Рішення № 62717140, 28.10.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2589/2016 Справа № 490/6582/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.

при секретарі Гудковій Є.С.,

за участю позивача, її представника, представників відповідача ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ :

29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» ( далі - поліклініка) про скасування Наказу головного лікаря Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» № 114 від 22 червня 2016 року Про притягнення лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності про оголошення ОСОБА_1 догани за порушення трудової дисципліни та стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Позивач вказувала на те, що з 01.03.2013 року працює на посаді і лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 . З 21 березня 2016 року, а саме після її звернення до суду з приводу оскарження наказу головного лікаря поліклініки від 11 лютого 2016 року про направлення її з 15 лютого 2016 року і до 31 грудня 2016 року на роботу у військово-лікарську комісію Ленінського району м. Миколаєва на базі Ленінського районного військового комісаріату, її фактично без пояснення будь-яких причин за вказівкою головного лікаря ОСОБА_2 перестали допускати її до роботи , не забезпечували їй належного робочого місця. Про кожний такий випадок не допуску вона повідомляла головного лікаря відповідними заявами, шляхом реєстрації їх у канцелярії поліклініки .

Лише 06 травня 2016 року , тобто після оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду про задоволення її позову, головний лікар письмово відповів на її заяви, на які до цього ніяким чином не реагував, роз'яснивши, що оскільки рішення суду ще не набрало законної сили, вона повинна неухильно дотримуватися Наказу від 11.02.2016 року та працювати на своєму робочому місці у військово-лікарській комісії.

Оскільки не допуск її до робочого місця продовжувався і надалі, вона також кожного дня зверталася з відповідними заявами до головного лікаря, на що отримала наступну відповідь лише 30 травня 2016 року про те, що в зв'язку з запізним отриманням повного тексту рішення суду, строк на підготовку апеляційної скарги ще не закінчився, отже неможливо вважати рішення таким, що набуло законної сили.

Лише 07 червня 20-16 року вона змогла приступити до виконання своїх обов'язків на робочому місці в лікувально-хірургічному відділення № 1, де їй від завідувача ОСОБА_3 було вручено листа головного лікаря від 03.06.2016 року , в якому від неї вимагалося надати письмові пояснення з приводу підстав її невиходу на роботу з 23 травня 2016 року тобто з дня, коли було отримано повний текст рішення суду з відміткою про набуття ним законної сили 17 травня 2016 року.

Але вона дійсно відмовилася в усній формі надавати письмові пояснення з цього приводу, оскільки ОСОБА_3, як і головному лікарю ОСОБА_4 було достовірно відомо, що з 21 березня 2016 року вона кожного дня приходила на роботу, але була позбавлена можливості виконувати свої обов'язки. Так, специфіка її роботи, як лікаря-стоматолога, полягає в тому, що вона не має можливості сама приступити до їх виконання, оскільки для цього необхідно , щоб їй було забезпечене медсестрою та адміністрацією поліклініки робоче місце з кріслом, набором стерильних інструментів та стоматологічних матеріалів, а також відкритий запис в реєстратурі про запис хворих на її зміну. Проте протягом всього цього часу доти, доки головний лікар 06 червня 2016 року усно не дозволив їй стати до роботи і телефоном повідомив про це ОСОБА_3, цього забезпечено те було.

23 червня 2016 року її було ознайомлено з оскаржуваним наказом, про скасування якого з огляду на його незаконність вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом на захист своїх трудових прав. Також просила стягнути компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними та принизливими діями відповідача.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов в повному обсязі, просили про його задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнали та просили суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на законність дій відповідача.

Суду пояснили, що після отримання рішення суду про скасування попереднього наказу головного лікаря про направлення її до військово-лікарської комісії , вона зобов'язана була з'явитися на робоче місце в лікувально-хірургічне відділення № 1 та приступити до виконання своїх обов'язків. А сам факт надання до канцелярії поліклініки, яка знаходиться за іншою адресою, певних заяв не свідчить про те, що вона з'являлася на роботу. Таке підтверджується доповідними завідувача лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_3 та її поясненнями, наданими в судовому засіданні в якості свідка. Крім того, що головним лікарем було вжито заходів, щоб з'ясувати причини невиходу ОСОБА_1 на роботу в цей період та неодноразово запропоновано надати письмові пояснення та надати підтверджуючи документи. Но навіть такі законні вимоги головного лікаря позивачка відмовилася виконати, що є також самостійним порушенням трудової дисципліни.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, свідка, представників відповідача та дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 1 березня 2013 року працює на посаді лікаря-стоматолога-терапевта Лікувально-хірургічного відділення № 1 КЗ ММР «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» та має 1 кваліфікаційну категорію.

11 лютого 2016 року головним лікарем КЗ ММР "Миколаївська міська стоматологічна поліклініка" винесений наказ № 38 згідно якого, на виконання розпорядження Адміністрації Ленінського (Інгульського) району Миколаївської міської ради № 4-р від 15 січня 2016 року "Про створення позаштатної постійно-діючої військово-лікарської комісії Ленінського (Інгульського) району м. Миколаєва" наказано направити лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 на роботу у лікарську комісію Ленінського (Інгульського) районного військового комісаріату м. Миколаєва з 15 лютого 2016 року.

Як слідує з рукописного запису на цьому наказі, позивачка ознайомилася з ним лише 12 лютого 2016 року і зазначила, що своєї згоди на участь в роботі комісії не дає, так як вже приймала раніше участь її роботі протягом жовтня - грудня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Поліклініки , в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря відповідача № 38 від 11 лютого 2016 року про направлення лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 на роботу у лікарську комісію Ленінського ( Інгульського) районного військового комісаріату. В обґрунтування позову вона посилалась на обставини прямої незгоди зі своїм направленням на таку роботу , про що вона негайно повідомила адміністрацію, та очевидну дискримінацію з боку керівництва відповідача по відношенню до неї, підставою чого є неприязні стосунки між нею та головним лікарем ОСОБА_2

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2016 року визнано незаконним та скасовано наказ головного лікаря комунального закладу Миколаївської міської ради "Миколаївська міська стоматологічна поліклініка" № 38 від 11 лютого 2016 року про направлення лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 на роботу у лікарську комісію Ленінського (Інгульського) районного військового комісаріату м. Миколаєва з 15 лютого 2016 року.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 06.07.2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 травня 2016 року було скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

Наказом № 114 від 22 червня 2016 року головного лікаря Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» № 114 від 22 червня 2016 року Про притягнення лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання законних розпоряджень головного лікаря, викладених у листах від 03 червня 2016 року № 146\03-12 та від 09 червня 2016 року № 148\03-12 , а також вчинення прогулу протягом одинадцяти робочих днів (відсутності на роботі з 23 травня 2016 року по 06 червня 2016 року без поважних причин протягом робочого дня) оголосити лікарю-стоматологу-терапевту ОСОБА_1 догану.

Зі змісту цього наказу слідує, що в порушення вимог ч.3 ст. 209 ЦПК України судом був порушений п'ятиденний строк виготовлення повного тексту судового рішення, що позбавило КЗ ММР ММСП можливості своєчасно оскаржити в апеляційному порядку до набрання ним законної сили рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2016 року. Повний текст вказаного рішення суду з відміткою про набуття ним законної сили з 17 травня 2016 року був виготовлений судом та виданий представнику Поліклініки 23 травня 2016 року , отже з цієї дати мала про це дізнатися і ОСОБА_1 Відповідно з 17 травня 2016 року ОСОБА_1 мала стати до роботи на своєму робочому місці у лікувально-хірургічному відділенні № 1 , але ні їй, ні поліклініці до 23 травня 2016 року про набрання рішенням суду законної сили не було відомо.

Але з 23 травня 2016 року ОСОБА_1Л, була відсутня на цьому робочому місці та на робочому місці лікаря-стоматолога у Інгульському (Ленінському) районному військовому комісаріаті м. Миколаєва протягом робочого часу до 06 червня 2016 року , що підтверджується відповідними табелями обліку робочого часу за травень та червень 2016 року.

Листом від 03.06.2016 року № 146\03-12 головний лікар просив ОСОБА_1Л, надати пояснення про підстави її невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року та відповідні підтверджуючи документи (листки непрацездатності тощо). Листом від 09.06.2016 року № 148\03-12 головний лікар повторно просив надати ОСОБА_1Л, до 10 червня 2016 року пояснення про підстави її невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року та відповідні підтверджуючи документи. Відповідно до службової записки завідуючої ЛХВ № 1 ОСОБА_3 від 10.06.2016 року та Акту від 10.06.2016 року , складеного заступником головного лікаря з медичної частини ОСОБА_5П, та інспектором з кадрів ОСОБА_6, ОСОБА_1 не виконала зазначені розпорядження головного лікаря.

Для з'ясування обставин та причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у ЛХВ № 1 та виконання вимог ст. 149 КзпП України листом від 13.06.2016 року № 151\03-12 головний лікар вимагав від ОСОБА_1 надати до 15 червня 2016 року письмові пояснення щодо підстав її невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року по 03.06.2016 року та надати відповідні підтверджуючи документи(листки непрацездатності тощо). Відповідно до службової записки завідуючої ЛХВ № 1 ОСОБА_3 від 17.06.2016 року та Акту від 17.06.2016 року , складеного заступником головного лікаря з медичної частини ОСОБА_5П, та інспектором з кадрів ОСОБА_6, ОСОБА_1 не виконала зазначені розпорядження головного лікаря.

Наведені обставини свідчать про систематичне та тривале у часі порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни , а саме невиконання законних розпоряджень головного лікаря та вчинення прогулів (відсутності на роботі з 23.05.2016 року по 06 червня 2016 року без поважних причин протягом усього робочого дня) протягом одинадцяти робочих днів. Таким чином ОСОБА_1 порушила вимоги ст. 139 КзпП України , п. 13 Правил внутрішнього розпорядку для працівників КЗ ММР Миколаївська міська стоматологічна поліклініка, Розділу І посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта.

З огляду на п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, та враховуючи ступінь тяжкості вчинених проступків, заподіяння шкоди, обставини, за яких вчинено проступки, попередню роботу ОСОБА_1 , її останню виробничу характеристику , керуючись ст.ст. 139,140,142, 147-149 КЗпП України, головним лікарем ОСОБА_2 видано оскаржуваний наказ.

Наказ був наданий під підпис позивачці 23.06.2016 року, де вона зазначила,що категорично не згодна з цією доганою.

Відповідно численних заяв позивачки , які вона подавала кожного дня , починаючи з кінця березня 2016 року , на ім'я головного лікаря ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просила допустити її до роботи в ЛХВ № 1 , надати її робоче місце і надати можливість виконувати трудові обов'язки, до виконання яких вона готова. Зазначала про своє небажання працювати в військкоматі і заборону примусової праці.

На деяки з заяв, а саме від 25.04 27.04., 04.05-05.05.2016 року 06 травня 2016 року головним лікарем були надані відповіді №№ 107\03-12 - 111\03-12 стосовно того, що вона зобов'язана неухильно виконувати законний наказ головного лікаря № 38 від 11.02.2016 року, а рішення суду від 05.05.2016 року про його скасування ще не набрало законної сили.

Заяви такого ж змісту ОСОБА_1 подавала кожного робочого дня і в період з 23 травня по 06 червня 2016 року.

Також 30 травня 2016 року на її заяви від 25.05 27.05.2016 року головним лікарем була надана відповідь № 138\03-12 стосовно того, що суд видав повний текст рішення суду від 05.05.2016 року про скасування наказу № 38 про направлення її роботу ну військово-лікарську комісію лише 23 травня 2016 року. Таким чином заклад позбавили права оскаржити це рішення у встановлений законом строк. Наразі представниками поліклініки готується заява про відновлення строків на апеляційне оскарження.

03 червня 2016 року Головним лікарем було направлено лист ОСОБА_1 № 146\03-12 стосовно того, що суд видав повний текст рішення суду від 05.05.2016 року про скасування наказу № 38 про направлення її роботу ну військово-лікарську комісію лише 23 травня 2016 року. 31 травня 2016 року представниками поліклініки подана апеляційна скарга . Відповідно 23 травня 2016 року вона мала право стати до роботи на своєму робочому місці у ЛХВ № 1 , але згідно з доповіддю завідуючої цього відділення , до цього часу вона на роботі не з'являлася, вірогідно з хворобою. За такого просив надати відомості про підстави невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року. Ознайомлена з ним позивачка під особистий підпис 06.06.2016 року.

09 червня 2016 року Головним лікарем було направлено лист ОСОБА_1 № 148\03-12 з вимогою надати письмові пояснення ( до 10.06.2016 року) щодо підстав невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року та надати відповідні підтверджуючи документи. Ознайомлена з ним позивачка під особистий підпис того ж дня.

13 червня 2016 року Головним лікарем було направлено лист ОСОБА_1 № 151\03-12 з повторною вимогою надати письмові пояснення ( до 15.06.2016 року) щодо підстав невиходу на роботу в ЛХВ № 1 з 23.05.2016 року та надати відповідні підтверджуючи документи. Даних про ознайомлення з ним позивачки під особистий підпис заява не містить.

Як вбачається з наданих представником відповідача документів, 03 червня 2016 року завідуючою ЛХВ № 1 ОСОБА_3 була надана Доповідна на ім'я головного лікаря про те, що ОСОБА_1 в період з 23 травня 2016 року по 03 червня 2016 року в ЛХВ № 1 не приходила і приступити до роботи не намагалася.

06 червня 2016 року завідуючою ЛХВ № 1 ОСОБА_3 була надана Доповідна на ім'я головного лікаря про те, що ОСОБА_1 06 червня 2016 року в ЛХВ № 1 в 13.00 год прийшла і запитала, де може працювати. Після роз'яснення , що її робочий день сьогодні до 14.год 36 хв. і вона може починати, вона пішла з відділення.

07, 08, 10 та 17 червня 2016 року завідуючою ЛХВ № 1 ОСОБА_3 були надані Доповідні на ім'я головного лікаря про те, що ОСОБА_1 відмовлялася в усній формі надавати пояснення та підтверджуючи документи щодо підстав її невиходу на роботу з 23.05.2016 року.

Викладені обставини підтвердила допитана в судовому засіданні в якості свідка завідувач ЛХВ № 1 ОСОБА_3

Даних про те, чи зареєстровані ці Доповідні у відповідних журналах обліку та журналах вхідної кореспонденції (як-то з заявами ОСОБА_1Л.) в установленому законом порядку - відповідач суду не надав.

При цьому, як вбачається з Табелю обліку робочого часу за травень 2016 року по відділенню ЛХВ № 1 Поліклініки лікар-стоматолог ОСОБА_1 - до 20 травня 2016 року перебувала на лікарняному, з 23 по 31 травня 2016 року працювала кожного робочого дня по 6,6 робочих годин і відпрацювала за травень 46,2 год. Табель затверджено ОСОБА_7 та головним лікарем ОСОБА_8

Як вбачається з Табелю обліку робочого часу за червень 2016 року по відділенню ЛХВ № 1 Поліклініки лікар-стоматолог ОСОБА_1 - 01,02,03 та 06 червня 2016 року вчинила прогул, з 07 червня - працювала кожного робочого дня по 6,6 робочих годин і відпрацювала за червень 105,6 год. При цьому на Табелі зазначена коректування та травень ОСОБА_1 23-31 травня - прогул. Цей запис затверджено ОСОБА_7, але не головним лікарем .

Відповідно дост. 139 КЗпП Українипрацівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Таким чином, позивачка відповідно до положень вказаної норми зобовязана виконувати розпорядження головного лікаря, зокрема, вимогу про надання письмових пояснень щодо підстав її відсутності на роботі у зазначений головним лікарем період, навіть якщо вона вважала, що це є зайвим і йому і так про це відомо.

Відповідно до п. 4 ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках , в тому числі:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтями 147-149 КЗпП передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Оцінюючи оспорюваний наказ про оголошення ОСОБА_1 догани за вчинення прогулу протягом 11 днів з 23.05.2016 року по 06.06.2016 року то суд вбачає підстави для визнання його незаконним та скасування.

Так, відповідачем не обгрунтована вибірковість такого визначення прогулу відносно позивачки саме за ці дні з огляду на те, що з 21 березня 2016 року вона не виконувала трудові обов'язки з таких самих причин не забезпечення з боку адміністрації Поліклініки робочого місця , листки непрацездатності не надавала про що достовірно було відомо відповідачеві і ним в судовому засіданні не заперечувалося.

Суперечить такому твердженню представників відповідача і письмова відповідь самого головного лікаря ОСОБА_2 від 30 травня 2016 року , в якій він на її заяви про не допуск до робочого місця фактично погодившись з цим лише роз'яснив про апеляційне оскарження рішення суду.

Отже є необгрунтованим висновок відповідача про наявність в діях позивачки порушення вимог трудової дисципліни у вигляді невиходу на роботу в період з 23 травня 2016 і пов'язування саме цієї дати з датою отримання представником Поліклініки повного тексту рішення суду від 05.05.2016 року.

Адже відсутній взагалі будь-яких логічний зв'язок якщо головний лікар вважав, що ОСОБА_1 повинна виконувати його законний наказ № 38 від 11.02.2016 року про направлення її на роботу до військово-лікарської комісії , тоді отримання чи не отримання , чи взагалі його оскарження в судовому порядку не впливає на необхідність дотримання його наказів, про що він неодноразово зазначав в своїх письмових відповідях.

Якщо ж головний лікар вважав, що рішення суду набрало законної сили незалежно від строку його оскарження тим більше незрозумілою є його прив'язка дня до дня отримання копії повного тексту рішення суду представником, а не дотримання встановлених в ЦПК України строків, якщо вже він зазначає в наказі про оголошення догани недотримання судом норм діючого цивільно-процесуального законодавства.

Також нічим не обгрунтоване запізне написання Доповідної завідуючою ЛХВ № 1 про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 23.05 по 03.06.2016 року при особистому підпису завідуючої при затвердженні Табелю обліку робочого часу з зазначенням про присутність останньої на робочому місці повний робочий день в травні місяці. Яким чином відбувається коректування Табелю наступного місяця у вигляді заміни присутності на робочому місці на відмітку про прогул ( таке коректування ще можливо було б пояснити щодо заміни підстав відсутності на роботі) також взагалі нічим не обгрунтоване.

За такого, з огляду на очевидну предвзятість, необгрнутованість та незаконність оспорюваного наказу він підлягає скасуванню.

Що стосується притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни , щодо невиконання законних розпоряджень головного лікаря, викладених у листах від 03.06.2016 року № 146\03-12 та від 09.06.2016 року № 148\03-12 , то з огляду на обставини справи та тривалі напружені стосунки сторін, порушення трудових прав ОСОБА_1 та взагалі норм трудового законодавства з боку адміністрації відповідача, оспорюваний наказ слід визнати незаконним в цілому та скасувати.

Також, ст. 237-1 КЗпП передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги, що відповідно до положень ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода може відшкодовуватись не тільки грошима, а і у інший спосіб.

Враховуючи конкретні обставини справи, попередні рішення судів, ступінь душевних переживань, які вона зазнала внаслідок видання оспрюваного наказу, суд приходить до висновку, що захист її прав судовим рішенням є еквівалентною компенсацією моральної шкоди, завданої з вини відповідача.

За такого, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн. слід відмовити.

За такого, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ головного лікаря Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» № 114 від 22 червня 2016 року Про притягнення лікаря-стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1 ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності про оголошення ОСОБА_1 догани за порушення трудової дисципліни.

Стягнути з Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог -відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Центрального районного суду

м. Миколаєва ОСОБА_9.