Постанова № 62717175, 10.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа№ 910/11314/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

ОСОБА_1

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: ОСОБА_2;

відповідача: ОСОБА_3;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Телесистеми України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.07.2016р.

у справі №910/11314/16 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів

України в особі Іллічівської філії Державного підприємства

Адміністрація морських портів України

до Приватного акціонерного товариства Телесистеми України

про стягнення заборгованості у розмірі 69 519,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства Телесистеми України (далі - відповідач) заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №11/2 від 16.08.2006р. у розмірі 69 519,08 грн. (з них: 61 390,08 грн. основний борг, 5 478,72 грн. - пеня, 2 243,31 грн. інфляційні втрати, 407,73 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги ти, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань з оплати орендних платежів, а також повернення обєкту оренди.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач посилався на наступне:

- оскільки позивач є лише балансоутримувачем, а не орендодавцем, він не може заявляти вимоги про стягнення з відповідача неустойки;

- позивач здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму неустойки, яка не є грошовим зобовязанням, а тому в даному випадку ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню;

- при здійсненні розрахунку заборгованості необхідно було врахувати проведену відповідачем оплату у листопаді 2015 року, яка не враховувалася в рішенні Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18 512,35 грн., 3% річних у розмірі 222,14 грн., інфляційні у розмірі 885,52 грн., пеню у розмірі 3 097,07 грн. та судовий збір у розмірі 450,30 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16 в частині стягнення 6 916,00 грн. скасувати та у задоволенні позову в цій частині відмовити. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16, виключивши з його мотивувальної частини висновок про те, що в порушення умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 16.08.2006р. орендар не повернув обєкт з оренди після закінчення строку дії спірного договору 01.10.2015р., повернувши державне нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського торговельного порту, загальною площею 17,50 кв. м., що розташоване за адресою: Іллічівськ, пл. Праці, 6, лише 11.04.2016р. У решті рішення суду залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- судом відхилено лист відповідача від 11.07.2016р. №16 ГО 0364 до позивача про зміну призначення здійснених відповідачем у листопаді 2015 року платежів на загальну суму 6 916,00 грн. в рахунок належних наступних оплат у межах одного й того ж договору. Необхідність зміни призначення платежів листом була обумовлена тим, що під час ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15 не були враховані платежі, про зміну призначення яких йшлося;

- суд в своєму рішенні зазначив про відсутність доказів направлення листа відповідача від 11.07.2016р. №16 ГО 0364, але вказаний лист був надісланий позивачу разом з відзивом на позов у справі №910/11314/16, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 11.07.2016р. та чеком «Укрпошти» від 11.07.2016р.;

- про наявність підстав для врахування зміни відповідачем призначення платежів є зміст рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15, в якому не були враховані часткові оплати за Договором оренди за спірний період. Водночас, вказане судове рішення стосується двох договорів: договору оренди та договору про відшкодування витрат. Оскільки відповідач частково погасив заборгованість за цим рішенням, а решта виконується у межах виконавчого провадження, тому перешкоди для врахування здійснених у листопаді 2015 року платежів в рахунок належних оплат на підставі п.3.10 Договору оренди відсутні;

- договором від 03.11.2014р. про внесення змін до Договору оренди сторони продовжили термін дії договору до 30.09.2015р., але при цьому судом не враховано положень ст. 764 Цивільного кодексу України. Оскільки протягом місяця орендодавець не заперечив проти продовження користування нами майном, договір був поновлений в силу вказаної вище статті. Додатковим підтвердженням цього є рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2016р. у справі № 910/31400/15, яким спірний договір був розірваний.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2016р.

В судове засідання 06.10.2016р. зявився лише представник відповідача. Представник позивача не зявився, про поважність причин незявлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 06.10.2016р. представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77,102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 03.11.2016р.

01.11.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.

В судове засідання 03.11.2016р. зявився лише представник відповідача. Представник позивача не зявився, про поважність причин незявлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2016р.

В судовому засіданні 10.11.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16 в частині стягнення 6 916,00 грн. скасувати та у задоволенні позову в цій частині відмовити. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16, виключивши з його мотивувальної частини висновок про те, що в порушення умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 16.08.2006р. орендар не повернув обєкт з оренди після закінчення строку дії спірного договору 01.10.2015р., повернувши державне нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського торговельного порту, загальною площею 17,50 кв. м., що розташоване за адресою: Іллічівськ, пл. Праці, 6, лише 11.04.2016р. У решті рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні 10.11.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та обєктивним зясуванням

В судовому засіданні 10.11.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

16.08.2006р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №11/2 (далі Договір оренди) (том справи 1, аркуші справи 24-29).

За умовами Договору оренди (п.п.1.1, 1.3, 2.1, 2.4) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі обєкт оренди), а саме: вбудоване приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського морського торговельного порту, загальною площею 17,4 кв. м., що перебуває на балансі ДП Іллічівський морський торговельний порт та розташованого за адресою: м. Іллічівськ, пл. Праці, 6. Мета використання обєкту оренди: розміщення телекомунікаційного обладнання (інше використання державного нерухомого майна). Орендар вступає у строкове платне користування обєктом оренди з моменту підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Обєкт оренди залишається на балансі ДП «Іллічівський морський торговельний порт» із зазначенням того, що цей обєкт є орендованим.

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначений у розділі 3 Договору оренди, згідно з п.п.3.1, 3.3, 3.4, 3.8 якого орендна плата визначається на підставі чинної Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000р. №75, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (червень 2006р.) 489,37 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.4 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В п.10.1, 10.3, 10.9 Договору оренди передбачено, що останній укладено терміном до 30.06.2007 року включно і він діє з моменту його підписання сторонами. Зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускається за взаємної згоди сторін та балансоутримувача. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною, у вигляді додаткової угоди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, який був передбачений цим договором за умови погодження Державного Департаменту морського і річкового транспорту.

У разі припинення цього договору обєкт оренди повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає обєкт оренди балансоутримувачу згідно порядку, встановленому чинним законодавством на момент повернення орендованого майна. Обєкт оренди вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п.п.10.6, 10.7 Договору оренди).

У разі припинення або розірвання договору орендар зобовязаний повернути орендодавцю за участю балансоутримувача обєкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) обєкту оренди з вини орендаря. У разі невиконання орендарем обовязку повернути обєкт оренди орендодавцю за участю балансоутримувача, орендодавцем нараховується неустойка у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки, яка стягується у судовому порядку (п.5.7 Договору оренди).

Протягом 2010-2014 років було укладено низку договорів про внесення змін до Договору оренди, згідно з якими, зокрема, коригувалися платіжні та поштові реквізити сторін, найменування балансоутримувача, розмір орендної плати та строк дії договору (том справи 1, аркуші справи 13-23).

На виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а відповідач прийняв обєкт оренди, про що сторонами було складено та підписано відповідний Акт прийому-передачі майна від 16.08.2006р. (том справи 1, аркуш справи 30).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди припинив свою дію 30.09.2015р., але відповідач повернув обєкт оренди лише 11.04.2016р. Позивач виставив відповідачу до сплати рахунки за листопад 2015 квітень 2016р.р., але відповідач лише частково оплатив вказані рахунки, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 61 390,08 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №39/15-07-08 від 10.05.2016р. (том справи 1, аркуші справи 32-34), в якій вимагав погасити борг. Однак звернення позивача було залишене без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення 61 390,08 грн. основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 2 243,31 грн. інфляційних втрат, 5 478,72 грн. пені та 407,73 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши обґрунтованими та документально підтвердженими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 18 512,35 грн. основного боргу, 222,14 грн. 3% річних, 885,52 грн. інфляційних втрат та 3 097,07 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Аналогічні положення містить ст. 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна, згідно з якою орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у платне строкове користування нерухоме майно (вбудоване приміщення технічного поверху будівлі ІВЦ Іллічівського морського торговельного порту, загальною площею 17,4 кв. м.).

В процесі судового розгляду було встановлено, що дію Договору оренди було кілька разів пролонговано, про що сторонами було укладено відповідні договори про внесення змін до Договору оренди (том справи 1, аркуші справи 13-23).

Згідно зі ст. ст. 785, 795 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно з договором від 03.11.2014р. про внесення змін до Договору оренди (том справи 1, аркуш справи 13) сторони дійшли згоди продовжити термін дії цього договору до 30.09.2015р. включно.

Однак відповідач повернув обєкт оренди лише 11.04.2016р., про що сторонами було складено відповідний Акт (том справи 1, аркуш справи 58).

Позивач, як балансоутримувач, виставив відповідачу до сплати рахунки за оренду приміщень №АН/18 092 від 30.11.2015р. на суму 5 529,82 грн., №АН/19 555 від 31.12.2015р. на суму 5 568,53 грн., №АН/1 600 від 31.01.2016р. на суму 5 568,53 грн. та №АН/2 814 від 29.02.2016р. на суму 5 568,53 грн. (том справи 1, аркуші справи - 44, 47, 50, 53), на підтвердження чого суду надано рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (том справи 1, аркуші справи - 46, 49, 52, 55).

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату неустойки за користування майном, нарахованої відповідно до п.5.7 Договору оренди, а саме: за період з 01.01.2016р. по 29.02.2016р. - №АН/5 252 від 31.03.2016р. на суму 11 137,05 грн.; за період з 01.10.2015р. по 31.12.2015р. - №АН/5 251 від 31.03.2016 р. на суму 16 519,73 грн.; за період з 01.03.2016р. по 31.03.2016р. - №АН/5 249 від 31.03.2016р. на суму 11 137,05 грн., за період з 01.04.2016р. по 11.04.2016р. - №АН/5 250 від 11.04.2016р. на суму 4 083,95 грн. (том справи 1, аркуші справи 35, 37, 39, 41).

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач посилався на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15 за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії до Приватного акціонерного товариства Телесистеми України про стягнення 28 375,62 грн. заборгованості.

Дійсно в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15 (том справи 1, аркуші справи 184-185), яким позов було задоволено та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства Телесистеми України на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України 24 267,32 грн. заборгованості з орендної плати за період з липня по жовтень 2015 року, 1 864,87 грн. інфляційних втрат, 2 095,66 грн. пені та 147,77 грн. 3% річних.

Однак предметом розгляду у справі №910/11314/16 є вимоги про стягнення заборгованості за інший період, ані ж в справі №910/29250/15. Окрім того, у справі №910/29250/15 розглядалися вимоги про стягнення боргу по двом договорам, а саме: по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №11/2 від 16.08.2006р. та договору №15-П-ІЛФ-14 від 07.02.2014р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. При цьому, в тексті рішення у справі №910/29250/15 вказано загальну суму боргу по обом договорам, без її розмежування на борг по орендній платі та борг по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання майна.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на лист №16/ГО/0364 від 11.07.2016р., яким він повідомив позивача, що при ухваленні рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15 не були враховані здійснені у листопаді 2015 року оплати на загальну суму 6 916,00 грн. за платіжними дорученнями від 24.11.2015р. на суму 3 897,07 грн. (призначення платежу орендна оплата за період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р.), від 24.11.2015р. на суму 1 515,53 грн. (призначення платежу оплата ПДВ 70% орендної плати за період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р.), від 26.11.2015р. (призначення платежу оплата ПДВ 70% орендної плати за період з 01.08.2015р. по 31.08.2015р.). З урахуванням викладеного відповідач просив позивача на підставі п.3.10 Договору оренди вважати вказані платежі оплатами за листопад грудень 2015 року.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні, зокрема, зазначив про відсутність доказів надіслання та отримання вищевказаного листа на адресу позивача.

З цього приводу колегією суддів було зясовано, що лист №16/ГО/0364 від 11.07.2016р. було додано відповідачем до відзиву на позов у даній справі (том справи 1, аркуші справи 179-80, 193).

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в п.3.10 Договору оренди, на який посилався відповідач у своєму листі №16/ГО/0364 від 11.07.2016р., передбачено, що наднормативна сума орендної плати, яка надійшла до державного бюджету та балансоутримувачу підлягає у встановленому порядку поверненню орендарю або заліку в рахунок наступних платежів.

Натомість відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що ним було здійснено оплату заборгованості, яка стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі №910/29250/15, у більшому розмірі, ніж фактична сума боргу. Тобто, не доведено факту існування переплати з орендних платежів.

Посилання відповідача на те, що позивач повинен був здійснити зарахування платежів, про які йде мова у листі №16/ГО/0364 від 11.07.2016р., як оплату орендної плати за листопад-грудень 2015 року, є безпідставним, оскільки в платіжних дорученнях в графі «Призначення платежу» чітко вказано за який саме період здійснено оплату орендної плати по Договору оренди, а саме липень-серпень 2015 року, тоді як предметом розгляду у справі №910/11314/16 є вимоги про стягнення боргу за інший період, а саме з жовтня 2015 року по квітень 2016 року. До того ж, як уже зазначалося вище, відповідне зарахування можливе лише у разі переплати, але доказів наявності такої переплати ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачу до сплати рахунки за оренду приміщень №АН/18 092 від 30.11.2015р., №АН/19 555 від 31.12.2015р., №АН/1 600 від 31.01.2016р. та №АН/2 814 від 29.02.2016р. на загальну суму 22 235,41 грн. (том справи 1, аркуші справи - 44, 47, 50, 53). За вказаний період від відповідача надійшли грошові кошти у загальній сумі 3 723,06 грн., що, зокрема, відображено в розрахунку заборгованості, наведеному у позовній заяві. Залишок несплачених за вказаними рахунками коштів становить 18 512,08 грн.

Доказів внесення оплати за Договором оренди за вищевказаний період у більшому розмірі відповідач суду не надав, у звязку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заборгованість відповідача за Договором оренди за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року становить 18 512,35 грн. і в цій частині вимог позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 223,96 грн. та 885,52 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 13.12.2015р. по 06.06.2016р.

Однак, за розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 222,14 грн., оскільки позивачем було невірно визначено початок перебігу періоду прострочення. В даному випадку періодом нарахування є період з 15.12.2015р. по 06.06.2016р.

При цьому судом визнано арифметично правильним розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, у звязку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 885,52 грн. інфляційних втрат.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.3.8 Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.4 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 3 125,97 грн., нарахована за період з 13.12.2015р. по 06.06.2016р.

Однак, як уже зазначалося вище, позивачем не вірно визначено початок перебігу прострочення відповідача, а саме вказано з 13.12.2015р., замість 15.12.2015р. За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 3 097,07 грн., нарахована за період з 15.12.2015р. по 06.06.2016р.

За умовами п.5.7 Договору оренди відповідач, як орендар, зобовязався у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю за участю балансоутримувача, обєкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) обєкту оренди з вини орендаря. У разі невиконання орендарем обовязку повернути обєкт оренди орендодавцю за участю балансоутримувача, орендодавцем нараховується неустойка у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки, яка стягується у судовому порядку.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на підставі п.5.7 Договору оренди 42 877,73 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за Договором оренди.

З цього приводу судом було зясовано наступне. В ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки на відміну від приписів ст. 549 Цивільного кодексу України її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобовязання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (пеня). Для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобовязання відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014р. у справі №927/1215/13).

В оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду зазначено про те, що в порушення умов Договору оренди орендар не повернув обєкт з оренди після закінчення строку дії спірного договору 01.10.2015р., повернувши державне нерухоме майно лише 11.04.2016р.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що Договір оренди з позивачем було пролонговано на 2016 рік та розірвано у судовому порядку на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/31400/15. Тобто, укладений між сторонами Договір діяв до 15.02.2016р.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір оренди, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо продовження терміну дії договору.

Так, в п.п.10.3, 10.9 Договору оренди передбачено, що зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускається за взаємної згоди сторін та балансоутримувача. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною, у вигляді додаткової угоди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, який був передбачений цим договором за умови погодження Державного Департаменту морського і річкового транспорту.

Матеріалами справи підтверджено, що дія Договору оренди кілька разів була пролонгована, про що між орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем підписані відповідні договори про внесення змін до Договору оренди, копії яких додано до матеріалів справи.

Останнім договором, в якому сторони погодили пролонгацію Договору оренди, був договір про внесення змін від 03.11.2014р. (том справи 1, аркуш справи 13), згідно з яким термін дії цього договору продовжено до 30.09.2015р. включно.

Доказів, які б свідчили про отримання погодження Державного Департаменту морського і річкового транспорту на подальшу пролонгацію Договору оренди (тобто на період після 30.09.2015р.) та укладення відповідного договору про внесення змін до Договору оренди (додаткової угоди) ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. у справі №910/31400/15 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» про розірвання договору, стягнення заборгованості та зобовязання повернути майно (том справи 1, аркуші справи 181-183). Однак при цьому, у названому судовому рішенні в його мотивувальній частині йде мова про договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1006 від 16.08.2006р. Вже в пункті 3 резолютивної частини цього рішення зазначено про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1006 від 06.09.2006р. Натомість предметом розгляду у справі №910/11314/16 є вимоги про стягнення боргу за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №11/2 від 16.08.2006р. До того ж, з тексту судового рішення у справі №910/31400/15 вбачається, що судом не досліджувалися та не застосовувалися умови щодо пролонгації, викладені у п.п10.3, 10.9 Договору оренди №11/2 від 16.08.2006р., про які зазначалося вище. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення розділу 10 Договору оренди №11/2 від 16.08.2006р., яким врегульовано строк чинності, умови зміни, припинення договору та повернення обєкту оренди, зокрема, п.п.10.3, 10.9 цього Договору.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату неустойки за користування майном, а саме: №АН/5 252 від 31.03.2016р. на суму 11 137,05 грн. за період з 01.01.2016р. по 29.02.2016р., №АН/5 251 від 31.03.2016р. на суму 16 519,73 грн. за період з 01.10.2015р. по 31.12.2015р., №АН/5 249 від 31.03.2016р. на суму 11 137,05 грн. за період з 01.03.2016р. по 31.03.2016р., №АН/5 250 від 11.04.2016р. на суму 4 083,95 грн. за період з 01.04.2016р. по 11.04.2016р. (том справи 1, аркуші справи 35, 37, 39, 41).

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, умовами п.5.7 передбачено, що саме орендодавцем (Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області) нараховується неустойка у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки, яка стягується у судовому порядку.

Тобто, в Договорі оренди сторони в добровільному порядку передбачили право орендодавця здійснювати нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки. Умов щодо наявності такого права у позивача, як балансоутримувача, Договір оренди не містить.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості посилання позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2014р. у справі №916/2711/14 як преюдиційного факту, яким встановлено право балансоутримувача на нарахування неустойки у розмірі 30% від подвійної плати за користування майном, оскільки вказане рішення не є таким фактом в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, у названому судовому рішенні відсутнє посилання на умови договору, яким передбачено право балансоутримувача або орендодавця на нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном, а лише зазначено загальні положення ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 42 877,73 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном, нарахованої на підставі п.5.7 Договору оренди.

Зважаючи на прострочення відповідача з оплати рахунків щодо нарахованої неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за Договором оренди, позивач просив суд стягнути з відповідача 183,77 грн. 3% річних, 1 357,79 грн. інфляційних втрат та 2 352,75 грн. пені, нарахованих за період з 13.04.2016р. по 06.06.2016р.

Однак, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вимоги про сплату пені та передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань, у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обовязки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно повязаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою зясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав доказів, які б спростували висновки місцевого господарського суду та свідчили про прийняття неправильного рішення у даній справі.

Згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Телесистеми України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/11314/16 без змін.

2. Матеріали справи №910/11314/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

СуддіА.І. Мартюк

ОСОБА_1