Рішення № 62724404, 10.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц-/790/5155/16 Головуючий І інстанції: Богдан М.В.

Справа № 641/9175/15-ц Доповідач: Івах А.П.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Івах А.П.,

суддів Пономаренко Ю.А., Кокоші В.В.,

при секретарі Каплоух Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 12 квітня 2007 р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 (ОСОБА_3В.) було укладено кредитний договір № 2001/0407/71-014, згідно з умовам якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 31000 дол. США з розрахунку 13.00 % річних за користування кредитом на строк з 12.04.2007р. по 11.04.2032 року.

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15.10.2007р. АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником по всіх правах та зобовязаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк».

25.05.2012р. між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ВАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ВАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов*язаннях, а внаслідок передачі від ВАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ВАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов*язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним договором кредиту від 12.04.2007р. ОСОБА_1 за договором іпотеки від 12.04.2007р. передала в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру № 47 в будинку №14 «а» по вул.. Матросова в м.Харкові, загальною площею 28,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м..

Взяті на себе зобов*язання належним чином не виконує, у звязку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 420461,13 грн., що складається з наступного:

-тіло кредиту 375392,75 грн.,

- відсотки 45068,38 грн..

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 2001/0407/71-014 від 12 квітня 2007 року, у розмірі 420461,13 грн., (яка складається з 375392,75 грн. - тіло кредиту, 45068,38 грн. - відсотки) перед ПАТ «Дельта Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - однокімнатну квартиру №47 в будинку №14 «а» по вул.. Матросова в м.Харкові, загальною площею 28,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м. - шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» вказаного предмета іпотеки у власність.

Визнано за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» право власності на однокімнатну квартиру № 47 в будинку №14 «а» по вул. Матросова в м.Харкові, загальною площею 28,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м..

Рішення суду в цій частині на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

-чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

-чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

-які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

-яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно зясував та встановив дійсні обставини справи, права та обовязки сторін у правовідносинах, що виникли між ними, вірно застосував норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин.

Достеменно встановлено, що між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 (ОСОБА_3В.) 12 квітня 2007 р. було укладено кредитний договір № 2001/0407/71-014, згідно з умовам якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 31000 дол. США з розрахунку 13.00 % річних за користування кредитом на строк з 12.04.2007р. по 11.04.2032 року.

У забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним договором кредиту 12.04.2007р ОСОБА_1 за договором іпотеки передала в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру № 47 в будинку №14 «а» по вул.. Матросова в м. Харкові, загальною площею 28,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м..

15 жовтня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на ВАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником по всіх правах та зобовязаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк».

ОСОБА_1 порушила свої зобовязання за договором кредиту, у наслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредитних коштів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ «Дельта Банк» набуло статусу нового кредитора право вимоги по спірному кредитному договору, тому як іпотекодержатель має право на підставі частини другої статті 16 ЦК України, статтей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на спірну квартиру, оскільки зазначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки передбачений договором іпотеки.

З висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується.

Частиною другою ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України Про іпотеку договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку.

Відповідно до умов іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобовязання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та випливають з основного зобовязання, а також в інших випадках, передбачених основним зобовязанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобовязання (п. 11).

Згідно до п.12 іпотечного договору, право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

Згідно до п. 12.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду.

Оспорюючи суму боргу ОСОБА_1 перед кредитором, представник останньої ОСОБА_2 не підтвердив належними та допустимими, у розумінні вимог ст. ст. 57-59 ЦПК України, доказами своїх доводів.

За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правильно суд першої інстанції застосував Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Виконавши вимоги цивільного судочинства, суд першої інстанції ухвалив рішення таке, що відповідає дійсним обставинам справи та вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

На виконання положень п. 3 ст. 215 ЦПК України суд привів мотиви, з яких вважав встановленою наявність фактів, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, правильно застосував зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Разом із тим, вирішуючи питання про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру у рахунок заборгованості, що виникла на 28 липня 2015 року, суд не вказав у своєму рішенні вартість іпотечного майна.

Наявні матеріали справи містять дні на підтвердження визначення вартості квартири у розмірі 302618 грн.

З вказаною вартістю представник відповідача ОСОБА_4 в ході апеляційного розгляду справи погодився.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотеко держателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно пункту 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Резолютивна частина рішення в порушення діючого законодавства, розяснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не містить даних щодо вартості іпотечного майна.

Приймаючи до уваги усі обставини справи, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, задоволенню не підлягають.

Однак, рішення суду першої інстанції підлягає відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України зміні.

Керуючись ст.. ст.. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року змінити.

Викласти абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:

Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» право власності на однокімнатну квартиру № 47 в будинку №14 «а» по вул. Матросова в м.Харкові, загальною площею 28,4 кв.м, житловою площею 16,9 кв.м. вартістю 302618 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді