Ухвала суду № 62726324, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/1416/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.

секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - Зайцева О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу,

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ від 6 серпня 2015 року №580.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року та позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 6 серпня 2015 року №580 «Про результати службового розслідування».

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 липня 2015 року № 380-ос ОСОБА_5 було призвано на військову службу та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 катергорії - снайпера відділення інспекторів прикордонної служби прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури «Одеса-2».

30 липня 2015 року наказом Державної фіскальної служби України №2161-о позивача увільнено від виконання обов'язків першого заступника начальника Київської міської митниці ДФС на період проходження військової служби та збережено вказану посаду й середній заробіток до дня фактичної мобілізації.

6 серпня 2015 року Державною фіскальною службою України винесено наказ № 580 «Про результати службового розслідування» згідно якого підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади перший заступник начальника Київської міської митниці ДФС ОСОБА_5 на підставі статті 147 та пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України. Також, у пункті 2 вказаного наказу зазначено, що питання щодо накладення дисциплінарного стягнення буде визначено після виходу позивача на роботу.

Оскаржуваний наказ винесено, зокрема, на підставі Акту службового розслідування від 20 липня 2015 року, у якому встановлено факт здійснення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке виразилось у неналежній поведінці державного службовця під час взаємовідносин із колегами та спонуканні державного службовця до вчинення незаконних дій, тобто порушення вимог статті 5 Закону України «Про державну службу», статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» та пункту 1.4 Посадової інструкції першого заступника начальника Київської міської митниці ДФС.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було дотримано норми трудового законодавства при винесенні спірного наказу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний наказ суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки ним фактично вирішено притягнути до дисциплінарного стягнення у майбутньому із зазначенням виду такого стягнення - звільнення. Вказав, що вимогам чинного законодавства передбачено, що в разі виявлення порушень особою відносно якої було проведено службове розслідування вимог законодавства до нього застосовується один з передбачених видів дисциплінарного стягнення у десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на матеріалах справи та законі.

Проведення службового розслідування стосовно державних службовців регулюється Порядком проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування, зокрема: у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства.

Пунктами 2 та 3 Порядку передбачено, що рішення щодо проведення службового розслідування приймається, зокрема, керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави, стосовно якої планується проводитися службове розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

При цьому період проведення службового розслідування не включає, зокрема, час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави, стосовно якої проводиться таке розслідування, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, з актом службового розслідування.

З аналізу зазначених норм вбачається, що підтвердження факту не виконання або неналежного виконання особою, уповноваженої на виконання функцій держави, своїх службових обов'язків, перевищення цією особою своїх повноважень, що заподіяло значної матеріальної шкоди державі, встановлюється за результатами службового розслідування відносно цієї особи.

Разом з цим, повним та всебічним вважатиметься службове розслідування, зокрема, у разі якщо в ньому приймала участь особа відносно якої воно проводиться.

Така участь особи необхідна для надання пояснень стосовно виявленого або інкремінованого відносно неї порушення, зауважень та заперечень стосовно допущення нею порушень, надання відповідних доказів, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що службове розслідування за фактом недодержання позивачем законодавства про державну службу було закінчено 20 липня 2015 року, тобто у період перебування ОСОБА_5 в зоні АТО.

Цього ж дня на адресу позивача було надіслано повідомлення №7011/2/99-99-08-02-01-14, в якому повідомлялось про закінчення службового розслідування та складання акту, з яким ОСОБА_5 мав можливість ознайомитись 27 липня 2015 року о 11:00 у службовому кабінеті ГУВБ ДФС №413.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 у визначений у повідомленні час не прибув для ознайомлення з актом службового розслідування, про причини своєї відсутності у день ознайомлення не повідомив, комісією з проведення службового розслідування було складено Акт про визнання акта службового розслідування таким, що не має зауважень.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем надано до суду належні докази ознайомлення позивача з результатами службового розслідування.

Проте, вказані висновки суду першої інстанції є передчасними та необґрунтованими, оскільки зі змісту наявних у матеріалах справи документів не вбачається, а судом не було досліджено та витребувано додаткових доказів, які б підтверджували отримання позивачем вчасно повідомлення про закінчення стосовно нього службового розслідування та можливість ознайомлення з актом службового розслідування.

Суд апеляційної інстанції, обмежившись висновком про те, що дисциплінарне стягнення повинно застосовуватись саме у десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування, а не у майбутньому, залишив поза увагою та не дослідив дотримання відповідачем процедури проведення службового розслідування.

Встановлення вказаних обставин має значення для правильного вирішення справи, зокрема встановлення чи дотримано відповідачем норми чинного законодавства щодо проведення службового розслідування, чи порушено право позивача на ознайомлення з висновком службового розслідування, надання пояснень, заперечень, доказів тощо та чи призвело це до формального підходу щодо виявленого порушення та однобічного висновку про допущення позивачем вимог законодавства.

Також слід зазначити, що приймаючи спірний наказ №580, згідно якого позивач підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади першого заступника начальника Київської міської митниці ДФС на підставі статті 147 та пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, відповідач виходив з факту порушення ним вимог статті 5 Закону України «Про державну службу», статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» та пункту 1.4 Посадової інструкції першого заступника начальника Київської міської митниці ДФС.

Згідно з частинами 1 та 3 ст.569 Митного кодексу України працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про державну службу" крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба припиняється у разі наявності інших встановлених цією нормою підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків, зокрема, службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання.

Крім того, зі змісту вказаної вище норми встановлено, що підставою для звільнення особи за цією нормою є вчинення нею порушення, яке має разовий, а не триваючий характер.

Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що, вирішуючи питання про законність звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, та, з'ясовуючи, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків.

Вирішуючи спір, суди в порушення вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не встановили факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Також, не з'ясовано наявність підстав вважати вчинене позивачем порушення грубим та таким, що спричинило шкоду, чи підірвало авторитет держави чи митних органів.

Також, судами не досліджено чи дотримано відповідачем необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи впливу.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то в силу частини четвертої статті 227 цього Кодексу прийняті ними рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді М.М.Олексієнко

І.В.Штульман