Постанова № 62728347, 15.11.2016, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1493/16-а

Провадження № 2-а/565/103/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року 15 год. 35 хв. м. Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області -

під головуваннясудді Незнамової І.М.

при секретарі Нафєєвій Н.В.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Володимирецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобовязання відновити виплату раніше призначеної пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2звернулась в суд із адміністративним позовом до Володимирецького обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі УПФ) про зобовязання відновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії, починаючи з 05.03.2016 року.

В обґрунтування позову позивачка ОСОБА_2зазначила, що з 20.01.2010 року вона перебуває на обліку в УПФ, так як їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Після призначення пенсії вона продовжує працювати на посаді завідувача Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області. На підставі ст.47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» із змінами, внесеними п.2 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, відповідачем припинено їй виплату пенсії за віком з 01.04.2015 року. 16.08.2016 року вона звернулась до УПФ із заявою про відновлення виплати пенсії за віком, однак відповідач відмовив у такому відновленні виплати пенсії, оскільки вона продовжує працювати на посаді завідувача Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області. Вважає, що відповідач необґрунтовано відмовив їй у відновленні виплати пенсії.

В судове засідання позивачка ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленою, не зявилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. У поданій заяві вказує, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позову не визнала повністю. Надала пояснення, які за змістом близькі до письмових заперечень на позов. Суть заперечень зводиться до того, що позивачці припинено тимчасово виплату пенсії за віком із 01.04.2015 року, оскільки вона продовжує працювати на посаді державного службовця, а відповідно до змін в законодавстві, прийнятих у 2015 році передбачено, що в періоди із 01.04.2015 року до 31.12.2015 року та із 01.01.2016 року до 31.12.2016 року пенсіонерам, працюючим на таких посадах, пенсія не виплачується. Після звільнення з роботи виплата пенсії поновлюється в раніше встановленому розмірі. Просить в позові відмовити.

Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги позивачки щодо зобовязання відновлення виплати раніше призначеної пенсії з 05 береня 2016 року по 25 квітня 2016 року залишено без розгляду у звязку з пропущенням строку звернення з адміністративним позовом.

З матеріалів справи (копії листа УПФ від 30.08.2016 року, письмових заперечень УПФ від 14.11.2016 року) вбачається, що позивачка перебуває на обліку у Володимирецькому обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської областіта із 20.01.2010 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В судовому засіданні підтверджено і сторонами не оспорюється, що позивачка, після призначення пенсії (розпорядження №119673 від 01.06.2010 року), продовжує працювати на посаді завідувача Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області.

01 квітня 2015 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VІІІ.

До абзацу другого частини 1статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»були внесені зміни, якими з 01 квітня 2015 року встановлено, що "тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбаченихзаконами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цьогоЗакону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цьогоЗаконупоновлюється."

На цій підставі УПФ з 01 квітня 2015 року позивачці тимчасово припинено виплату пенсії за віком.

Поряд із зазначеним, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 1 червня 2015року законущодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно дозаконів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового таМитного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213законщодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, нормиЗакону України «Про державну службу»таЗакону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/щомісячне довічне грошове утримання за цимиЗаконамине призначаються.

На теперішній час особам, які підпадають під діюЗакону України «Про державну службу»пенсія призначається відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивачка, не дає права на призначення пенсіїв порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу»,у зв'язку з чим, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»підстави для невиплатиОСОБА_2Іпенсії, призначеної відповідно до цьогоЗакону, відпали.

Відтак, з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати ОСОБА_2вказаної пенсії були відсутні і починаючи з вказаного періоду право позивачки на отримання пенсіїпорушено.

01 січня 2016 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року.

До абзацу другого частини першоїстатті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У зв'язку з зазначеними змінами відповідач припинив виплату призначеної позивачці пенсії з 1 січня 2016 року.

Однак,статтею 22 Конституції Українипередбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно достатті 58 Конституції України,закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно достатті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватисяКонституції Українита законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Суд визнає, що позивачку позбавлено пенсії у порушення вимог та положеньстатті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Рим. 4.ХІ.1950 (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі - Конвенція) в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, з огляду на таке.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»дискримінація рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їмКонституцієюі законами України.

Дискримінація це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання документів в області прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на її рід занять припинено виплату пенсії в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.

Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивачки при здійсненні останньою права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» №10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява №36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_3 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n.39, Reports 1997-1).

Також Європейський суд з прав людини в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономабо загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції України обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 доЄвропейської конвенції з прав людинипоняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії за вікомта набуття права на її виплату із зазначеного часу.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 pоку).

Таким чином, запровадженіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 -VIII від 24 грудня 2015 року таЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконом України «Про державну службу»суперечать:

- статті 14, статті 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат;

- статтям22,46,58 Конституції Українищодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат;

- основоположним принципам, закріпленим уЗаконі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.

Відповідно до роз'яснень, наведених уПостанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскількиКонституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якогозаконучи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовуєКонституціюу разі, коли зі змісту нормКонституціїне випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституціята закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції Українине допускається (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N8-рп/99, від 20 березня 2002 року N5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Згідностатті 8 КАС України,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідностатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через принцип юридичної визначеності, згідно якого остаточне рішення суду у справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства (п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 pоку). Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України №1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивачки на соціальний захист, гарантоване статтями22,46,58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Відповідно до вимог ч.2ст.71 КАС України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи письмові заперечення відповідача, суд вважає, що останнім не надано суду жодних доказів стосовно правомірності прийнятого ним рішення, яке полягає у відмові здійснити відновлення та виплату пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача порушено право позивачки на соціальний захист, гарантоване ст.46 Конституції України.

Тому, з урахуванням розглядуваних позовних вимог, суд вбачає підстави для відновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.10,11,57-61,71,99-100,158-163,167,186 КАС Українисуд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2задовольнити.

Зобовязати Володимирецьке обєднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області відновити та виплачувати ОСОБА_2 раніше призначену пенсію, починаючи з 26 квітня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання її копії. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий