Постанова № 62725251, 11.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2016 року Справа № 902/618/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5, від 23.02.2016р.

відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н, від 30.06.2016р.

третьої особи 1: представник не з'явився.

третьої особи 2:представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданнні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 підприємства Транспортна компанія "Беркут-Транс"на рішення господарського суду Вінницької області від 22.09.16 р. у справі № 902/618/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат-Трейд"

до ОСОБА_3 підприємства Транспортна компанія "Беркут-Транс"

за участю третіх осіб на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору -

1. ТОВ "АТБ - Маркет"

2. ТОВ "Терра Фуд"

про стягнення 69 759,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрегат-Трейд" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.3-5) до ОСОБА_3 підприємства Транспортна компанія "Беркут-Транс" (надалі відповідач), в якій просить стягннути 69 759,13 грн. збитків, заподіяних частковою втратою вантажу при перевезенні.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.09.2016 (а.с.196-200) позов задоволено частково, стягнуто 42 759, 13 грн. збитків від втрати вантажу, в позовних вимогах про стягнення 27 000 грн. збитків від втрати вантажу відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що перевізником не доведено відсутність його вини у втраті вантажу, а тому на підставі ст. 924 Цивільного кодексу, ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.611 Господарського кодексу останній має відшкодувати збитки, завдані позивачу. Разом з тим, враховуючи сплату позивачу страхового відшкодування за даним страховим випадком в сумі 27 000 грн., позов підлягає задоволенню у частині стягнення 42759, 13 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.210-212) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 22.09.2016 року у даній справі скасувати в частині стягнення з ПП "Беркут-транс" 42 759,13 грн. збитків від втрати вантажу та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що збитки позивача виникли не внаслідок протиправної поведінки позивача, а внаслідок злочинних дій осіб, які вчинили злочин, що є обставиною, запобігти та уникнути якої перевізник не міг. Вважає, що перевізник довів, що частина вантажу була викрадена шляхом скоєння злочину - крадіжки третіми особьами, що стверджується довідкою чергового Самарського ВП ДП ГУ НП України в Дніпропетровській області, а тому звільняється від відповідальності від втрати вантажу. При цьому апелянт посилається на практику Вищого господарського суду України у справі №4/43-06 від 21.05.2008р.

Крім того, апелянт зазаначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини неналежного оформлення розміру збитків. Так, відповідно п.15.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу №363 від 14.10.97р., у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, наведена в додатку 4. Зазначає про те, що в силу п.15.3 Правил записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Зазначає про те, що позивачем не надано актів, які б відповідали додатку №4 Правил, а також були б підписані водієм. Вказує про те, що відповідно до п.15.6 Правил для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно- транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.), однак, в товарно-транспортних накладних, на підставі яких здійснювалось перевезення, відсутні записи про складення Актів нестачі вантажу.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/618/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.(а.с. 208).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 09.11.2016 р.(а.с.209).

27.10.2016р. на адресу суду надійшло клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з визначенням господарського суду Сумської області як відповідального за проведення відеоконференції (а.с.220).

26.10.2016р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з визначенням господарського суду Вінницької області як відповідального за проведення відеоконференції (а.с.225).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. клопотання відповідача задоволено, судове засідання призначено на 11 листопада 2016 року в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Вінницької області забезпечити проведення судового засідання у справі у в режимі відеонкоференції в приміщенні господарського суду Вінницької області (а.с 227).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. клопотання позивача задоволено, судове засідання призначено на 11 листопада 2016 року в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Сумської області забезпечити проведення судового засідання у справі у в режимі відеонкоференції в приміщенні господарського суду Сумської області (а.с 228).

01.11.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якій останній заперечує проти апеляційної скарги, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що факт крадіжки відповідачем не доведено, так як кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, винні особи не встановлені.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В судове засідання, яке відбулось 11 листопада 2016 року в режимі відеоконференції, з"явились представники позивача та відповідача (апелянта).

Представники третіх осіб у судове засідання не з"явились, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином (а.с. 246).

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб, за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача (апелянт) у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив рішення господарського суду Вінницької області від 22.09.2016 року у даній справі скасувати в частині стягнення з ПП "Беркут-транс" 42 759,13 грн. збитків від втрати вантажу та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив останню залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 22.09.2016 року - без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.02.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРЕГАТ-ТРЕЙД» (в договорі "Експедитор") та Приватне підприємство «Транспортна компанія «БЕРКУТ-ТРАНС» (в договорі "Перевізник") уклали Договір №127 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України (надалі - "Договір").

Згідно п.1.1 Договору предметом цього договору є порядок взаємовідносин, що виникають між Перевізником (Відповідачем) та Експедитором (Позивачем) при здійсненні автомобільних перевезень вантажів Експедитора, та пов'язаним з ними наданням різного виду послуг транспортними засобами Перевізника за заявками Експедитора.

Згідно п.2.2.4 Договору Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу під час перевезення, перевалки та зберігання.

Згідно п.4.1 Договору сторона, що порушила свої зобов'язання за цим договором, повинна без зволікання усунути ці порушення. У випадку якщо неналежним виконанням договору іншій стороні заподіяні збитки у вигляді прямих збитків (витрат) та штрафних санкцій, винна сторона відшкодовує всю суму збитків стороні, яка їх понесла.

На виконання вказаного договору по Заявці № 5 від 29.02.2016 р. Позивач доручив Відповідачу ТОВ «БЕРКУТ-ТРАНС» здійснити перевезення вантажу.

Згідно товарно-транспортних накладних № РТF0ІФ-2763 від 29.02.2016 р. (видаткова накладна № ТFОІФ-2763 від 29.02.2016р.), № РТFОІФ-2764 від 29.02.2016 р. (видаткова накладна № ТРОІФ-2764 від 29.02.2016р.) та № РТР0ІФ-110 від 01.03.2016р.(видаткова накладна № ТF0ІФ-110 від 01.03.2016 р.) перевозилася молочна продукція на загальну суму 714 494, 59 грн. з ПДВ. Товар був прийнятий перевізником в місці завантаження: вул. Полковника Ганжі, 16, м. Тульчин Вінницької області для доставки, його транспортним засобом: автомобіль Вольво FH-12, сідловий тягач АВ 3805 ВМ в місце розвантаження: Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Люблянська (до перейменування - Булата), 6, вантажоодержувачу ТОВ «ОМЕГА» та Дніпропетровська обл., територія Ювілейної селищної ради, 8, вантажоодержувачу ТОВ «АТБ-МАРКЕТ».

Як встановлено судовою колегією, в матеріалах справи відсутні докази того, що при завантаженні товару до транспортного засобу, у перевізника були будь-які зауваження щодо якості вантажу та цілісності його пакування.

Таким чином, з огляду на наведене вище, колегією суддів встановлено, що до перевезення відповідачу було передано товар у визначеній кількості та з цілісним пакуванням.

Відповідач повідомив позивача про те, що під час руху по автодорозі в районі Кіровограду невідомими особами була скоєна крадіжка частини вантажу. Пломби на даному автотранспорті були зірвані. Про вказаний факт водій повідомив в Самарський ВП ДВП ГУ НП України в Дніпропетровський області, що стверджується довідкою Самарського ВП ДВП ГУ НП України в Дніпропетровський області від 02.06.2016 р..

При прийманні вантажу від водія вищевказаного транспортного засобу в місці розвантаження була виявлена відсутність на транспортному засобі перевізника належних транспортних пломб, встановлено факт нестачі товару на загальну суму 69 759, 13 грн., з ПДВ, що підтверджується трьома актами розбіжностей від 01.03.2016 р. за участю представників вантажовідправника та вантажоодержувача.

Вищевказане перевезення організовувалося позивачем, як експедитором, на виконання Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 20-ІФ від 18.01.2016 р., укладеного з - ТОВ «ТЕРРА ФУД», по Заявці №29.02/8Т від 29.02.2016 р.

Позивач згідно Претензії № 02.03-20-ІФ від 02.03.2016 р. відшкодував Клієнту (Замовник послуг) - ТОВ «ТЕРРА ФУД» - збитки в розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 69 759 грн. 13 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2066 від 25.05.2016 р. (а.с.46).

Позивачем було направлено Відповідачу претензію № 23 від 14.03.2016 р. про відшкодування вартості недостачі (часткової втрати вантажу) в сумі 69 759, 13 грн. яка залишена Відповідачем без реагування.

Вказані вище обставини і стали причиною виникнення спору.

Розглядаючи позовні вимог, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.

Відповідно до статті 924 цього Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.

Господарські зобов'язання можуть виникати, відповідно до ст. 174 ГК України, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У ст.308 Господарського кодексу України зазначено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно зі статті 52 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 N 2344-111 автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також: збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Заперечення відповідача проти позову щодо відсутності вини відповідача у зв'язку із скоєнням злочину невідомими особами, що є обставиною якої відповідач уникнути не зміг, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Ст.924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов"язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов"язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Пошкодження вантажу це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.

Стаття 924 ЦК зберігає раніше прийняті в цивільному праві України принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов"язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов"язку передбачає відповідальність перевізника, який звільняється від неї тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов"язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов"язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов"язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України № 6-2086цс15 від 23.03.2016 р..

Відповідно до ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Стаття 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачає звільнення перевізника від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли: а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); г) недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Згідно п.2.2.4 Договору Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу під час перевезення, перевалки та зберігання.

Посилання відповідача на те, що обставини крадіжки вантажу згідно з нормами чинного законодавства виключають його відповідальність, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки норми як ГК України, так і ЦК України в правовому регулюванні перевезення вантажів не передбачають поняття "крадіжка", а лише "втрата", "нестача" вантажу. Отже, при визначенні стану виконання договору перевезення вантажу є підстави застосовувати поняття "крадіжка" лише для зазначення причини втрати, нестачі вантажу.

Зважаючи на недоведеність відповідачем визначених у ст. 314 ГК України обставин як правових підстав для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу чи обставин, які свідчать про належне забезпечення вантажу від дій сторонніх осіб, непереборної сили, доводи відповідача не можна визнати обґрунтованими та відповідними законодавству і обставинам у справі.

Таким чином, з огляду на наведені вище приписи чинного законодавства та умови укладеного між позивачем та відповідачем правочину, колегія суддів дійшла висновку, що відповідальність за втрату товару під час перевезення, що здійснювалось відповідачем на замовлення позивача на підставі договору № 126 від 12.02.2016 р., несе саме Приватне підприємство "Транспортна компанія "Беркут-Транс".

За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлено порушення ОСОБА_3 підприємством "Транспортна компанія "Беркут-Транс" умов укладеного між сторонами правочину в частині виконання прийнятих на себе зобов'язань відносно збереження вантажу у період між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу.

Як зазначено вище, нормами цивільного законодавства України передбачено презумпцію вини перевізника. При цьому, станом на момент вирішення спору по суті відповідачем своєї вини у вчиненні правопорушення (недотримання взятих на себе зобов'язань) та невиконанні умов договору № 126 від 12.02.2016 р. не спростовано.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що позивачем правомірно в порядку ст.993 ЦК України було заявлено вимогу до перевізника, як відповідального за понесені збитки.

Відповідач у справі, заперечуючи позовні вимоги, посилається на те, що позивачем не надано актів, які відповідають додатку №4 Правил, а також були б підписані водієм, а також на відсутність у справі належним чином оформлених документів, які підтверджують розмір завданих збитків.

Разом з тим, колегією суддів вищевказані доводи відповідача не беруться до уваги з огляду на наступне.

Розділом 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні врегульовано порядок складання актів. Так, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті, зокрема обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Колегією суддів встановлено, що 01.03.2016 р. трьома вантажоодержувачами складено акти розбіжностей, які підписано представниками вантажоодержувача та експедитора (постачальника), згідно яких загальна сума нестачі становить 69 759 грн. (а.с.30, 31, 64). Підписи водія на даних актах відсутні, як і відмітки на товарно-транспортних накладних про складання акту.

Разом з тим, згідно матеріалів справи встановлено, що водій звернувся до Самарського ВП ДВП ГУ НП України в Дніпропетровський області, про що йому видано довідку Самарського ВП ДВП ГУ НП України в Дніпропетровський області від 02.06.2016 р., яка не суперечить та збігається з вищевказаними актами розбіжностей від 01.03.2016 р., складеними за участю представників вантажовідправника та вантажоодержувача.

Крім того, на видаткових накладних № ТFОІФ-2763 від 29.02.2016р. № ТРОІФ-2764 від 29.02.2016р. та № ТF0ІФ-110 від 01.03.2016 р., які підписані постачальником та водієм, містяться відмітки представників вантажоодержувачів про складення акту (а.с.27, 28, 29).

З огляду на викладене, у позивача виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків понесених внаслідок нестачі вантажу.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визначення розміру збитків, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до пункту п. 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах: б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість. Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу.

Вартість вантажу визначається, виходячи з загальної суми рахунку вантажовідправника (п. 137 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).

У силу вимог ч.ч. 1-4 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Стаття 924 ЦК зберігає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується і не оспорюється сторонами та обставина, що вартість вантажу, щодо якого виявили нестачу, становить 69 759 грн.

Як зазначено вище та встановлено матеріалами справи, вищевказане перевезення організовувалося позивачем, як експедитором, на виконання Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 20-ІФ від 18.01.2016 р., укладеного з - ТОВ «ТЕРРА ФУД», по Заявці №29.02/8Т від 29.02.2016 р.

На виконання умов даного договору, позивач згідно Претензії № 02.03-20-ІФ від 02.03.2016 р. відшкодував Клієнту (Замовник послуг) - ТОВ «ТЕРРА ФУД» - збитки в розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 69 759 грн. 13 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2066 від 25.05.2016 р. (а.с.46).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" 17.03.2015 р. укладено договір добровільного страхування відповідальності експедитора № 14-Е\01-044-01270, згідно п.4.1 якого предметом вказаного договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі під час здійснення експедиційного обслуговування.

Згідно п.5.1.1. вказаного Договору страхування одним із застрахованих ризиків є повна або часткова втрата вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом із поясненнями № 85 від 16.09.2016 р. (подані до суду 22.09.2016 р., вх.№ 06-52/8635/16 від 22.09.2016 р.) додано копію платіжного доручення № 23442 від 08.06.2016 р., яким стверджується перерахування Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрегат-Трейд" 27 000 грн. страхового відшкодування.

З огляду на викладене, враховуючи те, що Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" перераховано позивачеві 27 000 грн. страхового відшкодування, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачеві завдано фактичних збитків на суму 42 759, 13 грн.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задовленню в сумі 42 759, 13 грн., оскільки після перерахування страховою компанією позивачеві 27 000 грн. страхового відшкодування сума фактично завданих позивачеві збитків зменшилась на 27 000 грн., із суми 69 759,13 грн. до суми 42 759, 13 грн., а тому позивач мав правові підстави пред'явити до стягнення з відповідача 42 759, 13 грн. збитків, заподіяних частковою втратою вантажу при перевезенні(69 759,13 грн.- 27 000 грн.= 42 759, 13 грн.), а не 69 759,13 грн. як заявлено в позовній заяві. До такого висновку суд прийшов з огляду на те, що на момент розгляду справи позивачеві відшкодовано 27 000 грн. та відсутні докази повернення вказаних коштів.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов"язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства Транспортна компанія "Беркут-Транс" від 05.10.16р. на рішення господарського суду Вінницької області від 22.09.2016р. у справі № 902/618/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року у справі №902/618/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/618/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.