Постанова № 62719654, 08.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 р. Справа № 804/1687/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2016р. по справі № 804/1687/16

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та за період з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року відповідно до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливої роботи, щомісячної премії та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу; зобов'язати Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд здійснити позивачу перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та за період з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року відповідно до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливої роботи, щомісячної премії та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу та виплатити її в повному обсязі; визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не здійснення дій з перерахування коштів, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 вересня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити дії з перерахування коштів, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу, на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року до 09 вересня 2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції у відповідності до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг, апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційних скарг підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач працює на посаді секретаря судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з 01 серпня 2011 року.

В період з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року позивачу виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу 1218 грн.

22 лютого 2016 року позивач звернувся із заявою до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з проханням здійснити перерахунок заробітної плати відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Листом №10/832/16 від 16 березня 2016 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд повідомив про те, що посадові оклади працівників апарату суду виплачувались відповідно до законодавства.

ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, у зв'язку з тим, що, на його думку, він отримує заробітну плату нижчу ніж встановлено статтями 144 та 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до статей 144 та 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" за оскаржуваний період.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній до 26 жовтня 2014 р.) було встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

26 жовтня 2014 р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII, яким внесено зміни до ст. 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а саме, доповнено абзацом другим наступного змісту: "При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців".

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", (в редакції чинній до 26 жовтня 2014 р.), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно підпункту 2 пункту 13 Розділу XIIІ Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом, що передбачно статтею 13 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до положень статей 142, 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів (редакції, чинній до 28 березня 2015 року), фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Аналогічні засади закріплені в ст. ст. 145, 146 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ( в редакції чинній з 29 березня 2015 року та по теперішній час).

Згідно частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47 до Постанови), згідно якої розмір посадового окладу помічника голови районного суду складає 624 грн.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 482 "Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету", у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) та статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) установлено мінімальну заробітну плату у 2014 р. - 1218 грн. та з 1 січня 2015 року - 1218 грн. у місячному розмірі.

Із врахуванням того, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто, без збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача, колегія суддів вважає, що здійснення нарахування заробітної плати позивачу, виходячи з розміру посадового окладу в 1218 грн. здійснено відповідно до норм закону, що регулює оплату праці працівників апаратів судів, зокрема Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

Крім того, вказані видатки не передбачені у державному бюджеті на 2015 рік, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.

Згідно Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Наказом ДСА України № 82 від 05 квітня 2011 року, територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання здійснюють у межах своєї компетенції соціальне забезпечення суддів, у т.ч. суддів у відставці, а також працівників апарату місцевих судів.

Колегія суддів зазначає, що відповідач є розпорядником (одержувачем) коштів Державного бюджету України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки з 26 жовтня 2014 р. по 09 вересня 2015 р. Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Законом України від 28 грудня 2014 р. № 80-VІІІ «Про Державний бюджет на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(у редакції з 28 березня 2015 р.) не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України № 21-172а16 від 12 липня 2016 р. та № 820/4653/15 від 13 липня 2016 р.

Посилання суду першої інстанції на рішення суду Європейського суду у справі "Кечко проти України", колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки правовідносини, що розглядав Європейський суд у справі, не є тотожними правовідносинам, що склалися по цій справі.

Колегія суддів зазначає, що нарахування заробітної плати позивачу здійснювалося у зв'язку з відповідним правовим регулюванням, згідно якого повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених частиною 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії»від 12 жовтня 2004 року.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року про визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати та зобов'язання здійснити такий перерахунок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2016р. по справі № 804/1687/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б. Повний текст постанови виготовлений 14.11.2016 р.