Ухвала суду № 62727759, 09.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6832/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І. Провадження № 22-ц/780/4510/16 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 47 09.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів - Сержанюка А.С., Суханової Є.М.

Секретар - Бобко О.В.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила поділити майно та визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; судові витрати стягнути з відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2011 року, від якого мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу ними було придбане у власність нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1. На її думку, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу згідно законодавства.

На час звернення до суду вони однією сім'єю не проживають, спільного господарства не ведуть.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада 2013 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального права і процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначав, що квартира придбана ним за його особисті кошти, до шлюбу, а відтак квартира є його особистою власністю.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексо м.

Судом першої інстанції установлено, що 08 липня 2011 року зареєстровано шлюб між сторонами (т.1 а.с. 12).

Шлюб розірвано рішенням Макарівського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року (т.2 а.с. 52-54).

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 11) .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2012 року була придбана квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 9-10)

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Згідно ст. 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Сімейного Кодексу України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України ).

Як роз'яснено у пп. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).

Відповідно до ст. 57 Сімейного Кодексу України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно з пп. 24, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді .

З матеріалів видно, що спірна квартира придбана на підставі договору купівлі- продажу від 18 квітня 2012 року ,під час перебування сторін у шлюбі.

Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності

Скасовуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2015 року , суд касаційної інстанції зазначив , що суд апеляційної інстанції взяв до уваги доказ, який не був предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки наданий лише апеляційному суду ( попередній договір від 16 березня 2010 року (т.1 а.с. 143-147) ).

Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази , які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено , а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Як видно з матеріалів справи , позов надійшов до суду у серпні 2013 року (т.1 а.с. 2).

Справа призначалась до розгляду на 09 вересня 2013 року на 15.00, про що ОСОБА_2 отримав судову повістку (т.1 а.с. 24), 15 жовтня 2013 року (т.1 а.с. 38), на 11 листопада 2013 року, про що повідомлений представник відповідача і особисто ОСОБА_2 (т.1 а.с. 46, 47 ), однак жодного разу відповідач в судове засідання не з'явився.

Будь-яких доказів , що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у дослідженні доказів, а саме попереднього договору, відповідач не надав.

Разом з тим, з попереднього договору видно, що предметом договору є два об'єкти, які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , житлове площею - 37 кв.м. та нежитлове приміщення - площею 37 кв.м., що відрізняється від розміру квартири і адреси, яка є предметом спору. Крім того, будь-яких належних доказів внесення коштів за цим договором (фінансові документи - платіжні доручення, квитанції), в матеріалах справи відсутні, а відтак колегія суддів не може вважати вказаний договір належним доказом на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо особистої приватної власності на цю квартиру відповідача ОСОБА_2

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спільним майном подружжя , придбаним під час шлюбу є наступне майно - квартира АДРЕСА_1.

За змістом положень ч.ч. 4,5 ст. 71 Сімейного Кодексу України, та ст.365 ЦК України, має бути згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації у разі поділу неподільної речі і внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду .

Як видно із матеріалів справи, згода обох сторін на отримання грошової компенсації і внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду у разі поділу квартири відсутня , за таких обставин суд першої інстанції вірно визнав ідеальні частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по ? частині у цьому майні без його реального поділу.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст.. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315,317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а ;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.В. Мережко

Судді А.С. Сержанюк

Є.М. Суханова