Ухвала суду № 62729935, 08.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/4642/15 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/4673/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ПАТ «Дельта Банк» - Заставної О.В.,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Дане рішення оскаржив позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом не застосовано норми матеріального права, що підлягали застосуванню, зокрема ст.. 12, 33, 36, 37, 40 Закону України «Про іпотеку», а також порушено норми процесуального права ст.. 212-215 ЦПК України, що призвело до прийняття незаконного рішення. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом встановлено, що 28.02.2013 року між ПАТ «Астра Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір від 28.02.2013 року №150102043076009 про надання споживчого кредиту у формі відкриття відновлювальної кредитної лінії з встановленням кредитного ліміту в розмірі 80000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків в розмірі 23,99% річних, на строк з 28.02.2013 року по 28.02.2018 року включно. При цьому, пунктами 2.4-2-7, 3.3.1 кредитного договору було передбачено обов'язок позичальника повертати кредит та відсотки за користування кредитом в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору, п.2.4 кредитного договору.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 28.02.2013р. між ПАТ «Астра Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № б/н, згідно якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Як встановлено, Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит в сумі 80 000 грн., в той же час ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконував не належним чином, кредит та відсотки за користування кредитом не погашав у розмірі та строки передбачені умовами кредитного договору, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2015 року (а.с.78) у справі № 466/7378/15-ц, яке набрало законної сили, з ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за кредитним договором №150102043076009 від 28.02.2013 року, що станом на 31.07.2015 року становила 101 844,48 грн., з яких 79 558,73 грн. - заборгованість за кредитом, 22 285,75 грн. - заборгованість по відсоткам.

Судом першої інстанції встановлено, що на даний час рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2015 року позичальником не виконане, заборгованість позичальника за взятими на себе кредитними зобов'язаннями станом на 05.02.2016 року не погашена.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

У п.5.2 договору іпотеки визначено, що у разі порушення позичальником зобов'язань за Кредитним договором та (або) іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю, письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі Іпотекодержателем зазначається: стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у строк, що не перевищує 30-ть робочих днів з моменту отримання вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду лист-вимогу від 19.08.2015 року за вих. № 31.4-08/8410/15 (а.с.29), адресовану відповідачці ОСОБА_3 про необхідність виконання у тридцятиденний строк кредитних зобов'язань за кредитним договором від 28.02.2013 року №150102043076009 на суму 101 844,48 грн.

Однак, жодних доказів про те, що така вимога була вручена відповідачу позивачем не представлено, а надані квитанції про оплату поштового відправлення та реєстр відправленої кореспонденції (а.с.30-34) не можуть бути належними доказами вручення відповідачу письмової вимоги, оскільки не несуть в собі інформації про її вручення іпотекодавцю.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент звернення позивача до суду, ним не набуто права на ініціювання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні докази отримання ОСОБА_3 вимоги банку про необхідність виконання кредитних зобов'язань.

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

У п.41 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір кредитної заборгованості, для забезпечення погашення якої позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, становить 101 844 грн. 48 коп.

Однак, як вбачається із представленого відповідачем висновку про оцінку майна, складеного оцінювачем ТзОВ «Технічне бюро «Фаєрмур» 23.03.2016 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 468 590 грн. Крім цього, самим договором іпотеки заставна вартість договору іпотеки була встановлена в розмірі 207 292 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена заборгованість за кредитним договором не є співмірною із вартістю іпотечного майна, так як остання її перевищує в декілька разів.

При цьому колегія суддів вважає, що така відмова в позові не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсягу його прав, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2015 року кредитна заборгованість стягнута із основного боржника. Позивач вправі у випадку відмови іпотекодавця виконати в добровільному порядку кредитні зобов'язання за кредитним договором у визначені законом строки, розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку», який не буде порушувати майнові права іпотекодавця.

Крім цього, у п.5.7 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодавця права власності на предмет іпотеки може бути здійснено в позасудовому порядку згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

З врахуванням вказаного колегія суддів вважає, що підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у запропонований позивачем спосіб, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки немає.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам, нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: