Постанова № 62717450, 09.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа№ 910/12428/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 22.03.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016

у справі №910/12428/16 (суддя О.В. Чинчин)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд

до Головного управління Національної поліції у місті Києві

про стягнення заборгованості у розмірі 307833 грн. 97 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16 позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд - задовольнити частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд заборгованість у розмірі 268476грн 06коп, 3% річних у розмірі 1662грн, інфляційні у розмірі 4424грн 79коп, пеню у розмірі 21470грн 75коп, штраф у розмірі 8054грн 28коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016, Головне управління Національної поліції у місті Києві, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.10.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові документи та відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 26.10.2016 оголошено перерву до 09.11.2016.

У судове засідання 09.11.2016 зявились представники відповідача. Представники позивача у судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обовязковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обовязком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні просив рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

22.12.2015 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), Лінійним управлінням в метрополітені (Орендар) та Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд (Підприємство балансоутримувач) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 13.10.2015 р. №47 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежилий будинок), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 20 літ. З для розміщення бюджетної установи, яка утримується за рахунок державного бюджету.

Відповідно до п.2.1 Договору обєктом оренди є нежитлова будівля, загальною площею 1135 кв.м., в тому числі: 1 поверх 430,80 кв.м., 2 поверх 442,50 кв.м., підвал 261,70 кв.м. згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невідємну частину цього Договору.

Згідно з п.3.1 Договору орендна плата визначена на підставі ОСОБА_1 розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280 і п.11 цього рішення та згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього Договору, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2015 року 60993грн 51коп і діє з 15.07.2016 до 21.12.2016; згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього Договору, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2015 року 30496грн 76коп і діє з 22.12.2015 до 14.07.2016.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. (п.3.2 Договору)

Відповідно до п.3.6 Договору орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання передачі.

Згідно з п.3.7 Договору орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь Підприємства балансоутримувача, Орендар сплачує на користь Підприємства балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 3 місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Цей Договір є укладеним з моменту його підписання його сторонами і діє з 22.12.2015 до 21.12.2016 (п.9.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно (нежилий будинок), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 20 літ. З, загальною площею 1135 кв.м., що підтверджується Актом приймання передачі нежитлових приміщень на вул. Ярославській, 20 літ. З від 22.12.2015.

Додатковою угодою №1 від 31.03.2016 року до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 Лінійне управління в метрополітені (Первинний орендар) за згодою Орендодавця і Підприємства балансоутримувача передав, а Головне управління Національної поліції у м. Києві (Новий орендар) прийняв на себе у повному обсязі права та зобовязання Первинного орендаря за Договором та став його стороною (орендарем) у зобовязаннях з Орендодавцем і Підприємством балансоутримувачем щодо оренди нежитлової будівлі загальною площею 1135 кв.м., що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 20 літ. З.

Відповідно до п.1.3 Додаткової угоди вона набуває чинності з моменту її підписання, проте її умови застосовуються з 01.01.2016 р. та Новий орендар повністю та безумовно бере на себе невиконані до моменту укладення цієї Додаткової угоди зобовязання (у т.ч. грошові), які виникли за Договором у Первинного орендаря перед Орендодавцем і Підприємством балансоутримувачем.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобовязання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за період з 01.03.2016 р. по 30.06.2016. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобовязань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 268476грн 06коп перед Позивачем. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві 3% річних у розмірі 1662грн, інфляційні у розмірі 7885грн 18коп, пеню у розмірі 21756грн 45коп та штраф у розмірі 8054грн 28коп.

Внаслідок укладення Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно (нежилий будинок), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 20 літ. З, загальною площею 1135 кв.м., що підтверджується Актом приймання передачі нежитлових приміщень на вул. Ярославській, 20 літ. З від 22.12.2015, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Додатковою угодою №1 від 31.03.2016 до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 Лінійне управління в метрополітені (Первинний орендар) за згодою Орендодавця і Підприємства балансоутримувача передав, а Головне управління Національної поліції у м. Києві (Новий орендар) прийняв на себе у повному обсязі права та зобовязання Первинного орендаря за Договором та став його стороною (орендарем) у зобовязаннях з Орендодавцем і Підприємством балансоутримувачем щодо оренди нежитлової будівлі загальною площею 1135 кв.м., що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: вул. Ярославська, 20 літ. З.

Відповідно до п.1.3 Додаткової угоди вона набуває чинності з моменту її підписання, проте її умови застосовуються з 01.01.2016 та Новий орендар повністю та безумовно бере на себе невиконані до моменту укладення цієї Додаткової угоди зобовязання (у т.ч. грошові), які виникли за Договором у Первинного орендаря перед Орендодавцем і Підприємством балансоутримувачем.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву, Відповідач зазначав, що Додаткова угода №1 від 31.03.2016 року до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 не є окремим договором оренди і за своїм змістом не містить всіх необхідних істотних умов, передбачених ч.1 ст. 284 ГК України, а лише вносить зміни і доповнення до договору оренди №730-1 від 22.12.2015.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд звертає увагу, що Додаткова угода №1 від 31.03.2016 фактично є зміною умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 в частині заміни Орендаря, а тому не повинна містити всіх істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу, оскільки такі істотні умови викладені в самому Договорі про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015.

Крім того, Суд зазначає, що Відповідачем вчинялися дії, що свідчать про схвалення юридичною особою правочину у вигляді здійснення сплати орендних платежів на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015, що підтверджується випискою по рахунку Позивача за 30.03.2016 року із зазначенням призначення платежу: метрополітен Ярославська, 20, дог оренди 730-1 від 22.12.2015.

Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги доводи Відповідача щодо недійсності Додаткової угоди №1 від 31.03.2016, а тому також не заслуговують на увагу заперечення Відповідача стосовно непередачі за актом приймання передачі Головному управлінню Національної поліції у м. Києві обєкта оренди.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача щодо відсутності досудового врегулювання спору з боку Позивача, оскільки відповідно до статті 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Згідно з п.3.1 Договору орендна плата визначена на підставі ОСОБА_1 розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 і п.11 цього рішення та згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього Договору, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2015 60993 грн. 51 коп. і діє з 15.07.2016 до 21.12.2016; згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього Договору, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2015 року 30496грн 76коп і діє з 22.12.2015 до 14.07.2016.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. (п.3.2 Договору)

Відповідно до п.3.6 Договору орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 Головним управлінням Національної поліції у м. Києві було сплачено Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд лише 80 грн. 28 коп., що підтверджується випискою по рахунку Позивача за 30.03.2016.

Суд зазначає, що заборгованість Головного управління Національної поліції у м. Києві перед Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-1 від 22.12.2015 за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 становить 268476грн 06коп, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості станом на 30.06.2016.

Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 ГПК України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості перед Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд по орендній платі у розмірі 268476грн 06коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 268476грн 06коп є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 16.03.2016 по 30.06.2016 у розмірі 1662грн та інфляційні у розмірі 7885грн 18коп.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати по орендній платі за загальний період прострочки з 16.03.2016 по 30.06.2016 у розмірі 1662 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до вимог статті 83 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позвоних вимог.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобовязання в звязку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за загальний період з 16.03.2016 по 30.06.2016 підлягають частковому задоволенню у звязку з невірним розрахунком Позивача з огляду на наступне.

Листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобовязання, проте, Позивач при розрахунку інфляційних не врахував, що одночасно з інфляцією може мати місце і дефляція, тобто зменшення, яка також має бути врахована при розрахунку даної вимоги, наданої до суду, оскільки позивачем заявлені в позові вимоги про застосування до відповідача норм ст. 625 Цивільного кодексу України не за визначений окремий місяць прострочки в цілому, а за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобовязання за певний період часу з моменту виникнення прострочки до моменту фактичної оплати. Також, Позивач не врахував, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). В даному випадку зобовязання Відповідача зі сплати орендної плати за травень 2016 року виникло з 17.05.2016, а не з 16.05.2016, як помилково вважає Позивач.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні у розмірі 4424 грн. 79 коп. за загальний період прострочки з 16.03.2016 по 30.06.2016.

Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню по орендній платі за загальний період прострочки з 16.03.2016 по 30.06.2016 у розмірі 21756 грн. 45 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013)

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь Підприємства балансоутримувача, Орендар сплачує на користь Підприємства балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у звязку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобовязання за період з 16.03.2016 по 30.06.2016 у розмірі 21756 грн. 45 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у звязку з невірним розрахунком Позивача. Так, Позивач не врахував, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 ЦК України). В даному випадку зобовязання Відповідача зі сплати орендної плати за травень 2016 року виникло з 17.05.2016, а не з 16.05.2016, як помилково вважає Позивач. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня в розмірі 21470 грн. 75 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобовязання з 16.03.2016 по 30.06.2016.

Також Позивачем заявлена вимога про стягнення з Відповідача штрафу відповідно до п.6.2 Договору у розмірі 8054 грн. 28 коп.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постановах від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011, Суд вважає правомірним застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГКУкраїни пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У звязку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.6.2 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 3 місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

За таких підстав, Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача штрафу на підставі п.6.2 Договору в розмірі 8054 грн. 28 коп.

Таким чином, з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд підлягає стягненню заборгованість у розмірі 268476грн 06коп, 3% річних у розмірі 1662грн, інфляційні у розмірі 4424грн. 79коп., пеня у розмірі 21470 грн. 75коп та штраф у розмірі 8054грн 28 коп.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/12428/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12428/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

СуддіЛ.В. Чорна

ОСОБА_1