Постанова № 62719611, 09.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 522/7412/16-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Тарасов А.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2016 року по справі за адміністративним позовом Одеської міської ради до Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови про накладення штрафу та зобов'язання розглянути питання про закінчення виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просив: скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Мельниченко А.В. про накладення штрафу від 06.04.2016 року ВП № 47171076; зобов'язати Головне територіальне управління юстиції в Одеській області в особі Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області розглянути питання щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 47171076 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2015 року № 522/9612/14-а.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебуває виконавче провадження ВП № 47171076 з виконання виконавчого листа № 522/9612/14-а, виданого 31.03.2015 року Приморським районним судом м. Одеси про зобов'язання Одеської міської ради внести на розгляд найближчого пленарного засідання Одеської міської ради, після набрання постанови суду законної сили, клопотання ОСОБА_3 від 05.05.2014 року про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В рамках вказаного виконавчого провадження, 06.04.2016 року старшим держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було винесено постанову, якою за невиконання без поважних причин вимог наведеного виконавчого листа накладено на позивача штраф у розмірі 680 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, посилаючись на добровільне виконання рішення суду у справі № 522/9612/14-а, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову, посилаючись на правомірність винесеної відповідачем постанови про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинний та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 названого Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.ч. 1 та 3 ст. 5 вказаного Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами 1 та 3 статті 6 зазначеного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», у вказаній редакції, передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження», у вказаній редакції, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що державним виконавцем може бути винесено постанову про накладення штрафу виключно у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 522/9612/14-а, на підставі якої виданий виконавчий лист, що перебуває на виконанні в оскаржуваному виконавчому провадженні, визнано незаконною бездіяльність Одеської міської ради щодо невнесення на розгляд пленарного засідання Одеської міської ради клопотання ОСОБА_3 від 05.05.2014 року про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та зобов'язано Одеську міську раду внести на розгляд найближчого пленарного засідання Одеської міської ради, після набрання постанови суду законної сили, клопотання ОСОБА_3 від 05.05.2014 року про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку.

При цьому, зі змісту мотивувальної частині вказаного рішення суду вбачається, що приймаючи рішення про задоволення заявлених позивачем вимог у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розпорядження земельними ділянками належить саме Одеській міській раді, а отже відноситься до її компетенції, то вона зобов'язана прийняти рішення стосовно клопотання ОСОБА_3, та надати або відмовити у наданні земельної ділянки, з визначенням підстав для відмови, у відповідності до вимог земельного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 24.12.2014 року на пленарному засіданні Одеської міської ради було розглянуто клопотання ОСОБА_3 від 05.05.2014 року про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та за результатами розгляду цього клопотання прийняте відповідне рішення Одеської міської ради № 6027-VI від 24.12.2014 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач, як боржник у виконавчому провадженні № 47171076, вчинив всі необхідні дії в межах своїх повноважень, спрямовані на виконання судового рішення, які він міг вчинити на цьому етапі, а саме розглянув на пленарному засіданні ради клопотання стягувача про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та за результатами розгляду цього клопотання прийняте відповідне рішення Одеської міської ради № 6027-VI від 24.12.2014 року, як то і вимагалось постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 522/9612/14-а.

Про вжиття заходів щодо виконання судового рішення у справі № 522/9612/14-а, позивач поінформував відповідача листами від 02.06.2015 року та від 18.02.2016 року № 77/1-гс.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що висновок державного виконавця, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що Одеська міська рада не виконала зазначену вище постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 522/9612/14-а без поважних причин є помилковим, а, отже, і оскаржувана постанова від 06.04.2014 року ВП № 47171076 про накладення штрафу в розмірі 680 грн. за невиконання даного судового рішення є протиправною, а тому вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути питання щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 47171076 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2015 року № 522/9612/14-а з наступних підстав.

Так, колегія суддів зазначає, що як випливає зі змісту статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, проте обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Тобто, за відсутності, зокрема, протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не вправі зобов'язати такого суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії на задоволення заявлених в адміністративному позові вимог.

Враховуючи покладені КАС України завдання адміністративного судочинства, що полягають, зокрема, у захисті порушених прав, свобод або інтересів особи, слід зазначити, що реалізація покладених завдань можлива лише за умови, що права, свободи та інтереси позивача є порушеними на момент звернення до суду за їх захистом, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості захисту в адміністративному судочинстві прав у майбутньому без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість подальшої неправомірної поведінки суб'єкта оскарження.

Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання та реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які при цьому виникли.

При цьому, обґрунтованість вимог позивача має ґрунтуватися на наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право. Факт порушення права позивача та, як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Як вбачається зі змісту резолютивної частини заявленого адміністративного позову, позивачем не ставиться питання щодо визнання протиправних дій чи бездіяльності відповідача, як суб'єкта владних повноважень.

Позивачем не оскаржуються дії відповідача щодо розгляду поданих ним заяв про закінчення виконавчого провадження, а так само бездіяльності відповідача щодо не винесення рішення про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за правилами ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, з наведеного вбачається, що повноваження щодо винесення рішень про закінчення виконавчого провадження відноситься до виключеної компетенції державного виконавця.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача розглянути питання щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 47171076 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2015 року № 522/9612/14-а.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідач не довів законності та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог є помилковим.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2016 року - задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Одеської міської ради до Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови про накладення штрафу та зобов'язання розглянути питання про закінчення виконавчого провадження - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 06.04.2016 року про накладення штрафу у виконавчому провадження № 47171076.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець