Рішення № 62729915, 07.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/2419/15 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/5724/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради, державних актів на право приватної власності та знесення гаражу,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 04 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району про визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради, державних актів на право приватної власності та знесення гаражу відмовлено.

Дане рішення оскаржили ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Вважають рішення незаконним. Зазначають, що скаржниця є власником будинку №33 на вул. Новій в с.Малехів. За вказаним будинком закріплена земельна ділянка пл. 0,16 га., яку мати скаржниці ОСОБА_9 у відповідності до рішення ОСОБА_7 сільської ради від 12.05.1994 року за №24, отримала у власність. На підставі згаданого рішення ОСОБА_9 видано Державний акт на землю ІІ-ЛВ№006560 від 11.09.1995 року. Однак, всупереч згаданому рішенню, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 сільської ради №56 від 23.03.1995 року ОСОБА_5 передано у власність 0,1 га для будівництва гаража. Ніхто з батьків сторін, як і скаржниця не давали згоди на вилучення частини земельної ділянки. Заява ОСОБА_5 про застосування позовної давності не може бути взята до уваги, оскільки про згадані рішення та держані акти позивач дізналася лише при представленні таких в суді. Крім цього, зазначають, що суд, постановляючи рішення не встановив правового статусу земельних ділянок під гаражами відповідачів. Крім цього, суд не врахував, що оскаржувані рішення винесені виконкомом сільської ради, а не сесією. Також, судом не враховано визнання позову відповідачем ОСОБА_4 Також, судом допущені і інші порушення вимог закону.

У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не зявилася, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, зважаючи на те, що така особа повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки не представлено, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що її інтереси в судовому засіданні захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, її представника та відповідача ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представників відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_7 сільської ради в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ст.ст. 253-258, 260, 267 ЦК України та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що термін позовної даності сплив та підстави для його поновлення відсутні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду вимогам закону не відповідає, а висновки суду зроблені без повного та всебічного зясування обставин, що мають значення для справи. Обставини, які суд вважав встановленими не доведені.

ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом (остаточно із залученням співвідповідача) до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області у якому остаточно просила про: визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області № 56 від 23.03.1995 року, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0045 га для гаражного будівництва на вул. Новій, 33 в с.Малехів Жовківського району ОСОБА_5; визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 15.01.1998 року на земельну ділянку площею 0,0045 га на вул. Новій, 33 в с.Малехів Жовківського району; знесення гаражу, яким користується ОСОБА_5 на вул. Новій, 33 в с.Малехів Жовківського району; визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області № 56 від 23.03.1995 року, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,008 га для гаражного будівництва на вул. Новій, 33 в с.Малехів Жовківського району ОСОБА_4; визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_10 3.08.1995 року на земельну ділянку площею 0,008 га на вул. Новій, 33 в с.Малехів Жовківського району.

В обґрунтування позову у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, апеляційній скарзі та своїх поясненнях та поясненнях свого представника посилалась на те, що винесенням оскаржуваного рішення сільської ради в частині передання відповідачам земельних ділянок для гаражного будівництва, виданням їм державних актів на право власності на земельні ділянки, тобто передачею їм у приватну власність спірних земельних ділянок, а також існуванням гаража відповідача ОСОБА_5, порушуються її права як власника будинку № 33 на вул. Новій в с.Малехів Жовківського району Львівської області та користувача земельної ділянки, наданої для обслуговування вказаного будинку. Вказані рішення та акти слід визнати недійсними, оскільки такими фактично вилучено частину її земельної ділянки без її на те згоди, крім цього вона не погоджувала меж земельної ділянки ОСОБА_5, відмовившись від підписання акту встановлення та узгодження меж ділянки. Крім цього, на її думку, оскаржуване рішення сільської ради було прийнято не на сесії, а виконкомом в порушення вимог закону. Окрім наведеного, що стосується пропуску нею строку позовної давності, на що посилалася відповідач ОСОБА_5, то вважає, що такого не пропустила, оскільки про спірні рішення та акти дізналась лише при представленні таких на вимогу суду сільською радою, їй сільська рада таких не надсилала та їй до розгляду цієї справи про такі не було відомо.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції, судом окрім зазначення про пропуск строку позовної давності згідно із наведеними статтями ЦК України (2004 року) жодним чином не проаналізовано доводів позивача та не зясовано правовідносин, що виникли між сторонами.

Зважаючи на наведене, судом апеляційної інстанції з пояснень осіб, що беруть участь у справі та матеріалів справи встановлено таке.

Позивач з 4.04.1973 року є власником ? частини будинку №33 на вул. Новій у с. Малехів Жовківського району Львівської області, а з 2007 року власником цілого вказаного будинку (витяги з державних реєстрів про права власності на нерухоме майно, з державного реєстру правочинів, реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності а.с. 2, 4, 64-66, 171-172, 173-179, 180-181).

Крім цього, як вбачається із державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.03.2001 року ЛВ-М-705 позивачу передано у приватну власність земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0598 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд на підставі рішення сільської ради №24 від 12.05.1994 року (державний акт від 22.03.2001 року ЛВ-М-705 а.с. 3 та акт уповноваженої комісії ОСОБА_7 сільської ради із планом земельних ділянок сторін а.с. 105-108).

Відповідачам, як вбачається із державних актів на право власності на земельні ділянки (ЛВ від 15.01.1998 року а.с. 56-57, 70 та ЛВ від 3.08.1995 року а.с. 71, що записані в книгу записів державних актів на право власності на землю за № 546 та №705 відповідно належать земельні ділянки площами 0,0045 га ОСОБА_5 та 0,0077 га ОСОБА_4 для гаражного будівництва та гаражу відповідно.

Державні акти відповідачам видані на підставі рішення ОСОБА_7 сільської ради №56 від 23.03.1995 року (протокол узгоджувальної комісії сільської ради а.с. 55 від 20.11.1997 року витяги з вказаного рішення та його копії а.с. 69, 123 та акт уповноваженої комісії ОСОБА_7 сільської ради із планом земельних ділянок сторін а.с. 105-108).

Земельні ділянки сторін межують між собою, тобто є суміжними, а також ділянка позивача межує із земельною ділянкою, що була передана у приватну власність матері сторін ОСОБА_11 згідно державного акту на право власності на землю ІІ-ЛВ №006560 від 11.09.1997 року для обслуговування житлового будинку і господарських споруд і ведення ОПГ площею 0,16 га за цією ж адресою, що була передана їй згідно рішення сільської ради №24 від 12.05.1994 року (акт уповноваженої комісії ОСОБА_7 сільської ради із планом земельних ділянок сторін а.с. 105-108, державні акти сторін та матері сторін а.с. 3, 56-57, 67, 70-71).

Фактично вказані ділянки є частина колишньої присадибної ділянки площею 0,25 га, що була передана у користування матері сторін ОСОБА_11, як члену колгоспу, як вбачається із наведеного та плану цієї ділянки від 29.04.1958 року (а.с. 124).

З наведеного також вбачається, що позивач, ставши з 1973 року власником ? частини житлового будинку за згаданою адресою, відповідно стала і користувачем земельної ділянки, наданої для його обслуговування, яка в подальшому частково їй, а частково матері була передана у приватну власність за рішенням сільської ради №24 від 12.05.1994 року для обслуговування.

Зважаючи на вказане, а саме те, що позивач була співвласником згаданого будинку та співкористувачем ділянки наданої для його обслуговування сільська рада ухвалюючи рішення №56 від 23.03.1995 року (в частині передачі частин ділянки відповідачам) та передаючи частини вказаної ділянки відповідачам для гаражного будівництва повинна була б отримати згоду її (позивача) та іншого співвласника будинку та співкористувача ділянки на вилучення її частин для передачі відповідачам для гаражного будівництва, а, крім цього, прийняти рішення про її вилучення.

Жодних даних про те, що така згода була надана, а частини ділянки були вилучені у матеріалах справи немає, клопотань про витребування таких доказів не заявлялось та відповідно таких доказів судом не здобуто.

Крім цього, як вбачається із акту обстеження меж земельних ділянок, які передаються у власність від 6.11.1997 року (а.с. 68), позивач відмовилась від підпису про погодження меж ділянки відповідача ОСОБА_5

Окрім цього, як вбачається із згаданих копії рішення сільської ради №56 від 23.03.1995 року, витягу із вказаного рішення сільської ради оспорюване позивачем рішення дійсно було прийняте виконкомом сільської ради а.с. 69, 123 в порушення чинного на той земельного законодавства, зокрема, ст. 17 Земельного кодексу України від 1990 року.

Однак, із норм Цивільного кодексу України чинного на час спірних правовідносин вбачається таке:

Стаття 71 загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 74 вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Стаття 75 позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Стаття 76 перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Стаття 80 закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Стаття 83 Позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Зважаючи на вказане, а саме те, що позивачу було відомо про розташовані на переданій їй у користування земельній ділянці гаражі відповідачів принаймні з 1990 років, про що ствердила сама позивач; те, що вона у 1997 році відмовилась від встановлення та узгодження меж земельної ділянки відповідача ОСОБА_5; те, що у державному акті про право власності на земельну ділянку позивача суміжними землекористувачами зазначені відповідачі, позивач у випадку навіть якщо і достеменно не знала однак однозначно могла дізнатись (принаймні з часу отримання нею державного акту про право власності на земельні ділянку) про оскаржувані рішення та держані акти на право власності на земельні ділянки відповідачів. Тому нею беззаперечно пропущено строк давності із заявленими вимогами про скасування рішення сільської ради та визнання недійсними державних актів відповідачів та посилання на необізнаність про існування таких не свідчить про будь-які обєктивні причини пропуску такого строку, тобто причини, які б унеможливлювали позивачу дізнатись протягом більш як 20 років з часу ухвалення спірного рішення та більш як 20 та більш як 17 років з часу видачі спірних державних актів про їх ухвалення та видачу відповідно та оскаржити такі у встановленому законом порядку.

Крім цього посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_4 визнав позов суд не вважає таким, що впливає на застосування строку позовної давності, оскільки такий, як вказано вище у ст. 75 ЦК застосовується незалежно від заяви сторін, при цьому визнання одним із відповідачів позову значення не має.

При цьому колегія суддів враховує, також, і правові позиції Верховного Суду України з приводу застосування строку давності у цивільних правовідносинах, зокрема, саму суть принципу давності та його застосування що стосується земельного та цивільного законодавства в цілому, зокрема у справах № 6-152цс14 від 29 жовтня 2014 року; від 10 червня 2015року у справі № 6-267цс15; №6-832цс15 від 28 вересня 2016 року; від 21 травня 2014року у справі № 6-7цс14.

Враховуючи вказане у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення сільської ради в частині передання земельних ділянок відповідачам, а також визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачів слід відмовити за спливом позовної давності.

Що стосується вимоги про демонтаж гаражу одного із відповідачів, то у задоволені такої слід відмовити за безпідставністю, оскільки такий розташований на належній їй земельній ділянці та підстави для демонтажу наведені позивачем не свідчать про порушення її прав чи інтересів таким та необхідність задоволення такої вимоги.

Зважаючи на вказане рішення суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити з інших правових підстав ніж наведено судом першої інстанції.

Вказаним слід частково задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,304,307ч.1 п.2,309 ч.1 п.1-4,313,314ч.2,316,317,319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 липня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради, державних актів на право приватної власності та знесення гаражу відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене вкасаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_12