Ухвала суду № 62725999, 15.11.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Аляб'єв І.Г.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року справа №805/1007/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сухарька М.Г.

при секретарі судового засідання Святодух О.Б.,

за участю сторін по справі:

позивач: не з'явися

відповідач1: Кирильченко Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року по справі №805/1007/16-а (головуючий І інстанції Аляб'єв І.Г.) за позовом ОСОБА_4 до Олександрівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Олександрівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 32 531,33 грн.; стягнення середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 06.11.2015 року по день винесення рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні по перерахування на особистий рахунок вихідної допомоги при звільненні у розмірі 16 911,72 грн. В інший частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі та під час судового засідання відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було застосовано до спірних правовідносин положення ст.. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, яким не передбачено право звільненого працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошових коштів при звільненні. Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що Олександрівський РВ ГУМВС України в Донецькій області є бюджетною установою та фінансується за рахунок державного бюджету України, а згідно бюджетного законодавства України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а зобов'язання за спеціальним фондом бюджету включно в межах відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету, а тому сплата позивачу зазначеної виплати було проведено одразу після надходження грошових асигнувань з державного бюджету України.

Позивачем на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду подано заяву про розгляд адміністративної справи без його участі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 25.01.2003р. проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 382 о/с позивача , майора міліції , старшого дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліціїї Олександрівського районного відділу, звільнено з органів внутрішніх справ у відставку з 06 листопада 2016 року за пунктом 65 «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу) з виплатою компенсації за 10 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році.

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 11 листопада 2015 року № 80 о/с позивачеві встановлено вислугу років на 06 листопада 2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 15 років 03 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні - 19 рік 03 місяців 25 днів.

Позивач 31.03.2016р. звернувся до відповідача з заявою у якій просив повідомити про розмір нарахованої одноразової грошової допомоги, а також про причину своєчасної її несплати.

На наведене звернення відповідач листом №1499/304/06-2016 від 31.03.2016 року повідомив позивача про те, що в зв'язку з положенням про проходження служби в органах внутрішніх справ, нарахована вихідна допомога при звільненні в розмірі 32 531,33 грн., але до теперішнього часу не виплачена, так, як на рахунок Олександрівського райвідділу з Головного управління внутрішніх справ України в Донецькій області кошти не надходили.

Згідно до листа відповідача від 05 травня 2016 року №2154/304/06-2016 нарахована позивачеві допомога при звільненні у розмірі 32531,33 (з якої утримано військовий збір - 487,97 грн.) перерахована останньому 12 квітня 2016р. по платіжному дорученню від 11 квітня 2016 року № 15 та згідно списку №1 від 11.04.2016р.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до cтатті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За приписами частини 4 цієї статті виплата зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

У п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей також визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

За приписами п.14 цієї постанови одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про міліцію» № 565-ХІІ ( чинний у спірний період) передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", а також наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" та Інструкцією Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ .

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Але при цьому, колегія суддів вважає, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, а тому доводи апеляційної скарги не прийнято до уваги.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. N 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, одноразова грошова допомога при звільненні входить до грошового забезпечення позивача та в розумінні зазначених норм КЗпП України є належною працівнику сумою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в день звільнення працював, але йому не було виплачено одноразову грошову допомогу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у відповідності до вимог ст.. 117 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що відсутність у відповідача відповідного фінансування не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Зазначена позиція суду узгоджується з приписами постанови Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги з посиланням на відсутність відповідного фінансування, колегією суддів не прийняті до уваги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року по справі №805/1007/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року по справі №805/1007/16-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 листопада 2016 року.

Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 16 листопада 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

М.Г. Сухарьок