Постанова № 62726085, 16.11.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - Сіваченко Ігор Вікторович

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року справа №805/2461/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року у справі № 805/2461/16-а за позовом Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАВТОСЕРВІС» про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках в розмірі 266 064,79 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - Інспекція) звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАВТОСЕРВІС" (далі - ТОВ "МАРАВТОСЕРВІС") про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках в розмірі 266 064,79 грн. На момент звернення до суду податкове зобов'язання відповідачем не сплачено, у зв'язку з чим просила стягнути вказану заборгованість з розрахункових рахунків відповідача.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року у справі № 805/2461/16-а у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність та земельна ділянка також розташована у населеному пункті, на території яких здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені статтею 6 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII), поширюються на відповідача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції.

Також, судом першої інстанції зроблений такий висновок, що ст. 6, 7 Закону № 1669-VII мають пряму дію, у відповідності до чого не вимагають додаткового отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, на підставі чого, відсутні підстави для засвідчення форс-мажорних обставин. Тобто, відповідач є звільненим на період проведення АТО від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної та комунальної власності.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення орендної плати з юридичних осіб у сумі 266064,79 грн.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у ТОВ «МАРАВТОСЕРВІС» виникла заборгованість перед бюджетом на загальну суму 266064,79 грн. зі сплати орендної плати з юридичних осіб, стягнення якої було не задоволено судом першої інстанції, яка після закінчення терміну її добровільної сплати залишилась непогашеною бюджетником та є податковим боргом.

Таким чином, з урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, у Інспекції наявні законні підстави для стягнення з відповідача заборгованості із орендної плати з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 266064,79 грн.

Апелянт наголошує, що такої позиції дотримався і Вищий адміністративний суд України при винесені Ухвали від 14.06.2015 по справі № К/800/54567/15, що узгоджена сума податкового зобов'язання, яка набула статусу податкового боргу свідчить про наявність законних підстав для стягнення заборгованості.

Також, Інспекція вважає, що апелянт є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати Розпорядження КМУ, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати ст. 6 Закону №1669-VII. Спірні правовідносини виникли за рахунок помилкової позиції ТОВ «МАРАВТОСЕРВІС» щодо неможливості несплати орендної плати саме в період дії Закону № 1669-VII.

Крім того, апелянт бажає відзначити, що на сьогодні не зроблено порядку застосування у ст. 6 Закону №1669-VII податкових пільг, а також не внесено змін до Податкового Кодексу України.

Окрім вищенаведеного, відповідачем Сертифікат Торгово-промислової палати до Інспекції не надавався.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції при прийнятті рішення по справі, порушенні норми матеріального права, а саме пп. 14.1.147, пп.14.1.175 п. 14.1 ст. 14, пп.16.1.4 п. 16.1 ст.16, п.36.1 ст.36, п.287.3 ст. 287 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), ст. 6, ст. 10 Закону № 1669-VII.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керується ПК України.

Таким чином, позивач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРАВТОСЕРВІС" зареєстроване в якості юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (код ЄДРПОУ 20345304, місцезнаходження юридичної особи: 87537, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Леніна, буд. 120), зареєстровано державним реєстратором 15.12.1995 за № 1099Р. На податковому обліку перебуває в Інспекції з 10.01.1996 за № 1001, що підтверджується довідкою.

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб в загальному розмірі 266064,79 грн., який виник внаслідок самостійного визначення відповідачем сум податку в податкових деклараціях: за 2014 рік № 9001480914 від 20.01.2014; за 2015 рік № 9015813037 від 13.02.2015; за 2016 рік № 9009631739 від 04.02.2016, який останній не сплатив в строк встановлений законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Жовтневою ОДПІ м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "МАРАВТОСЕРВІС" з питання дотримання вимог податкового законодавства по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з 30.08.2014 по 27.11.2014, про що складено акт № 709/99/05-81-15-04-11-1/203645304 від 15.04.2015.

Перевіркою встановлено порушення граничного терміну сплати узгоджених податкових зобов'язань по орендній платі за землю (п. 287.3 ст. 287 ПК України). За результатами акту перевірки № 709/99/05-81-15-04-11-1/203645304 від 15.04.2015, прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002921503 від 28.05.2015 на суму штрафних санкцій 2112,24 грн. та № 0002911503 від 28.05.2015 на суму штрафних санкцій 1975,33 грн.

На теперішній час вказані зобов'язання в розмірі 266064,79 грн., не сплачені, що підтверджується зворотнім боком облікової картки.

Судом також встановлено, що відповідно роздрукованими з офіційного сайту податкового органу ідентифікаційними даними, наявними в матеріалах справи відповідач має розрахункові рахунки в установах банку.

Суд першої інстанції виходив з того, ст. 6, 7 Закону № 1669-VII мають пряму дію, у відповідності до чого не вимагають додаткового отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, на підставі чого, відсутні підстави для засвідчення форс-мажорних обставин. Тобто, відповідач є звільненим на період проведення АТО від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної та комунальної власності.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підпунктом 16.1.4 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно вимог пп. 14.1.175 цієї статті податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормою пункту 287.3 статті 287 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року.

На виконання Закону № 1669-VII розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції, чинній у спірний період) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Однак, порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками наведеною нормою не визначений.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до вимог п.п. 30.1. 30.2, 30.3. 30.3 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

За приписами п. 30.4 наведеної норми платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

У відповідності до п. 30.9 цієї статті податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що використання податкової пільги є правом платника податків, а не його обов'язком.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Наказом Міністерства доходів і зборів України 30.12.2013 року № 865 затверджено форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), зокрема додаток 2 «Відомості про пільги на земельний податок з наявних площ земельних ділянок».

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), затв. наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року № 560, також містить в собі графи щодо пільг, у яких зазначається розмір пільги відповідно до законодавства та/або рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яким пільгу надано.

Колегія суддів вважає, що наведені норми ПК України не суперечать Закону України № 1669-VII, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано податкові декларації з плати за землю за 2014-2016 роки, у яких самостійно визначено суми земельного податку, які підлягають сплаті за даними платника (а.с.12-17).

Крім того, за результатами проведеної Жовтневою ОДПІ м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області документальної невиїзної перевірки, на підставі акту № 709/99/05-81-15-04-11-1/20345304 від 15.04.2015 (а.с.18-19) було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0002921503 від 28.05.2015 на суму штрафних санкцій 2112,24 грн. (а.с.20);

- № 0002911503 від 28.05.2015 на суму штрафних санкцій 1975,33 грн. (а.с.22).

Таким чином, заборгованість з орендної плати з юридичних осіб склала 269 674,97 грн., але у зв'язку з наявною переплатою у розмірі 3610,18 грн., загальний розмір податкового боргу по орендній платі склала 266 064,79 грн. (а.с.24).

У п. 56.11 ст. 56 ПК України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Доказів подання уточнюючого розрахунку про зменшення задекларованої суми податкового зобов'язання позивачем не надано.

Відповідно до вимог п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За приписами п. 37.3 ст. 37 ПК України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Позивачем не надано доказів на підтвердження припинення спірного податкового зобов'язання щодо сплати земельного податку, у встановлений законом спосіб.

Згідно ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 N 576, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за N 1840/24372, у п.2.2 якого також визначено, що податкова вимога формується, зокрема, якщо платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки.

Згідно п.3.1 цього Порядку податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Інспекцією була прийнята податкова вимога від 22.10.2014 № 2614-25 (а.с.25-26).

Матеріалами справи доводиться наявність у позивача податкового боргу з земельного податку в розмірі 266 064,79 грн.

Отже, з урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості із орендній платі з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 266 064,79 грн.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органом, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, встановлення факту його сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо, в тому числі, якщо рішення, за яким такий борг стягується не було скасовано, а отже є чинним, борг не сплачено самостійно, то він підлягає стягненню у судовому порядку.

Посилання відповідача на наявність постанови Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року в справі № 805/3194/16-а не може бути взято до уваги, оскільки зазначене судове рішення не набрало законної сили.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми законів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки суперечать обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 184, 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року у справі № 805/2461/16-а - скасувати.

Позов Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАВТОСЕРВІС» про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках в розмірі 266 064,79 грн. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАВТОСЕРВІС» (87537, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, буд. 120, код ЄДРПОУ 20345304) грошові кошти, що належать платнику податків, з розрахункових рахунків у банках на суму податкового боргу в розмірі 266 064 (двісті шістдесят шість тисяч шістдесят чотири) гривні 79 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

О.О.Чебанов