Рішення № 62724783, 14.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.11.2016 Справа № 904/9947/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кременчук Полтавської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Царичанка Дніпропетровської області

про стягнення 1 636 031 грн. 35 коп.

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3, дов. № 1697 від 07.12.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_2, ФОП; Гоменюк Ю.В., адвокат, договір від 03.10.16р. № 0111.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 1 636 031 грн. 35 коп., з яких: 914 494 грн. 89 коп. - основний борг, 20 143 грн. 94 коп. - 3% річних, 359 396 грн. 49 коп. - інфляційні втрати, 341 996 грн. 03 коп. - пеня, відповідно до умов договору на поставку нафтопродуктів від 02.01.2010р. № 2.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару.

Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов зазначив, що позивачем при зверненні до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості за товар, поставлений у період з 13.01.2010р. по 06.08.2010р., пропущено строк позовної давності, тривалість якого встановлена ст. 257 ЦК України та становить 3 роки. Як зазначає відповідач, строк позовної давності щодо вимоги про оплату за спірним договором сплив 27.08.2013р., у зв'язку із чим вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, відповідач зауважив, що позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження заборгованості в сумі 980 730 грн. 80 коп., яка, як зазначає позивач, рахувалась за відповідачем на момент укладання спірного договору, а також будь-яких бухгалтерських документів на підтвердження сплати відповідачем вартості товару на суму 1 990 900 грн. 00 коп. До того ж договір, доданий позивачем до позову, викладений в іншій редакції ніж той, що наявний у відповідача в частині строку його дії та порядку оплати товару. Просив в позові відмовити.

21.12.2015р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на відзив позивача від 21.12.2015р., в яких останній пояснив, що після укладання спірного договору позивачем було вирішено викласти договір № 2 від 02.01.2010р. у більш детальному викладенні, у зв'язку із чим нова версія договору підписана сторонами без зауважень та заперечень з боку відповідача та є діючою на даний час; екземпляр договору в новій редакції був отриманий та підписаний відповідачем особисто. Щодо позовної давності зауважив, що договір діє до повного виконання сторонами грошових зобов'язань; крім того, відповідачем протягом дії договору постійно здійснювались часткові оплати заборгованості за отримані нафтопродукти, а останній платіж було внесено 30.10.2014р., що свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, тому твердження відповідача про пропуск вказаного строку позивачем не відповідає дійсності.

22.12.2015р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача від 22.12.2015р. № 22/12-1 про призначення у справі почеркознавчої експертизи на предмет встановлення належності підпису в договорі, видаткових накладних та довіреностях ФОП ОСОБА_2, а також технічної експертизи документів на предмет встановлення часу нанесення відтиску печатки ФОП ОСОБА_2 в договорі та видаткових накладних..

Ухвалою господарського суду від 24.12.2015р. за ініціативою суду у справі призначено судову економічну експертизу на предмет визначення розміру заборгованості відповідача за спірним договором та перевірки розрахунку штрафних санкцій, виконаних позивачем. Проведення експертизи доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз та провадження по справі зупинено.

22.01.2016р. на адресу господарського суду надійшли матеріали справи разом із клопотанням експерта від 20.01.2016р. № 09/20/21/273 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду від 25.01.2016р. поновлене провадження у справі та призначене судове засідання для витребування у сторін документів, необхідних для виконання експертизи.

Ухвалою господарського суду від 28.01.2016р. провадження по справі зупинено та матеріали справи повернуто на адресу Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення експертного дослідження.

Ухвалою господарського суду від 19.09.2016р. провадження у справі поновлене, у зв'язку із поверненням на адресу господарського суду справи № 904/9947/15 із висновком судово- економічної експертизи від 01.08.2016р. № 20/21-16.

04.10.2016р. на адресу суду надійшло повторне клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи на предмет встановлення належності підпису в договорі, видаткових накладних та довіреностях ФОП ОСОБА_2, а також технічної експертизи документів.

27.10.2016р. на адресу суду надійшло уточнене клопотання відповідача про призначення судової експертизи, в якій ФОП ОСОБА_2 просила суд призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо належності підписів на оригіналах видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, наданих позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_5; призначити у справі судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо можливості перевезення нафтопродуктів у визначених ТТН обсягах зазначеним у ТТН транспортним засобом, а саме: автоцистерною № 68 д.н. НОМЕР_1.

Позивач проти задоволення вказаних клопотань заперечував.

Вирішення поданих відповідачем клопотань про призначення судових експертиз відкладалось господарським судом до встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалися перерви з 08.12.2015р. по 24.12.2015р., з 20.10.2016р. по 27.10.2016р., з 27.10.2016р. по 04.11.2016р., з 04.11.2016р. по 08.11.2016р.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановиВ:

02.01.2010р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір на поставку нафтопродуктів № 2 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язався поставити покупцю нафтопродукти узгодженими партіями, а покупець зобов'язався їх сплатити та прийняти в асортименті і кількості, узгодженій з продавцем (п. 1.1 Договору).

Кількість фактично поставленого покупцю товару по кожній партії визначається підписаними сторонами актами приймання-передачі або видатковими накладними. Одинця виміру - тонни/літри (п. 1.2 Договору).

За умовами п. 1.3 Договору ціна визначається в момент відвантаження партії товару згідно усної домовленості сторін та фіксується первинними документами в бухгалтерській звітності.

Згідно п. 7.1 Договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010р., а в частині виконання грошових зобов'язань - до їх повного виконання. Якщо не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не буде вимагати в письмовій формі перегляду чи припинення дії Договору, то даний Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступні 12 місяців.

Додатковою угодою від 04.01.2011р. сторони узгодили продовжити дію Договору до 31.12.2011р.

Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця 100% передплати покупцем.

За усною домовленістю сторін можлива відстрочка платежу не більш ніж на 30 банківських днів, включаючи день отримання товару (п. 3.2 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору датою передачі товару та переходу права власності на товар вважається дата фактичного отримання товару покупцем. Приймання-передача товару здійснюється згідно видаткових та товарно-транспортних накладних.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 2 011 664 грн. 09 коп., який був прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 20-50).

Відповідач, в порушення умов Договору свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті здійснив частково в розмірі 1 097 169 грн. 20 коп., що підтверджується банківськими виписками, наданими сторонами в матеріали справи, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 914 494 грн. 89 коп.

Згідно умов п. п. 5.1, 5.4 Договору в разі невиконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України. У випадку несвоєчасної або не у повному обсязі оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості фактично отриманого, але не сплаченого товару за кожен прострочений день, що не звільняє покупця від виконання своїх зобов'язань по даному Договору.

Згідно розрахунку позивача загальна сума нарахованої пені за період з 06.01.2015р. по 01.10.2015р. складає 341 996 грн. 03 коп.

Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 20 143 грн. 94 коп. за період з 06.01.2016р. по 01.10.2015р. та інфляційні втрати в сумі 359 396 грн. 49 коп. за вказаний період.

Заборгованість відповідача підтверджується: Договором, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, доказами часткової оплати прийнятого товару, двосторонніми актами звірки взаєморозрахунків між сторонами, обґрунтованим розрахунком суми позову тощо.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні нормативні положення містяться у ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні договору поставки нафтопродуктів від 02.01.2010р. № 2 не узгодили конкретні строки оплати за товар, що поставляється.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки сторонами в Договорі не узгоджений конкретний строк оплати покупцем поставленого продавцем товару, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар за спірним договором випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

В порушення прийнятих на себе за Договором зобов'язань відповідач розрахувався з позивачем лише частково на суму 1 097 169 грн. 20 коп. Сума боргу відповідача перед позивачем складає 914 494 грн. 89 коп., розмір якої підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення.

При цьому, господарським судом враховано, що на виконання ухвали господарського суду від 24.12.2015р. експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз проведена судово-економічна експертиза на предмет визначення розміру заборгованості відповідача за спірним договором та перевірки розрахунку штрафних санкцій, виконаних позивачем.

Згідно висновку експерта від 01.08.2016р. № 20/21-16. в результаті проведеного дослідження документально підтверджується заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар в сумі 914 494 грн. 89 коп.; але експертом не було здійснено перевірку виконаного позивачем розрахунок пені, 3% та інфляційних втрат через неможливість визначення дати, з якої необхідно проводити розрахунок.

За нормами ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені у заявленому розмірі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі-Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

На підставі п. 5.4 Договору, яким передбачено, що у випадку несвоєчасної або не у повному обсязі оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості фактично отриманого, але не сплаченого товару за кожен прострочений день, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 341 996 грн. 03 коп. за період прострочення з 06.01.2015р. по 01.10.2015р.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням діючого законодавства, доходить до висновку, що позивачем було невірно визначено період нарахування пені, а саме без врахування положень п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яким визначено, що розмір нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що оплата за поставлений товар здійснювалась відповідачем за призначенням платежу: «За ПММ згідно договору № 2 від 02.01.2010р.», тобто без зазначення видаткової накладної на поставку товару, а тому, як зазначає позивач, ним здійснювалось зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок сплати заборгованості за вже поставлений товар по мірі їх надходження у хронологічному порядку.

Таким чином, з урахуванням суми наявної заборгованості неоплаченими залишились видаткові накладні на поставку товару з 14.05.2010р. по 06.08.2010р. Тобто, період нарахування пені за вказаними видатковими накладними закінчився, зокрема, 05.02.2011р.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким встановлено, що пеня за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, визначений позивачем період нарахування пені (з 06.01.2010р. по 01.10.2015р.) виходить за межі встановленого приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки початок такого перебігу не може бути змінений сторонами. За вказаних обставин, суд вважає, що розрахунок пені наданий позивачем є необґрунтованим, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 341 996 грн. 03. коп. задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання має місце та не спростовано останнім належними доказами, є правомірними вимоги позивача про стягнення нарахованої суми інфляційних втрат та 3% річних.

При цьому, судом перевірений наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, шляхом здійснення власного розрахунку вказаних нарахувань, за результатами якого визначено, що розмір інфляційних є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку. Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Пред'явлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі. Перевіркою вказаних нарахувань порушень чинного законодавства не встановлено.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені Договором майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого на його замовлення товару, чим порушив умови укладеного із позивачем Договору та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 914 494 грн. 89 коп. основного боргу, 20 143 грн. 94 коп. 3% річних та 359 396 грн. 49 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позовних вимог слід відмовити.

Заперечення відповідача спростовується матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону, тому не можуть бути прийняті господарським судом.

Водночас, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин про стягнення з ФОП ОСОБА_2 основного боргу за поставлений товар наслідків пропуску строків загальної позовної давності, згідно заяви відповідача, з наступних підстав.

Як встановлено судом, оплата за поставлений товар здійснювалась відповідачем за призначенням платежу: «За ПММ згідно договору № 2 від 02.01.2010р.», тобто без зазначення видаткової накладної на поставку товару, а тому позивачем здійснювалось зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок сплати заборгованості за вже поставлений товар по мірі їх надходження у хронологічному порядку.

За вказаних обставин, оскільки ФОП ОСОБА_2 своїми діями по внесенню оплати вартості поставленого відповідачем товару за спірним договором (зокрема, на суму 500 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення від 30.10.2014р. № 355), визнала наявність заборгованості за даним договором, що згідно приписів ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України має наслідком переривання перебігу позовної давності. Таким чином, шляхом подання вказаного платіжного доручення до банку, відповідач здійснив дії, що свідчать про визнання ним наявності боргу за договором поставки нафтопродуктів від 02.01.2010р. № 2 та обов'язку сплатити цей борг.

Крім того, заявлені відповідачем клопотання про призначення експертиз відхилені господарським судом, про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.10.2016р., з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень, наведених в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. З урахуванням наявних матеріалів справи та наданих в судових засіданнях пояснень сторін, суд вважає що факт підписання спірного договору та довіреностей на отримання товару ФОП ОСОБА_2, а також підписання видаткових накладних довіреною особою відповідача - ОСОБА_5, як і визначення часу нанесення відтиску печатки відповідача в договорі та видаткових накладних, не потребує встановлення шляхом призначення у справі судової експертизи.

Крім того, як вставлено судом, відповідач приймав спірний товар без заперечень та частково оплачував його вартість, у зв'язку із чим питання щодо можливості перевезення нафтопродуктів у визначених ТТН обсягах зазначеним у ТТН транспортним засобом, також не потребує доказування шляхом призначення у справі судової експертизи.

Відповідно до п.12 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення права на справедливий суд, встановленого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені відповідачем клопотання є такими, що навмисно та безпідставно затягують розгляд справи, що може порушувати права та законні інтереси сторін у справі, а тому суд не вбачає підстав для їх задоволення та призначення у справі судової експертизи.

Одночасно, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову від 11.11.2015р. № б/н, що повторно подана до суду 08.11.2016р., шляхом заборони відчуження АЗС за адресою: Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул.. Дніпропетровська, 73, що належить ФОП ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Так, вказана заява позивача обгрунтована тим, що невжиття зазначених заявником засобів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивач посилається на усні заяви відповідача щодо наміру відчуження вказаної АЗС через наявність великої заборгованості, а також довготривале ухилення від виконання своїх договірних зобов'язань та навмисне затягування судового розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивачів без вжиття відповідних заходів. Також, з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки заявником належними доказами не підтверджена наявність обставин або вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання. За таких обставин, через відсутність посилань в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви.

Згідно приписів Закону України "Про судовий збір" за розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову справляється судовий збір в розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до абз. 4 п. 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно ст. 49 ГПК у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, за подання до суду заяви про забезпечення позову, позивачем судовий збір, який повинен складати суму 609 грн. 00 коп., не сплачений.

Таким чином, судовий збір за звернення до суду із заявою про забезпечення позову в сумі 609 грн. 00 коп., враховуючи відмову у задоволенні вказаної заяви, покладається на позивача шляхом її стягнення в доход Державного бюджету України.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_3) 914 494 грн. 89 коп. (дев'ятсот чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто чотири грн. 89 коп.) основного боргу, 359 396 грн. 49 коп. (триста п'ятдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто шість грн. 49 коп.) інфляційних втрат, 20 143 грн. 94 коп. (двадцять тисяч сто сорок три грн. 94 коп.) 3% річних, 19 410 грн. 53 коп. (дев'ятнадцять тисяч чотириста десять грн. 53 коп.) витрат по сплаті судового збору, 11 693 грн. 55 коп. (одинадцять тисяч шістсот дев'яносто три грн.. 55 коп.) витрат по сплаті вартості експертного дослідження.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_3) в доход Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, р/р 31219206700005 у відділенні банку ГУДКУ у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37989269, МФО 805012) 609 грн. 00 коп. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено - 14.11.16р.