Ухвала суду № 62719182, 14.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2191/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2015 №6269-17 та від 27.04.2016 №0000821701.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить легковий автомобіль LEXUS RX 350, 2012 року випуску з об'ємом циліндрів двигуна 3456 куб. см., дата первинної реєстрації - 30 листопада 2012 року.

Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 267.6.2 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 18.06.2015 №6269-17, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25 000,00 грн.

27.10.2015 позивач здійснила оплату зазначеного грошового зобов'язання.

У березні 2016 року посадовою особою Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань по сплаті транспортного податку з фізичних осіб.

За наслідками перевірки складено акт від 30.03.2016 №31/10-02-17-01/НОМЕР_1, в якому зазначено про порушення позивачем п.п. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання по сплаті транспортного податку з фізичних осіб.

На підставі висновків акту перевірки Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 №0000821701, згідно з яким до позивача за затримку на 18 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання визначено штраф у розмірі 2 500,00 грн.

Однак, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на дату прийняття оскаржуваного рішення, визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25 000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль.

Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України віднесено до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Відповідно до положень статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. Водночас встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад.

Суд зазначає, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнятий 28 грудня 2014 року, а рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1395-70-VІ, яким на території міста Біла Церква встановлено транспортний податок та затверджено відповідне положення, прийнято 22.01.2015.

Таким чином, зважаючи на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Білоцерківської міської ради Київської області №1395-70-VІ застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року.

Дані висновки узгоджуються з принципом стабільності, що закріплений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота), тобто як в цілому так і окремо, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.

Водночас, згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до частити третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З цих правил податкового та бюджетного законодавства вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, починаючи з 01 січня 2016 року.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наявність у Податковому кодексі України з 01.01.2015 положень про транспортний податок та його елементів, ще не означає обов'язку у платників податків щодо його сплати саме за 2015 рік, оскільки в силу положень статті 27 Бюджетного кодексу України дані норми права повинні вводитися в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто саме з 2016 року.

Відповідно до положень пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі "Серков проти України".

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості закону" і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов'язок зі сплати транспортного податку у фізичних осіб, у даному випадку виникає з 2016 року.

Відтак, складання та направлення Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 18.06.2015 №6269-17 є передчасним, а відповідно є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 57.4 ст. 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

З огляду на встановлення судом протиправності податкового повідомлення-рішення від 18.06.2015 №6269-17, колегія суддів погоджується з висновком про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання, визначеного вказаним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 №0000821701 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується посилання відповідача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення у зв'язку з їх відкликанням не можуть бути оскаржені в судовому порядку, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з приписами частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів.

Суд зазначає, що згідно з п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Зі змісту зазначених законодавчих норм, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, випливає, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

Так, в силу вимог п.п. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

В свою чергу, суд критично сприймає доводи відповідача, що сплата боргу по спірним податковим повідомленням-рішенням не дає підстав для скасування таких рішень, навіть якщо вони є протиправними, оскільки такі рішення свідчать про порушення прав позивача, незалежно від факту сплати ним сум, визначених податковим органом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в даному випадку сплата боргу, яка розцінюється як її узгодження та відкликання податкових повідомлень-рішень, є похідними правовідносинами від законності та обґрунтованості таких рішень (основні правовідносини), тобто, предмету даного спору.

Беручи до уваги, що відповідач не довів суду, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2015 №6269-17 та від 27.04.2016 №0000821701.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Шелест С.Б.