-107, 108-122), апеляційний суд приходить до висновку, що єдиний комплекс будівель з 11 блоків, розташований по вул.Бабушкіна, 1 у м.Одесі, збудований у 2012 році ОСОБА_3, в тому числі один із блоків, що самочинно збудований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ТОВ «Водолій».

У своєму позові, поданому до суду у грудні 2014 року, ОСОБА_2 не зазначив в який період він самочинно побудував житловий будинок, який за дивним збігом обставин є аналогом одного з блоків, побудованого ОСОБА_3 у 2012 році земельній ділянці, якою користується ТОВ «Водолій», та не надав суду жодного доказу про здійснення саме ним самочинного будівництва, крім замовлення від 06 серпня 2014 року про резервування адреси нерухомого майна та заяви від 21 листопада 2014 року на ім'я експерта ОСОБА_7 про проведення будівельно-технічного дослідження спірного житлового будинку (т.1а.с.105, т.2 а.с.3).

Представники ОСОБА_2 ОСОБА_8С та ОСОБА_9, які також представляли інтереси ОСОБА_3 у справі № 520/3536/13-ц, в суді апеляційної інстанції так і не змогли пояснити та показати по фотокопіям будинків, що містяться у справі, де та який саме будинок побудував позивач ОСОБА_2 (т.1 а.с.8,205,206-207, т.3 а.с.73,123).

Таким чином, ОСОБА_2 не довів, що є особою, якій належить право вимоги по предявленому в суді позову про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі ч.3 ст.376 ЦК України.

Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_2 на підставі ст.ст.328,331,357,376,391,392 ЦК України суд першої інстанції не взяв до уваги, що ст. 357 ЦК України, яка регулює питання визначення часток у праві спільної часткової власності, а також інші норми права, наведені судом у рішенні, не давали суду правові підстави для задоволення позову.

Так, ч.1 ст. 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 331 ЦК Українивстановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст.392 ЦК Українипозов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, зазначеними нормами не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

При цьому, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановахВерховного Суду України від 18 лютого2015 року № 6-244цс14,від 24 червня 2015 року № 6- 318цс15, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК Україниправо власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядкуст. 331 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від28січня2015 року № 6-225цс14, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів.

У п.4 наведеної вище постанови Пленуму ВССУ судам розяснено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Таким чином сам по собі факт прийняття Одеською міською радою рішень:

-від 23 грудня 2011 року №1653-VI про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки за адресою м. Одеса, вул. Бабушкіна, 3 для індивідуального дачного будівництва

-від 10 вересня 2015 року №7049- VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки площею 0,0910 га, за адресою:м.Одеса,вул.Бабушкіна,3/2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), тобто після ухвалення 02 лютого 2015 рокКиївським районним судом м. Одеси оскаржуваного рішення,

з урахуванням встановлених в суді апеляційної інстанції обставин щодо правомірного користування ТОВ «Водолій» земельною ділянкою, на якій ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, зведено самочинне будівництво, не міг бути правовою підставою для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання за ним права на самочинне будівництво на підставі ч.3 ст.376 ЦК України (т.1 а.с.5,141).

Наведені вище докази свідчать про численні порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_2 до ОМР про визнання права власності самочинно збудований житловий будинок.

Відповідно до правил ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Водолій» підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 4019,41 грн. за подачу апеляційної скарги (т.1а.с.117,118-126).

Керуючись ст. ст.303,304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4ч. 1 ст.309, ст.ст.313,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2015 року скасувати.

У позові ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, прож.м.Одеса, АДРЕСА_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» (ЄДРПОУ/ДРФО 31370340, м.Одеса, вул. Генерала Петрова, 22 а кв.113, р/р 26002054317875 Южне ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м.Одеса, МФО 328704) судові витрати в розмірі 4019,41 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_10