Постанова № 62717075, 07.11.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016 року Справа № 904/5825/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєд І.М., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат на підставі договору про надання правової допомоги від 01.07.2016 р., свідоцтва № 1824, ордера серії ДП №18/000031 від 05.07.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № 18/904 від 03.02.2015 р.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті", м. Кам'янське Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2016 року у справі № 904/5825/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті", м. Кам'янське Дніпропетровської області

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення 1 413 709,69 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) основного боргу у сумі 1 021 703,00 грн., 3% річних у сумі 17 558,64 грн. та пені у сумі 107 339,77 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2016 року (головуючий суддя Воронько В.Д.) позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" 3% річних у сумі 17 558,64 грн., витрати на послуги адвоката у сумі 5 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 15 558,92 грн.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 021 703,00 грн. припинено, в решті позову відмовлено.

Господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, які підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних у сумі 17 558,64 грн.; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 021 703,00 грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з зазначеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом неправомірно відмовлено у стягненні пені з відповідача із посиланням на ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Вважає, що оскільки сторонами в договорі не передбачено інші умови та порядок застосування відповідальності за порушення грошових зобовязань, а в п. 7.2 укладеного договору прямо передбачено, що у випадку порушення зобовязань за договором до сторін застосовуються положення ст. 231 Господарського кодексу України, то до взаємовідносин сторін по укладеному договору застосовуються положення ч. 6 ст. 231 ГК України.

Зазначає, що враховуючи високу кваліфікацію адвоката у справі, значний досвід роботи, наявність позитивного досвіду надання правової допомоги у різних галузях права, витрати на послуги адвоката у розмірі 4,43 % від ціни позову, а саме 60 000 гривень є цілком обґрунтованими. У звязку з чим господарським судом помилково зменшено суму витрат на послуги адвоката.

Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважає, що господарський суд Дніпропетровської області повною мірою та всебічно розглянуто матеріали та винесено обґрунтовано рішення у справі відповідно до матеріального права України.

Враховуючи той фат, що сторонами не визначено розмір пені за невиконання грошових зобовязань, спеціальні норми щодо відповідальності у спірних правовідносинах відсутні та зважаючи на те, що сплата заборгованості за договором є грошовим зобовязанням, наполягає на відсутності правових підстав для стягнення пені у сумі 107 393,77 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду.

В судовому засіданні 07.11.2016 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

09.02.2016 року між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (постачальник) було укладено договір № 48/13 про закупівлю товарів (а.с.11-13).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари, зазначені в п.1.2. договору, а саме паливо рідинне та газ; оливи мастильні (Мазут М-100) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п.3.1. договору ціна договору, відповідно до Специфікації №1, становить 1180,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 20 % - 993 363,33 грн.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що поставка товарів здійснюється партіями. Обсяг та кожної партії поставки, майданчик на який буде здійснюватися поставка узгоджується сторонами додатково шляхом підписання додаткових угод до договору.

22.02.2016 року між стонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої постачальник зобов'язаний поставити покупцю на умовах (склад покупця шахта Інгульська, 27652, с. Неопалимівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область) мазут М-100, згідно з ДСТУ 4058:2001, налив у кількості 300 тон, загальною вартістю 1 770 000,00 грн. (а.с.15).

Згідно з п.4.2. договору покупець здійснює оплату отриманої партії товарів по факту їх поставки з відстрочкою платежу 10 банківських днів.

Відповідно до п. 6.1.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 1 675 600,00 грн. за наступними накладними:

- по видатковій накладній № 359 від 22.02.2016 на суму 162 958,00 грн.;

- по видатковій накладній № 360 від 22.02.2016 на суму 146 143,00 грн.;

- по видатковій накладній № 361 від 22.06.2016 на суму 178 062,00 грн.;

- по видатковій накладній № 374 від 26.02.2016 на суму 166 734,00 грн.;

- по видатковій накладній № 451 від 10.03.2016 на суму 178 003,00 грн.;

- по видатковій накладній № 452 від 10.03.2016 на суму 163 548,00 грн.;

- по видатковій накладній № 453 від 11.03.2016 на суму 179 773,00 грн.;

- по видатковій накладній № 454 від 11.03.2016 на суму 154 639,00 грн.;

- по видатковій накладній № 464 від 13.03.2016 на суму 177 000,00 грн.;

- по видатковій накладній № 465 від 13.03.2016 на суму 168 740,00 грн. (а.с.20-29).

Звертаючись до суду з цим позовом позив заявив до стягнення з відповідача основний борг у сумі 1 021 703,00 грн., 3% річних у сумі 17 558,64 грн. та пеню у сумі 107 339,77 грн. що і стало причиною спору та звернення позивача до суду з цим позовом.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом попередньої інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору про закупівлю товарів № 48/13 від 09.02.2014 року позивач в період з 22.02.2016 року по 13.03.2016 року за вищенаведеними видатковими накладними поставив покупцю товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 1 675 600,00 грн., який був прийнятий покупцем, що підтверджується даними накладними, які підписані представниками відповідача і наявні в матеріалах справи (а.с. 20-29).

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечені факти отримання товару за представленими видатковими накладними.

Відповідач не надав доказів, які б спростовували твердження позивача про виконання ним своїх обовязків за вищенаведеним договором про закупівлю товарів № 48/13 від 09.02.2014 року.

Враховуючи умови договору та умови специфікації до договору, положення ч.1 ст. 692 ЦК України строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, є таким, що настав.

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 1 021 703,00 грн.

Так, позивачем доведено той факт, що станом на 14.07.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 1 188 437,00 грн., заявою від 29.08.2016 було зменшено основний борг до суми 1 021 703,00 грн., але дослідження матеріалів справи показало, що відповідачем і цю суму сплачено у добровільному порядку на рахунок позивача, що підтверджується випискою банку станом на 25.08.2016 року, 30.08.2016 року та платіжними дорученнями: № 4361 від 25.08.2016року на суму 179 773,00 грн., № 4362 від 25.08.2016 року на суму 152 000,00 грн., № 4363 від 25.08.2016 року на суму 168 740,00 грн., № 4358 від 30.08.2016 року на суму 154 639,00 грн., № 4360 від 30.08.2016 року на суму 163 548,00 грн., № 4359 від 30.08.2016 року на суму 178 003,00 грн., № 14042 від 30.08.2016 року на суму 25 000,00 грн.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Оскільки основний борг перед позивачем відповідач погасив повністю, то господарський суд обґрунтовано на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача останнього боргу в сумі 1 021 703,00 грн. за відсутністю предмету спору.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 17 558,64 грн. за період з 10.03.2016 року по 07.09.2016 року.

На час прийняття рішення у справі відповідачем доказів погашення заборгованості зі сплати 3% річних не надано.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення виконання грошового зобовязання за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи дні фактичних проплат, прийшла до висновку, що господарський суд правильно задовольнив дані вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 17 558,64 грн. за період з 10.03.2016 року по 07.09.2016 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 107 339,77 грн. за період з 10.03.2016 року по 07.09.2016 року.

Враховуючи той факт, що сторонами не визначено розмір пені за невиконання грошових зобов'язань, спеціальні норми щодо відповідальності у спірних правовідносинах відсутні та зважаючи на те, що сплата заборгованості за договором є грошовим зобов'язанням, а нарахування пені з урахуванням ч. 3 ст. 231 ГК України можливе лише за допущення прострочення виконання не грошового зобов'язання, господарський суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені у сумі 107 393,77 грн., а відтак в цій частині позовних вимог відмовив в повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що на підставі лише ч. 6 ст. 231 ГК України з відповідача на користь позивача слід стягнути штрафні санкції у вигляді пені, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено конкретний розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції передбачені договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за кожен день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов'язань.

У звязку з чим, колегія суддів констатує, що сторони в договорі не встановили конкретний розмір пені, а лише зазначили про стягнення штрафних санкцій у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Таким чином, оскільки сторони в договорі не узгодили конкретний розмір пені, а законом у даному випадку не передбачено конкретний розмір штрафних санкцій, то розмір пені є таким, що не встановлений, у звязку з чим нарахування позивачем пені у розмірі однієї облікової ставки НБУ є неправомірним.

Тому, в частині стягнення пені судом підставно відмовлено в задоволенні позову.

Стосовно витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 60 000, 00 грн., які позивач просить покласти на відповідача, як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані: договір про надання правової послуги від 01.01.2016 з додатком; ордер серії ДП № 18/000031 від 05.07.2016; платіжне доручення № 702 від 03.08.2016 на суму 60 000,00 грн; копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 17.03.2008 № 1824 на ім'я ОСОБА_1.

Крім того, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ протоколом від 12.10.1999 № 6/VІ). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Дослідження судом змісту наданих позивачем документів показало, що позивачем не надано документів, які б підтвердили вартість наданих адвокатських послуг зокрема:

- відсутні встановлені нормативно-правовими актами видатки на службові відрядження;

- не зазначена вартість економних транспортних послуг;

- відсутній розрахунок часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, та який фактично витрачено адвокатом позивача;

- вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, відповідає вартості витрат на послуги адвоката, стягнутої за рішенням суду (аналогічна позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України по справі від 15.08.2013 № 918/182/13, стягнуто 4 495,95 грн., Постанова Вищого господарського суду України від 25.07.2011 № 5002-22/3663.1 -2010(2-23/5545-2009 стягнуто 1 500,00 грн.). Навіть скаржник у апеляційній скарзі посилається на рішення у справі № 904/6262/16, яким стягнуто з відповідача вартість послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн.;

- зазначений скаржником орієнтовний розрахунок вартості послуг адвоката, наведений на інтернет-сайті адвокатської компанії «Ассирия» (м. Дніпро) не відображає обєктивні та узагальнені відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг;

- тривалість розгляду і складність справи, та обставина, що позивачем під час розгляду справи підготовлено та подано не дуже значну кількість документів, справа не є занадто складною, розглянута у передбачений ст. 69 ГПК України строк,

свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката саме у розмірі 60 000,00 грн. за їх неспіврозмірність та розумну необхідність витрат для цієї справи.

Крім того, жодним нормативним актом не передбачена обовязковість визначення розміру витрат на послуги адвоката у процентному відношенні від ціни позову.

Більш того, у п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи питання про розподіл інших судових витрат (крім судового збору), господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У звязку з чим, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, колегія суддів погоджується, що вимоги щодо стягнення з відповідача витрат понесених позивачем на отримання адвокатських послуг підлягають задоволенню в частині стягнення 5 000,00 грн., в решті цих витрат слід відмовити та покласти їх на позивача в сумі 55 000,00 грн.

За обставин несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань місцевий господарський суд, встановивши в його діях склад цивільно-правової відповідальності, застосувавши до спірних відносин правила статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення 3% річних.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті", м. Кам'янське Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2016 року у справі № 904/5825/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 11.11.2016 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя О.В. Березкіна