Постанова № 62717425, 09.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа№ 910/11627/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 15 від 01.09.2014;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 08.02.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 УКРАЇНИ

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016

у справі №910/11627/16 (суддя В.В. Бондарчук)

за позовом Приватного підприємства "АВТОДЕН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ"

про стягнення 58749, 55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі №910/11627/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" на користь Приватного підприємства "АВТОДЕН" 52792грн 29коп - основного боргу, 5437грн 87коп пені, 473грн 94коп - 3% річних, 310грн 01коп - інфляційних втрат.

Зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" повернути Приватному підприємству "АВТОДЕН" стенди (стелажі), передані за актом приймання-передачі стендів (стелажів) від 12.11.2014 за договором поставки № 102585 від 10.10.2014 у кількості (7) сім штук під інвентарними номерами № 001, № 002, № 003, № 004, № 005, № 006, № 007, логотипом торгівельної марки HOZZI у стані не гірше дня передачі 12.11.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 УКРАЇНИ, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 УКРАЇНИ прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.10.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.10.2016 від Приватного підприємства АВТОДЕН надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Дніпропетровської області (49600, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1а).

Колегія суддів вважає за можливе задовольнити вищенаведене клопотання позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 УКРАЇНИ відкладено до 09.11.2016.

31.10.2016 від Приватного підприємства АВТОДЕН надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити у Господарському суді Дніпропетровської області (49600, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1а).

Відповідно до положень ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 09.11.2016 зявились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні просив рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі №910/11627/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" (далі - покупець) та Приватним підприємством "АВТОДЕН" (далі - постачальник) укладено договір поставки №102585 (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей), умовами якого передбачено, що постачальник зобовязується доставляти і передавати на умовах та встановлені даним договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобовязується приймати товар у власність і оплачувати на умовах даного договору.

З метою виконання даного договору постачальник передає покупцю за відповідним актом приймання передачі на строк дії договору власні стенди (стелажі) під певними інвентарними номерами для безпосереднього розміщення на них товару постачальника в магазинах покупця (з розрахунку 1 стенд (стелаж) на 1 магазин покупця). Стенди (стелажі) постачальника є власністю постачальника і підлягають поверненню та повинні бути передані покупцем постачальнику протягом 3 (трьох) днів з моменту закінчення строку дії даного договору, розірвання даного договору, або за першою вимогою постачальника у стані не гірше їх передачі покупцю.

Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник зобовязується поставляти товар на умовах DDP Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2000 року, в наступні пункти поставки для його продажу безпосередньо у магазинах покупця, які розташовані за наступними адресами:

м. Київ, вул. Лугова, 12;

м. Чернівці, вул. Хотинська, 43;

м. Харків, вул. Героїв Праці, 7;

м. Харків, вул. Тарасівська, 3;

м. Житомир, вул. Київська, 77;

Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, СМТ Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 17; Київська обл., м. Бровари, вул. Обїзна дорога, 68 (РЦ);

м. Київ, вул. Сімї Сосніних, 17.

Поставка конкретної партії товару здійснюється в пункт поставки, вказаний у замовленні згідно графіку поставки, визначеному в додатку № 2. Покупець в замовленні має право вказати іншу адресу пункту поставки, ніж зазначені вище.

Згідно п. 2.14 договору, зобовязання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним після передачі покупцю товару та його приналежностей, підписання сторонами оформленої належним чином накладної та інших документів, передбачених пунктами 5.2, 6.1. даного договору, оформлених згідно вимог чинного законодавства України та даного договору.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що постачальник при поставці відповідної партії товару передає до відділу приймання товарів покупця наступну супровідну документацію:

- видаткова накладна;

- податкова накладна;

Зазначені документи мають бути складені українською мовою та надані в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях.

Умовами п. 6.1. договору, ціна товару погоджується сторонами у специфікації у національній валюті України - гривні. Загальна гранична щомісячна вартість постачаємого товару за даним договором не може перевищувати суму 600000, 00 грн.

У відповідності до п. 6.7. договору, покупець зобовязаний оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 45 календарних днів з дня виконання постачальником зобовязань з поставки товару згідно пункту 2.14 даного договору. При цьому вартість товару, яка відповідає мінімально-необхідному запасу товару покупця (запас полиці), що покупець має тримати у себе на полиці для його реалізації, покупець оплачує в строк, що не перевищує 30 календарних днів після закінчення строку дії договору відповідно до п. 8.1. договору. Сума запасу полиці визначається для кожного обєкту торгівлі/пункту поставки покупця окремо та складає:

м. Київ, вул. Лугова, 12 4 300, 00 грн. з ПДВ;

м. Київ, вул. Сімї Сосніних, 17 - 4300, 00 грн. з ПДВ;

м. Чернівці, вул. Хотинська, 43 - 4300, 00 грн. з ПДВ;

м. Харків, вул. Героїв Праці, 7 - 4300, 00 грн. з ПДВ;

м. Харків, вул. Тарасівська, 3 - 4200, 00 грн. з ПДВ;

м. Житомир, вул. Київська, 77 - 4300, 00 грн. з ПДВ;

Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, СМТ Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 17.

У випадку відкриття покупцем нових обєктів торгівлі, перебіг строку оплати товару, що постачається в такий обєкт торгівлі, починається з дати початку роботи (дата офіційного відкриття для споживачів) даного обєкта торгівлі (поставка у нові відкриті магазини покупця здійснюється тільки за додатковим письмовим узгодженням з постачальником).

Згідно п. 7.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 28.02.2015. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від зобовязань, що виникли протягом його дії. В разі закінчення строку дії договору, якщо одна сторона в письмовому вигляді не повідомить іншу сторону про розірвання договору, договір вважається подовженим на тих самих умовах, строком на шість місяців (п. 8.1. договору).

Додатком № 2 до договору поставки №102585 від 10.10.2014 сторони погодили графік поставки.

12.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" та Приватним підприємством "АВТОДЕН" підписано акт приймання-передачі стендів (стелажів) за договором поставки № 102585 від 10.10.2014, відповідно до якого постачальник за цим актом приймання-передачі відповідно до п. 1.1. договору поставки № 102585 від 10.10.2014 передає покупцю, а покупець приймає від постачальника стенди (стелажі) у кількості 7 (сім) штук під інвентарними номерами, логотипом торгівельної марки НОZZі та розмірами, зазначеними у даному акті для виконання покупцем договору поставки № 102585 від 10.10.2014 та безпосереднього їх розміщення у магазинах покупця, які розташовані за адресами зазначеними в п. 2.1. договору поставки № 102585 від 10.10.2014 року.

27.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" та Приватним підприємством "АВТОДЕН" укладено додаткову угоду до договору поставки № 102585 від 10.10.2014, сторони погодились незалежно від інших умов договору, подовжити строк дії договору до 29.02.2016 року (включно).

Як стверджує позивач, на виконання умов договору на підставі замовлень на поставку, останнім було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 56 269, 74 грн., що підтверджується видатковими накладними №155 від 08.02.2016 на суму 4642, 26 грн., № 183 від 15.02.2016 на суму 604,80грн., № 218 від 22.02.2016 на суму 4965,90грн., №266 від 29.02.2016 на суму 1672,80грн., №305 від 09.03.2016 на суму 6430, 02грн., №341 від 14.03.2016 на суму 5574,48 грн., № 392 від 21.03.2016 на суму 12220, 14 грн., № 443 від 28.03.2016 на суму 3264, 00 грн., 3477 від 04.04.2016 на суму 2648, 64 грн., №520 від 11.04.2016 на суму 14246,70 грн., які підписані представниками сторін (наявні у матеріалах справи).

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 52792,29 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити оплату поставленого товару, а також з вимогою №40 від 20.04.2016, в якій просив ТОВ "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" протягом 3 (трьох) днів з дати отримання даної вимоги повернути (передати) позивачеві стенди (стелажі) у кількості 7 (сім) штук, які були передані постачальником покупцю за актом прийманняпередачі від 12.11.2014 до договору поставки №102585 від 10.10.2014 у стані не гірше дати первинної передачі, яка отримана відповідачем 22.04.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 52792, 29. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5462, 23 грн. - пені, 473,94 грн. - 3% річних, 955,93 грн. - інфляційних втрат та 3668, 20 грн. - 7 % штрафу відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, а також просить суд зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" повернути Приватному підприємству "АВТОДЕН" стенди (стелажі), передані за актом приймання-передачі стендів (стелажів) від 12.11.2014 за договором поставки № 102585 від 10.10.2014 у кількості (7) сім штук під інвентарними номерами № 001, № 002, № 003, № 004, № 005, № 006, № 007, логотипом торгівельної марки HOZZI у стані не гірше дня передачі 12.11.2014.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України установлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобовязання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 56269,74 грн.

Однак, відповідач оплати поставленого товару за видатковими накладними № 155 від 08.02.2016, № 183 від 15.02.2016, № 218 від 22.02.2016, № 266 від 29.02.2016, № 305 від 09.03.2016, № 341 від 14.03.2016, № 392 від 21.03.2016, № 443 від 28.03.2016, № 477 від 04.04.2016, № 520 від 11.04.2016 у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, п. 6.7. договору встановлено, що покупець зобовязаний оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 45 календарних днів з дня виконання постачальником зобовязань з поставки товару згідно пункту 2.14 даного договору. При цьому вартість товару, яка відповідає мінімально-необхідному запасу товару покупця (запас полиці), що покупець має тримати у себе на полиці для його реалізації, покупець оплачує в строк, що не перевищує 30 календарних днів після закінчення строку дії договору відповідно до п. 8.1. договору. Сума запасу полиці визначається для кожного обєкту торгівлі/пункту поставки покупця окремо та складає загалом 30 000, 00 грн.

При цьому, з додаткової угоди від 27.02.2015, укладеної до договору № 102585 від 10.10.2014 вбачається, що сторони погодили незалежно від інших умов договору, подовжити строк дії договору до 29.02.2016 року (включно).

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір поставки № 102585 від 10.10.2014 є таким, що припинив свою дію з 01.03.2016.

За таких обставин, враховуючи строки оплати, встановлені п. 6.7 договору поставки №102585 від 10.10.2014, відповідач зобовязаний був здійснити оплату поставленого позивачем товару у строк до 01.04.2016.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобовязання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 102585 від 10.10.2014 та положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 52792, 29 грн.

Крім того, позивач просив суд зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" повернути Приватному підприємству "АВТОДЕН" стенди (стелажі), передані за актом приймання-передачі стендів (стелажів) від 12.11.2014 за договором поставки № 102585 від 10.10.2014 у кількості (7) сім штук під інвентарними номерами № 001, № 002, № 003, № 004, № 005, № 006, № 007, логотипом торгівельної марки HOZZI у стані не гірше дня передачі 12.11.2014.

Так, відповідно до ч. 2 п. 1.1. договору, з метою виконання даного договору постачальник передає покупцю за відповідним актом приймання передачі на строк дії договору власні стенди (стелажі) під певними інвентарними номерами для безпосереднього розміщення на них товару постачальника в магазинах покупця (з розрахунку 1 стенд (стелаж) на 1 магазин покупця). Стенди (стелажі) постачальника є власністю постачальника і підлягають поверненню та повинні бути передані покупцем постачальнику протягом 3 (трьох) днів з моменту закінчення строку дії даного договору, розірвання даного договору, або за першою вимогою постачальника у стані не гірше їх передачі покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, актом приймання-передачі стендів (стелажів) постачальник передав покупцю, а покупець прийняв від постачальника стенди (стелажі) у кількості 7 (сім) штук під інвентарними номерами, логотипом торгівельної марки НОZZі та розмірами, зазначеними у даному акті для виконання покупцем договору поставки № 102585 від 10.10.2014 та безпосереднього їх розміщення у магазинах покупця, які розташовані за адресами, зазначеними в п. 2.1. договору поставки № 102585 від 10.10.2014 року.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 40 від 20.04.2016, в якій позивач просив Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" протягом 3 (трьох) днів з дати отримання даної вимоги повернути (передати) позивачеві стенди (стелажі) у кількості 7 (сім) штук, які були передані постачальником покупцю за актом прийманняпередачі від 12.11.2014 до договору поставки № 102585 від 10.10.2014 у стані не гірше дати первинної передачі, яка отримана відповідачем 22.04.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, станом на дату винесення судового рішення, відповідачем передані за актом стенди (стелажі) у кількості 7 (сім) штук не повернуті.

Таким чином, враховуючи те, що стенди (стелажі) є власністю позивача та за першою вимогою постачальника мають бути передані покупцем постачальнику у стані не гірше їх передачі покупцю, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача в частині зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 УКРАЇНИ" повернути Приватному підприємству "АВТОДЕН" стенди (стелажі), передані за актом приймання - передачі стендів (стелажів) від 12.11.2014 за договором поставки № 102585 від 10.10.2014 у кількості (7) сім штук під інвентарними номерами № 001, № 002, № 003, № 004, № 005, № 006, № 007, логотипом торгівельної марки HOZZI у стані не гірше дня передачі 12.11.2014 та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 5462, 23 грн. - пені, 473, 94 грн. - 3% річних, 955, 93 грн. - інфляційних втрат та 3668, 20 грн. - 7 % штрафу відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобовязання та відповідно у розміру нарахування пені та інфляційних втрат, при цьому, суму 3 % річних нараховано вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 5437, 87 грн., що розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобовязання, сума інфляційних втрат у розмірі 310, 01 грн. та 3 % річних у розмірі 473, 94 грн., а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 668, 20 грн. - 7 % штрафу відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, суд відзначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повязане з виконанням державного контракту, або виконання зобовязання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобовязання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, суд відзначає, що положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не застосовуються до грошових зобовязань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач також просив стягнути з відповідача суму витрат, повязаних з поданням даного позову та розгляду позову у суді (поштові витрати, послуги на правову допомогу адвоката (юридичної особи), відряджень представника, вартості бензину/квитків інше) у розмірі 39, 12 грн.

Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Між тим, документально підтверджені відомості про вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано доказів представництва інтересів позивача в суді саме адвокатом, зокрема не надано суду документального підтвердження відомостей про вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 39, 12 грн. - витрат повязаних з поданням даного позову та розгляду позову у суді (поштові витрати, послуги на правову допомогу адвоката (юридичної особи), відряджень представника, вартості бензину/квитків інше).

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі №910/11627/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 УКРАЇНИ на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі №910/11627/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі №910/11627/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11627/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

СуддіЛ.В. Чорна

ОСОБА_1