Рішення № 62716052, 15.11.2016, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6880/15-ц

Провадження № 2/487/1415/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого судді Агєєвої Л.І.

при секретарі ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

31.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк», мотивуючи тим, що у звязку із неналежним виконанням своїх зобовязань за договором у відповідача виникла заборгованість перед банком на загальну суму, яка станом на 02.02.2016 року становить 758388,58 грн., яку відповідач в добровільному порядку погасити відмовляється, тому банк просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності банку на вказану квартиру.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала, надавши відповідні пояснення, просила вимоги задовольнити, в подальшому до суду не зявилася, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги не визнала, просила залишити їх без задоволення, в подальшому також до суду не зявилася, письмово просила розглянути справу за відсутності.

Дослідивши надані матеріали, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Судом встановлено, 28.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №1401/0808/71-031, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 32400,00 дол. США з розрахунку 12,5 % річних на строк з 28.08.2008 року по 27.08.2038 року.

На забезпечення виконання зобовязань за вищезазначеним кредитним договором 28.08.2008 р. між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір №4374 згідно умов якого, відповідачем останній передав в іпотеку 3-х кімнатну квартиру №17, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 90, та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу ОСОБА_3, 28.08.2008 року №4371 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28.08.2008 року за №3104745.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань за Кредитним договором №1401/0808/71-03 від 28.08.2008 р. станом на 28.07.2015 р. утворилась заборгованість у розмірі 33898,97 дол. США, що за курсом НБУ в гривневому еквіваленті становить 747888,50 грн. з яких:

-тіло кредиту - 31170,10 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 687683,41 грн.;

-відсотки - 2728,87 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 60205,09 грн.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Пунктом 10.3 Іпотечного договору передбачено право іпотеко держателя обирати порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Крім того, умовами Іпотечного договору передбачено право Іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття у власність предмету іпотеки у відповідності до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи на захист: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В свою чергу, судовий спосіб, встановлений статтею 39 Закону України «Про іпотеку», передбачає два механізми звернення стягнення на предмет іпотеки: реалізація предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів та застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону.

Таким чином, у статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону, Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом. оскільки у договорі іпотеки, укладеному між сторонами спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не зазначено.

Задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки передбачає, що цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та засвідчують перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя з дня прийняття ним письмового одноосібного рішення про придбання предмета іпотеки у власність.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Вказане стверджується правовими позиціями Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі 6-1851цс15, від 21 вересня 2016 року у справі 6-1685цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі 6-1243цс16.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З урахуванням наведеного, звернень відповідача до банку, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснює управління банком в процедурі ліквідації, наявності застереження у договорі іпотеки права іпотекодержателя щодо переходу до нього права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором, звернень відповідача прийняти предмет іпотеки у власність відповідно до умов іпотечного договору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань може бути вирішено сторонами у позасудовому порядку шляхом звернення до органів реєстрації речових прав на нерухоме майно та на підставі іпотечного договору здійснити реєстрацію права власності на предмет іпотеки, що не було дотримано позивачем.

Таким чином позивач не використав позасудовий механізм врегулювання вказаного спору.

Крім того, вказане узгоджується з положеннями п. 38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 30 березня 2016 року № 5, відповідно до якого у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань є позасудовим способом врегулювання такого питання, що випливає як з положень ст. 37, 39 Закону України «Про іпотеку», так і з іпотечного договору, укладеного між сторонами, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Питання про судовий збір вирішити відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 36, 37,39 Закону України «Про іпотеку», ст. 333, 376, 392 ЦК України та ст. 10, 11, 13, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь держави 3654,00 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Заводський районний суд м. Миколаєва до Апеляційного суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Л.І. Агєєва