Ухвала суду № 62724923, 16.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15.11.2016 Справа № 904/9025/16

За заявою: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології", м. Ананьїв

До: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Дніпро

Про: витребування майна за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 26-04-16 від 26.04.16р.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від ФОП ОСОБА_1:ОСОБА_4 (дов. від 14.11.16р.)

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про скасування в повному обсязі рішення Третейського суду від 16.06.2016 р. у складі одного третейського судді - Авдєєвої Юлії Миколаївни, створеного для вирішення конкретного спору сторонами, відповідно до додаткової угоди № 1 від 25.04.2016 р. до договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 21-04-16 від 21.04.2016 р.

В обґрунтування своєї заяви ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що справа, по якій прийнято оскаржуване ним рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду, оскільки за результатами розгляду справи, виконання рішення потребуватиме вчинення відповідних дій від органу державної влади. Крім того, в якості підстав для скасування рішення, заявник посилається на те, що третейським судом вирішено питання про права і обов'язки особи, яка не брала участі у справі - ФОП ОСОБА_1, який вважає себе власником майна, щодо якого вирішено спір.

Представник заявника під час судових засідань підтримав свої вимоги в повному обсязі та просив суд скасувати оскаржуване ним рішення третейського суду.

Сторони третейського спору : ТОВ «Малі Будівельні Технології» та ФОП ОСОБА_3 двічі до судових засідань не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, незважаючи на ту обставину , що про час та місце судових засідань були своєчасно повідомлені судом ( про що свідчать відповідні поштові повідомлення , а.с.191,192 ) Третейський суддя Авдєєва Ю.М. вимоги ухвали суду щодо надання матеріалів третейської справи не виконала , до судових засідань двічі не з'явилася.

Дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення представника заявника, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

За твердженням заявника та із змісту наданих ним копій документів вбачається, що 16.06.2016 р. третейським судом, створеним для вирішення конкретного спору у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни, у справі за позовом ТОВ «Малі Будівельні Технології» до ФОП ОСОБА_3 про витребування майна за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 21-04-19 від 21.04.16р. частково задоволено позовні вимоги позивача, зобов'язано ФОП ОСОБА_3 повернути ТОВ «Малі Будівельні Технології» передані їй за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 21-04-16 від 21.04.2016 р. речі (одяг і взуття, які були у використанні), що належать на праві приватної власності ТОВ «Малі Будівельні Технології» у кількості 1980 кг. й вартістю 59 000,00 грн., після того, як слідчий СВ АНД ДВП ГУНП в Дніпропетровської області лейтенант поліції Кривопуск О.І. поверне тимчасово вилучене майно ОСОБА_3.

Відповідно до прписів ч.2 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Згідно до приписів ч.3 ст. 51 цього Закону рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Статтею 122-5 ГПК України встановлено, що рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Наведений у ч.3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» та ст.122-5 ГПК України перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасоване рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, в якості однієї з підстав для скасування рішення третейського суду від 16.06.2016 р. заявник посилається на те, що справа, по якій прийнято оскаржуване ним рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду, оскільки за результатами розгляду справи, виконання рішення потребуватиме вчинення відповідних дій від органу державної влади.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

В контексті положень п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» до справ, що не підвідомчі третейським судам, віднесено лише ті справи, за якими потреба у вчиненні дій органами державної влади, або органами місцевого самоврядування, покликана саме необхідністю виконання рішення третейського суду, а не вчиненням зазначеними органами власних управлінських функцій, які не пов'язано з результатом розгляду третейської справи, та не стосуються виконання рішення третейського суду.

Господарський суд дійшов до висновку про те , що результат розгляду справи за оскаржуваним рішенням третейського суду жодним чином не породжує необхідності вчинення дій органами державної влади або місцевого самоврядування, а лише визначає умови виконання такого рішення - після того, як слідчий поверне тимчасово вилучене майно - тобто після вчинення ним дій, які не стосуються та не залежать від результатів третейського розгляду.

З огляду на викладене, суд вважає твердження заявника стосовно того, що в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» справа, у якій прийнято оскаржуване рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду, помилковими

Стосовно тверджень заявника щодо вирішення третейським судом питання про права і обов'язки особи, яка не брали участь у справі, слід зазначити наступне.

В контексті положень розділу ХІV-1 ГПК України, особа що не брала участі у справі, яка оскаржує рішення третейського суду з підстав того, що третейським судом вирішено питання про її права та обов'язки, має відповідати наступним критеріям: ця особа не брала участі у справі ні особисто, ні через представника; ця особа володіє таким правом на предмет спору, який робіть необхідним її залучення до участі у справі; порушення права цієї особи ухваленим рішенням повинно бути реальним і в наявності. Тобто до осіб, які повинні були брати участь у справі, слід віднести потенційних позивачів, відповідачів, третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору.

Як було встановлено господарським судом, предметом розгляду третейської справи, в якій ухвалено оскаржуване рішення, було виконання зобов'язання за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 21-04-16 від 21.04.16р. шляхом повернення поклажодавецю переданих на зберігання речей. При цьому, оскільки ФОП ОСОБА_1 ( заявник ) не був суб'єктом спірних правовідносин, він не був наділений таким правом на предмет спору, яке б породжувало необхідність його участі у справі в якості позивача, відповідача, чи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ; що виключало необхідність залучення його до участі в цій третейській справі.

При цьому, у разі наявності у заявника права власності на майно, яке виступило предметом договору зберігання ( виконання умов якого було предметом третейського розгляду ), обумовлювало необхідність залучення його до участі у справі лише в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору; оскільки таке рішення на майбутнє може вплинути на його права та обов'язки щодо якоїсь зі сторін у спорі.

Проте, згідно до приписів п. 5 ч. 2 ст. 122-5 ГПК України, рішення третейського суду може бути скасовано в разі коли третейський суд безпосередньо вирішив питання про права та обов'язки особи, що не брала участь у справі, тобто, коли прийнято рішення, яке реально порушує права такої особи, а не рішення, що може зачіпати права особи у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене , суд дійшов до висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення третейського суду з підстав , передбачених п. 5 ч. 2 ст. 122-5 ГПК України.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи господарським судом не встановлено інших, передбачених ч. 2 ст. 122-5 ГПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення третейського суду, в задоволенні вимог заявника слід відмовити в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного , керуючись вимогами ст.ст. 49, 86, 122-1, 122-6 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви відмовити в повному обсязі ; рішення третейського суду від 16.06.2016 р. залишити без змін.

Ухвала господарського суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному цим Кодексом для оскарження рішення суду першої інстанції.

Суддя О.Ю.Васильєв