Рішення № 62716751, 07.11.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р.Справа № 922/2817/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 14-94 від 18.04.2014 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 3874 від 01.09.2016 року).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 287 872,32 грн. з яких: пеня у розмірі 96 168, 24 грн., інфляційні у розмірі 178 925, 20 грн., 3 проценти річних у розмірі 12 778, 88 грн. та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 14-393-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 15.01.2014 року у частині своєчасних розрахунків.

Ухвалою суду від 25.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.09.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

У судовому засіданні 18.10.2016 року продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 07.11.2016 року.

20.09.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву вх. № 31013 у якому зазначає, що про підписання актів приймання-передачі природного газу з боку позивача, відповідачу стало відомо лише з копій долучених до позовної заяви. За відсутності належно оформленого товаросупровідного документа, яким у даному випадку може бути лише акт приймання - передачі, навіть за умови прийняття товару, неможливо встановити його власника, ціну, підставу прийняття товару. Пункту 3.4. та 6.1. договору, є взаємопов'язаними, оскільки своєчасне підписання уповноваженим представником позивача, скріплення печаткою акта приймання-передачі та його своєчасне повернення відповідачу дає змогу останньому здійснити своєчасний та остаточний розрахунок за поставлений товар. Таким чином, виключно після отримання відповідачем підписаних з боку позивача актів приймання-передачі природного газу, він був би повністю впевнений у тому, що саме позивачем було поставлено йому природний газ. У зв'язку із тим, що позивачем не надано документи, які підтверджують виконання пункту 3.4. договору, неможливо встановити дату виникнення зобов'язання по договору. Тобто, підтвердити граничну дату остаточного розрахунку зазначену у розрахунках 3-х процентів річних та пені, інфляційних наданих позивачем. У зв'язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

20.09.2016 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 31016 про призначення судово-економічної експертизи.

27.09.2016 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 321800 у якому зазначає, що позивачем невірно відображено в бухгалтерському обліку дату реального підписання та направлення актів приймання-передачі природного газу, невірно визначено момент виникнення заборгованості, що призвело до нарахування сум інфляційних втрат та 3 процентів річних. Тому для встановлення моменту виникнення зобов'язання щодо остаточного розрахунку по договору № 14-393-БО від 15.01.2014 року на купівлю продаж природного газу, просить суд витребувати у позивача докази відправки відповідачу актів приймання-передачі природного газу.

27.09.2016 року відповідач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 31801 до клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

04.10.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 32670 у яких зазначає, що позивач не погоджується із вказаною позицією відповідача, оскільки в пункті 6.1. договору визначено остаточну дату здійснення розрахунку. Також зазначає, що пунктом 6.1. договору, вказує, що оплата здійснюється на підставі акту, тобто фактично на підставі складання акту, і жодне положення договору не пов'язує строк оплати з моментом надіслання актів чи їх отримання. Крім того, в актах міститься дата їх складання, яка погоджена сторонами шляхом підписання вказаних актів та прославлення печаток підприємств.

07.11.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 37255 про долучення копії довіреності на представника позивача до матеріалів справи.

07.11.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. 37268 у якому просить суд вважати період прострочення зазначений у розрахунку інфляційних "період продовження з і до".

Судом прийнято до розгляду надані пояснення позивача щодо розрахунку інфляційних втрат, та подальший розгляд справи ведеться із їх урахуванням.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у наданому до суду відзиві та підтримав заявлене клопотання про призначення експертизи та просив суд його задовольнити.

Вирішуючи клопотання відповідача вх. № 31016 про призначення експертизи у справі № 922/2817/16 суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до пункту 5 цієї постанови Пленуму питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Згідно з пунктом 12 цієї ж постанови недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Пунктом 1 частини 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Однак, таке право господарського суду має реалізуватись лише у разі дійсної потреби.

Відповідачем у підтвердження заявленого клопотання не надано жодного доказу, у підтвердження викладених у ньому обставин.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизі у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Також суд, враховуючи вищевикладене в сукупності та з огляду на те, що заявлені клопотання представника відповідача були фактично направленні на затягування судового процесу, враховуючи повну необґрунтованість зазначених клопотань, які фактично є спробою представника відповідача затягнути вирішення даного спору та є зловживанням останнім своїми процесуальними правами що суперечить зокрема вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повару до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а також подача позивачем вищезазначених клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, що суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.11.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

15.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (далі-відповідач, покупець) було укладено договір № 14-393-БО-32 купівлі - продажу природного газу (т. 1, а.с. 18-22).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору, т. 1, а.с. 22).

Відповідно до пункту 1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 роках природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що позивач передає відповідачу з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ в обсягом до 285.000 тис. куб.м.

Приймання - передача газу, переданого продавцям покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг спожитого газу покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначається фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивувальну відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно пункту 5.2. договору, ціна за 1000 куб. м газу становить 5 900,00 грн. без урахування податку на доданку вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердження тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу (пункт 5.2. у редакції додаткової угоди № 6 до договору купівлі-продажу природного газу від 15.01.2014 року № 14-393-БО-32, т. 1, а.с. 24-29).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункту 6.1. договору).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору, позивачем здійснено поставку природного газу за період з січня 2014 року по грудень 2014 року на загальну суму 597 379,48 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.01.2014 року на суму 129 704, 70 грн.;

- від 28.02.2014 року на суму 105 764, 87 грн.;

- від 31.03.2014 року на суму 73 616,81 грн.;

- від 30.04.2014 року на суму 13 335,93 грн.;

- від 31.10.2014 року на суму 24 521,48 грн.;

- від 30.11.2014 року на суму 93 594, 25 грн.;

- від 31.12.2014 року на суму 156 841, 44 грн. (т. 1, а.с. 30-36).

За твердженнями позивача, відповідач вартість поставленого газу своєчасно та у повному обсязі вчасно не сплачував, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу суму у розмірі 287 872,32 грн., з яких: 96 168,24 грн. - сума пені, 12 778,88 грн. сума 3 процентів річних, 178 925,20 грн. сума інфляційних втрат, що стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 174 Цивільного кодексу України, встановлено що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать..

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошітощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, вбачається, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем у відповідності до пункту 7.2. договору пені у розмірі 96 168, 24 грн., відповідно до наданого розрахунку а саме:

- за зобов'язання січня 2014 року на суму боргу 129 704, 70 грн. за період з 15.02.2014 року по 14.08.2014 року нараховано 11 581,04 грн.;

- за зобов'язання лютого 2014 року на суму боргу 105 764, 87 грн. за період з 15.03.2014 року по 14.09.2014 року нараховано 10 634,44 грн.;

- за зобов'язання березня 2014 року на суму боргу 73 616, 81 грн. за період з 15.04.2014 року по 14.10.2014 року нараховано 8 101,88 грн.;

- за зобов'язання квітня 2014 року на суму боргу 13 335,93 грн. за період з 15.05.2014 року по 14.11.2014 року нараховано 1 544,78 грн.;

- за зобов'язання жовтня 2014 року на суму боргу 24 521, 48 грн. за період з 15.11.2014 року по 25.02.2015 року нараховано 2 085,33 грн.; на суму боргу 11 135,84 грн. за період з 26.02.2015 року по 14.05.2015 року нараховано 1 389,39 грн.;

- за зобов'язання листопада 2014 року на суму боргу 93 594, 25 грн. за період з 15.12.2014 року по 27.05.2015 року нараховано 19 482,99 грн.; на суму боргу 45 994,89 грн. за період 28.05.2015 року по 14.06.2015 року нараховано 1 360,94 грн.;

- за зобов'язання грудня 2014 року на суму боргу 156 841, 44 грн. за період з 15.01.2015 року по 17.06.2015 року нараховано 34 333,23 грн.; на суму боргу 138 810,14 грн. за період з 18.06.2015 року по 29.06.2015 року нараховано 2 738, 17 грн.; на суму боргу 118 262,00 грн. за період з 30.06.2015 року по 17.07.2015 року нараховано 2 916, 05 грн. (т. 1, а.с. 10-15) суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили зокрема, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору від зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно пункту 9.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років (т. 1, а.с. 21).

Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем не було повернуто підписаних актів приймання-передачі природного газу, у зв`язку із чим у відповідача не виникло обов'язку виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 512 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за II півріччя 2014 року зазначено, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014 року у справі №3-121 гс14).

Приймання - передача газу, переданого продавцям покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг спожитого газу покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначається фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивувальну відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункту 6.1. договору).

Вказані вище пункти договору є взаємопов'язаними, оскільки своєчасне підписання уповноваженим представником позивача, скріплення печаткою акта приймання-передачі та його своєчасне повернення відповідачу дає змогу останньому здійснити своєчасний та остаточний розрахунок за поставлений газ.

Сторони самостійно встановили не лише умови проведення розрахунку, а й порядок та умови передачі газу, тобто засвідчення факту, який є підставою для розрахунку - підписання акту приймання-передачі, який фіксує факт здійснення певної господарської операції і підтверджує факт виконання сторонами своїх цивільно-правових i господарсько-правових зобов'язань (частина 8 статті 193 Господарського кодексу України i статтей 527, 545 Цивільного кодексу України).

Згідно статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, відповідно до якого відповідач не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має надати позивачу належно оформлений акт приймання-передачі, а позивач не пізніше 8-го числа повинен повернути відповідачу один примірник оригіналу акта приймання передачі.

Відповідно до пункту 1 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Для наявності правових підстав стягнення пені встановленню судом підлягає факт наявності вини відповідача у порушенні зобов'язання.

Положеннями договору сторони погодили, що розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу.

Встановлюючи такий порядок розрахунків, сторони визначили взаємні права та обовязки: відповідач зобовязаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання передачі природного газу, а позивач - підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання.

Відповідачем вчинено всі дії, передбачені договором для належного виконання зобов'язання направлено позивачу акти приймання-передачі для підписання та повернення відповідачу, але позивач, в порушення умов укладеного між сторонами договору, порушив його умови щодо порядку та строків повернення актів, а тому відповідачем доведено і відсутність своєї вини, оскільки відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 08.04.2014 року у справі №3-7гс14, а саме, оскільки у договорі сторони визначили акт приймання передачі газу істотним елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6,11 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності нарахування позивачем суми пені у розмірі 96 168,24 грн., а тому відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Крім суми нарахованої пені, позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3 проценти річних у розмірі 12 778,88 грн. та інфляційні втрати у розмірі 178 925, 20 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі 6-42цс11).

Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналіз статті 625 Цивільного кодексу України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 05.09.2016 року у справі № 904/11154/15, від 14.09.2016 року у справі №909/79/16, від 07.09.2016 року у справі №904/248/16.

Щодо позовних вимог в частині стягнення із відповідача 12 778,88 грн. суми 3 процентів річних та 178 925,20 грн. суми інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 процентів річних у розмірі 12 778,88 грн. за період:

- за зобов'язання січня 2014 року на суму боргу 129 704, 70 грн. за період з 15.02.2014 року по 04.11.2014 року нараховано 2 803, 75 грн.; на суму боргу 88 009, 12 грн. за період з 05.11.2014 року по 12.11.2014 року нараховано 57,87грн.; на суму боргу 86 891, 79 грн. за період з 13.11.2014 року по 16.11.2014 року нараховано 28, 57 грн.; на суму боргу 63 437, 83 грн. за період з 17.11.2014 року по 01.12.2014 року нараховано 78,21 грн.; на суму боргу 55 000,82 грн. за період з 02.12.2014 року по 11.12.2014 року нараховано 45,21 грн.; на суму боргу 12 487, 54 грн. за період з 12.12.2014 року по 22.12.2014 року нараховано 11,29 грн.;

- за зобов'язання лютого 2014 року на суму боргу 105 764, 87 грн. за період з 15.03.2014 року по 22.12.2014 року нараховано 2 460, 12 грн.; на суму боргу 42 230, 50 грн. за період з 23.12.2014 року по 25.12.2014 року нараховано 10,41 грн.;

- за зобов'язання березня 2014 року на суму боргу 73 616, 81 грн. за період з 15.04.2014 року по 25.12.2014 року нараховано 1 542,93 грн.; на суму боргу 68 966,38 грн. за період з 26.12.2014 року по 04.02.2015 року нараховано 232,41 грн.; на суму боргу 22 494,82 грн. за період з 05.02.2015 року по 09.02.2015 року нараховано 9,24 грн.;

- за зобов'язання квітня 2014 року на суму боргу 13 335,93 грн. за період з 15.05.2014 року по 09.02.2015 року нараховано 297, 04 грн.; на суму боргу 7 461, 70 грн. за період з 10.02.2015 року по 25.02.2015 року нараховано 9,81 грн.;

- за зобов'язання жовтня 2014 року на суму боргу 24 521, 48 грн. за період з 15.11.2014 року по 25.02.2015 року нараховано 207,59 грн.; на суму боргу 11 135,84 грн. за період з 26.02.2015 року по 27.05.2015 року нараховано 83,29 грн.;

- за зобов'язання листопада 2014 року на суму боргу 93 594, 25 грн. за період з 15.12.2014 року по 27.05.2015 року нараховано 1 261, 60 грн.; на суму боргу 45 994,89 грн. за період 28.05.2015 року по 17.06.2015 року нараховано 79, 39 грн.;

- за зобов'язання грудня 2014 року на суму боргу 156 841, 44 грн. за період з 15.01.2015 року по 17.06.2015 року нараховано 1 985, 22 грн.; на суму боргу 138 810,14 грн. за період з 18.06.2015 року по 29.06.2015 року нараховано 136,91грн.; на суму боргу 118 262,00 грн. за період з 30.06.2015 року по 10.11.2015 року нараховано 1 302, 50 грн.; на суму боргу 88 981, 33 грн. за період з 11.11.2015 року по 22.11.2015 року нараховано 87,76 грн.; на суму боргу 27 674,01 грн. за період 23.11.2015 року по 13.12.2015 року нараховано 47.77 грн. відповідно до наданого розрахунку (т. 1, а.с. 10-15) судом встановлено, що вищезазначені нарахування здійснені вірно, тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення із відповідача нарахованих позивачем 178 925,20 грн. інфляційних втрат відповідно до наданого розрахунку (т. 1, а.с. 10-15) та пояснень вх. № 37268 від 07.11.2016 року, судом встановлено що вищезазначені нарахування здійснено невірно.

Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 178 925,20 грн. (до наданого розрахунку (т. 1, а.с. 10-15) та пояснень вх. № 37268 від 07.11.2016 року) за період:

- за зобов'язання січня 2014 року на суму боргу 129 704, 70 грн. за період з 15.02.2014 року по 31.10.2014 року нараховано 26 289,85 грн.; на суму боргу 63 437,83 грн. за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року нараховано 2 691,83 грн.;

- за зобов'язання лютого 2014 року на суму боргу 105 764, 87 грн. за період з 15.03.2014 року по 30.11.2014 року нараховано 22 433, 20 грн.;

- за зобов'язання березня 2014 року на суму боргу 73 616, 81 грн. за період з 15.04.2014 року по 30.11.2014 року нараховано 12 763,89 грн.; на суму боргу 68 966,38 грн. за період з 01.12.2014 року по 31.01.2015 року нараховано 6 999, 63 грн.;

- за зобов'язання квітня 2014 року на суму боргу 13 335,93 грн. за період з 15.05.2014 року по 31.01.2015 року нараховано 3 030, 45 грн.;

- за зобов'язання жовтня 2014 року на суму боргу 24 521, 48 грн. за період з 15.11.2014 року по 31.01.2015 року нараховано 2 898,74 грн.; на суму боргу 11 135,84 грн. за період з 01.02.2015 року по 30.04.2015 року нараховано 4 082,78 грн.;

- за зобов'язання листопада 2014 року на суму боргу 93 594, 25 грн. за період з 15.12.2014 року по 30.04.2015 року нараховано 37 574,90 грн.; на суму боргу 45 994,89 грн. за період 01.05.2015 року по 31.05.2015 року нараховано 334,28 грн.;

- за зобов'язання грудня 2014 року на суму боргу 156 841, 44 грн. за період з 15.01.2015 року по 31.05.2015 року нараховано 57 210,13 грн.; на суму боргу 118 262,00 грн. за період з 01.06.2015 року по 31.10.2015 року нараховано 2 007,28 грн.; на суму боргу 27 674,01 грн. за період 01.11.2015 року по 30.11.2015 року нараховано 608,24 грн. судом встановлено, що такий розрахунок здійснено невірно, позивачем при здійсненні розрахунку здійснено помилку при визначенні суми боргу та суми нарахування.

Суд здійснивши власний розрахунок суми інфляційних втрат у системі законодавство, встановлено що сума інфляційних втрат яка підлягає до стягнення становить 167 236, 82 грн.

В решті нарахованих 11 688, 38 грн. інфляційних втрат - відмовити.

Щодо заперечень відповідача, які викладені у наданому до суду 20.09.2016 року відзиві вх. № 31013 зокрема, щодо виключно після отримання відповідачем підписаних з боку позивача актів приймання-передачі природного газу, він був би повністю впевнений у тому, що саме позивачем було поставлено йому природний газ. У зв'язку із тим, що позивачем не надано документи, які підтверджують виконання пункту 3.4. договору, неможливо встановити дату виникнення зобов'язання по договору. Тобто, підтвердити граничну дату остаточного розрахунку зазначену у розрахунках 3-х процентів річних та пені, інфляційних наданих позивачем.

Тому надані 20.09.2016 року заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними, а також неправильному тлумаченні норм законодавства та їх розумінні, спростовуються матеріалами справи та викладеними вище нормами, тому не приймаються судом.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 700, 25 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м.Харків, вул. Безлюдівська, 1, ЄДРПОУ 03359500) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720) 167 236,82 грн. інфляційних втрат, 12 778,88 грн. 3 % річних та 2 700, 25 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 96 168,24 грн. та інфляційних втрат у сумі 11 688,38 грн. в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 14.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_3