Вирок № 62715879, 15.11.2016, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2028/15-к

Провадження № 1-кп/487/42/16

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 місто Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді ТЕМНІКОВОЇ А.О.

при секретарі ІГНАТЬЄВІ А.О.

за участю прокурора ПОТУЖНИКА Р.В.

законного представника потерпілого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_13

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в у залі суду міста Миколаєва матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12014150010000287 від 19.12.2014 року, відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Одеса, Одеської області, українця, громадянина України, має вищу освіту, одружений, має дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий, -

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 скоїв злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту при наступних обставинах.

Так, 18.12.2014 року близько 17 години 00 хвилин в місті Миколаєві, в темний час доби водій, ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по сухій, не освітленій, прямій ділянці проїжджої частини вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) від вулиці Лазурна в напрямку вулиці Курортної (Бутоми) зі швидкістю 40-41 кілометр на годину При проїзді ділянки дороги в районі будинку № 17, водій ОСОБА_2, завчасно був проінформований попереджуючим дорожнім знаком Правил дорожнього руху України - 1.33 «Діти», який застосовуються для інформування водіїв про наближення до небезпечної ділянки де можлива поява дітей, тому при під'їзді до таких ділянок необхідно підвищити увагу, бути готовим до вжиття необхідних заходів відповідних обставин дорожньої обстановки, а саме рухатися з граничною уважністю і вибрати таку швидкість, яка дозволила б уникнути дорожньо-транспортної пригоди.

Однак незважаючи на це, водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (із змінами), а саме проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її змін, не обрав безпечної швидкості руху, не контролював рух свого транспортного засобу, маючи об'єктивну можливість завчасно бачити, що попереду, зліва направо по ходу його руху, проїзну частину вулиці Озерної (Червоних Майовщиків) перетинає пішохід і для його руху вперед виникла реальна небезпека, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості руху автомобіля, аж до повної його зупинки, хоча об'єктивно міг і зобов'язаний був це зробити, внаслідок чого, правою передньою частиною свого автомобіля допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітньому пішоходу ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді численних саден обличчя, перелому верхньої щелепи по типу Ле-Форт-1, пошкодження 3-х зубів, які, згідно судово-медичної експертизи № 42 від 21.01.2015 року, відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою провину не визнав та пояснив, що він 18.12.2014 року, керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві від вулиці Лазурна в напрямку вулиці Курортної (Бутоми). В автомобілі також перебували дружина обвинуваченого та двоє його дітей. На вулиці було темно, покриття дороги сухе. Водійський стаж ОСОБА_2 складає близько 20 років. Відрізок дороги, на якому сталося ДТП добре знайомий обвинуваченому, він їздить по ньому майже щоденно. По ходу руху автомобіля перебувало два пішохідних переходи на відстані близько 30 метрів один від одного. Перед першим пішохідним переходом ОСОБА_2 зменшив швидкість приблизно до 20 км/год, та, у зв'язку з відсутністю на переході пішоходів, продовжив рух без зупинки. Після зниження швидкості перед першим пішохідним переходом, за відсутності на ньому пішоходів, ОСОБА_2, керуючи автомобілем, почав знову набирати швидкість приблизно до 35км/год. Попереду, на відстані 10-15 метрів від автомобіля обвинуваченого, рухався маршрутний автобус. На зустрічній смузі руху, на відстані за 20 метрів стояла маршрутка, яка зупинилась для висадки пасажирів. В районі 17:00 години відбулося зіткнення з потерпілим ОСОБА_6, який перебігав проїжджу часту зліва на право по діагоналі по ходу руху транспортного засобу під керування ОСОБА_2 Потерпілий зачекав на середині дороги, поки проїде маршрутка, після чого почав бігти. Саме в цей момент, у світлі фар, орієнтовно на середі розділювальної смуги, ОСОБА_2 побачив потерпілого та прийняв міри для негайного гальмування, однак не зміг уникнути зіткнення через невелику відстань. Потерпілого перед зіткненням ОСОБА_2 побачив на відстані близько 2 метрів, він перебував дуже близько. До моменту, коли пішохід з'явився перед автомобілем обвинуваченого, останній його не бачив та не міг бачити через наявність автомобілю попереду. Швидкість автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, була дозволеною та безпечною. Одразу після зіткнення ОСОБА_2 надав потерпілому першу допомогу, викликав швидку допомогу та поліцію. В подальшому ОСОБА_2 неодноразово відвідував потерпілого у лікарні та оплатив його лікування.Під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 не було відтворено всі обставини події та не враховано наявність автомобілю, який рухався попереду транспортного засобу обвинуваченого. ОСОБА_2 не знав, що може робити заяви та вносити до протоколу слідчого експерименту зауваження, але протокол підписував добровільно у присутності понятих. Всі дії, які провів слідчий під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 відображені у протоколі вірно (покази обвинуваченого у судовому засіданні 27.10.2015 року). Протокол огляду місця події та схема до нього із зафіксованою слідовою інформацію відповідають дійсності, ОСОБА_2 підписував їх добровільно, без будь-якого тиску. Потерпілий порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого і сталася дорожньо-транспортна пригода. Вини обвинуваченого в цьому не має.Про обставини ДТП у триденний термін ОСОБА_2 повідомив страхову компанію.

Незважаючи на не визнання обвинуваченим своєї провини, вина ОСОБА_2 підтверджена сукупністю досліджених судом належних, допустимих та узгоджених між собою доказів.

Місце події в районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві було оглянуто 18.12.2014 року, про що складено відповідний протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатком у вигляді схеми дорожньо-транспортної пригоди, в яких зафіксовано розташування автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, відносно меж проїзної частини, а також гальмівний шлях коліс вказаного автомобіля довжиною 10 метрів (слід зліва) та 11 метрів (слід справа). Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатком у вигляді схеми дорожньо-транспортної пригоди були підписані понятими та ОСОБА_2; заяв та зауважень не надходило, про що міститься вказівка в самому протоколі.

За змістом довідки комунального підприємства «Госпрозрахункова дільниця механізації будівництва» №14 від 16.01.2015 року зовнішнє вуличне освітлення з обох сторін по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві від вулиці Лазурної в напрямку вилиці Курортної (Бутоми) було увімкнено о 16:30 годині. У період з 16:35 по 19:00 годину 18.12.2014 року проведено часткове відключення трансформаторних підстанції та фідерів живлення.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №42 від 21.01.2015 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від дії тупих твердих предметів малолітньому пішоходу ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді численних саден обличчя, перелому верхньої щелепи по типу Ле-Форт-1, пошкодження 3-х зубів, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Відповідно до висновку експерта № 15496 від 05.02.2015 року, гальмівна система автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1,на момент ДТП перебувала у працездатному стані, дозволяла водію знижувати швидкість авто з відомою йому ефективністю аж до зупинки, не мала несправностей, які б призводили до раптової для водія відмови системи, або до раптового уводу авто в бік від обраного напрямку руху. Ходова частина та рульова системи на момент ДТП перебували у працездатному стані та дозволяли водію здійснювати рух в обраному напрямку, не мали несправностей, які б могли раптово для водія призвести до уводу авто в бік від обраного напрямку руху. При увімкненні відповідних режимів, фари працюють в режимі дальнього та ближнього світла.

Доводи сторони захисту про недопустимість вказаного доказу (висновку експерту №15496 від 05.02.2015 року) з підстав незаконного утримання правоохоронними органами транспортного засобу, який був предметом дослідження є неспроможними, оскільки автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, було визнано речовим доказом згідно постанови слідчого СЧ СВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 19.12.2014 року у зв'язку з тим, що на вказаному транспортному засобі збереглися сліди кримінального правопорушення.

Висновком судової авто-технічної експертизи №16 від 04.02.2015 року встановлено, що швидкість автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно вихідних даних та слідовій інформації, зафіксованій в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 18.12.2014 року та схемі до нього, складала близько 40-41 км на годину. В момент початку ефективного гальмування, до моменту наїзду, автомобіль перебував на відстані 9 метрів від початку гальмування.

Малолітній потерпілий ОСОБА_6, допитаний у судовому засіданні за участю законного представника та психолога, пояснив, що у грудні 2014 року він після закінчення занять у школі прийшов додому, вивчив уроки та пішов на тренування з карате у вечорі, приблизно о 17:30 годині. З цією метою йому потрібно було перейти проїжджу частину повулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві. На вказаній ділянці догори є ліхтарі, але вони не горіли. Пішохідний перехід, розташований зліва, перебував на відстані до 5 метрів. ОСОБА_6 пройшов швидкою ходою половину дороги, після чого зупинився, подивився ліворуч та вправоруч, простояв близько 3-5 секунд, оскільки чекав, поки проїде маршрутка, яка рухалася з правого боку. Потім потерпілий почав бігти уперед, при цьому він дивився в правий бік, однак інших транспортних засобів він не бачив. Пробіг біля 3 метрів після чого відчув удар автомобілю у праве стегно, підлетів у повітря, вдарився обличчям та впав. Водій автомобілю вийшов та надав першу допомогу. При цьому потерпілий перебував на відстані близько метру від пішохідного переходу. Був одягнутий у шапку з зеленими смугами, темну куртку, джинси коричневого кольору та кросівки з білими смугами; на спині потерпілого був великий портфель у червону та синю смужки. Всі обставини події потерпілий повідомив під час проведення слідчого експерименту за його участю. Після отримання травми звичайний уклад життя ОСОБА_6 змінився, він був змушений перейти на інший вид тренувань, оскільки у зв'язку із травмою, за фізичним станом здоров'я, був вимушений займатись більш легкими видами спорту, а також перейти на інший курс навчання іноземною мовою. З цих причин потерпілий дуже хвилювався; у зв'язку з емоційними переживаннями заламував собі пальці; нервує до теперішнього часу.

Законний представник потерпілого ОСОБА_6 - мати ОСОБА_1, у судовому засіданні пояснила, що після отримання значних тілесних ушкоджень її сином - потерпілим ОСОБА_6, він зазнав багатьох змін у своєму повсякденному житті, яке змінилось у не найкращий бік. ОСОБА_2 частково відшкодував витрати на лікування у сумі 2500 гривень у лікарні та самостійно сплатив послуги стоматолога. Після отриманих сином травм, лікарі заборонили тяжкі фізичні навантаження. Щоб перейти на більш спрощений режим спортивного тренування, яким дитина займалася близько 6 років, вони були вимушені відмовитися від відвідування курсів з іноземної мови, які до цього часу також відвідував ОСОБА_6, а також не змогли взяти участь у запланованих міжнародних змаганнях з фізичного спорту, незважаючи на чималі досягнення дитини в цьому напрямку. Це було зумовлено отриманими дитиною травмами та реабілітаційним періодом, які призвели до пропуску тренувань. Після травми потерпілий з матір'ю зверталися до психолога, він відчував емоційні хвилювання з приводу подій, що відбулися, плакав.

В ході слідчого експерименту за участю малолітнього потерпілого ОСОБА_6, 2002 року народження, проведеного 15.02.2015 року районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві, експериментально встановлено наступне. Потерпілий вказав місце його виходу на проїжджу частину, яке розташовувалося в районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві, на відстані 6 метрів від нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1-5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.2 білого кольору ПДР України. При контрольному замірі було встановлено, що пішохід долає відстань 7,7 метри за 5 секунд. ОСОБА_6 повідомив, що час, який він простояв на проїжджій частині дивлячись по сторонам складав 2 секунди. Також потерпілий ОСОБА_6 вказав з яким темпом та яку він подолав відстань від місця відновлення його руху по проїжджій частині вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) до місця наїзду на нього автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1. Так на проїжджій частині був відміряний 10 метровий відрізок, після чого ОСОБА_6 було подолано вказану відстань 10 метрів з темпом 5,6 секунди. Після цього, ОСОБА_6 вказав місце наїзду на нього автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, яке розташовується на проїжджій частині вулиці Озерній (Червоних Майовщиків), в районі будинку 17, на відстані 4,2 метри від правого краю проїжджої частини вулиці Озерній (Червоних Майовщиків), по ходу руху автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, та на відстані 6 метрів від дорожнього знаку пішохідний перехід. Відстань, боковий інтервал автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, перед наїздом на нього потерпілий вказати не може, так як не бачив та не звертав на нього увагу. Під час слідчого експерименту було складено схеми, в яких зафіксовано установлені і зазначені ОСОБА_6 обставини ДТП.

Свідок ОСОБА_8 у суді пояснив, що він працює водієм маршрутного таксі №29 у місті Миколаєві. У вечорі взимку 2014-2015 років, керуючи маршрутним таксі він під'їхав до ринку «Штрассе» по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві та зупинився на середині проїжджої частини перед пішохідним переходом, який в той момент переходили люди з правого боку. В цей момент ОСОБА_8 побачив автомобіль, якій рухався у зустрічному напрямку з невеликою швидкістю. Навпроти, на дорозі, на відстані близько 15-20 метрів від автомобілю ОСОБА_8, стояв хлопчик. Хлопчик стояв близько 2-х секунд на полосі, на якій стояв транспортний засіб ОСОБА_8 Коли автомобіль, який рухався у зустрічному напрямку, майже проїхав хлопчика приблизно на половину корпуса, хлопчик побіг навскоси та почав його оббігати, внаслідок чого отримав удар переднім правим боком автомобіля обвинуваченого.

В ході слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8, проведеного 15.02.2015 року в районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві, експериментально встановлено наступне. Свідок ОСОБА_8 вказав на місце, при замірах якого було встановлено, що автомобіль «Мерседес-Бенц-Спрінтер», білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, зупинився з увімкненим ближнім світлом фар на проїжджій частині вулиці Озерної (Червоних Майовщиків) від вулиці Курортної (Бутоми) в напрямку вулиці Лазурної в районі будинку №17, з правим боковим інтервалом від правої частини автомобіля до правого краю проїжджої частини на відстані 3,4 метри і на відстані 5 метрів від переднього зрізу автомобіля і до дорожнього знаку пішохідний перехід. На вказаному місці, перед лежачим дорожнім поліцейським автомобіль простояв 30 секунд. Також свідок ОСОБА_8 вказав на місце, при замірах було встановлено, що пішохід, хлопчик невеликого зросту, знаходився на середині проїжджої частини вулиці Озерної (Червоних Майовщиків) в районі будинку 17, на відстані 7,7 метра від правого краю проїжджої частини відносно напрямку руху автомобіля «Мерседес-Бенц-Спрінтер», білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, та на відстані 6 метрів від дорожнього знаку пішохідний перехід. На середині проїжджої частини хлопчин простояв 2 секунди перед початком руху вперед. Місце наїзду на пішохода свідок ОСОБА_8 вказати не зміг. Відстань та боковий інтервал автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO» реєстраційний номер НОМЕР_1, перед наїздом на пішохода свідок ОСОБА_8 вказати не зміг, так як не звертав на нього увагу. Відстань, яку подолав пішохід ОСОБА_6 та за який час до наїзду на нього автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, свідок ОСОБА_8 вказати не зміг. Під час слідчого експерименту було складено схеми, в яких зафіксовано установлені і зазначені свідком ОСОБА_8 обставини ДТП.

В ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_2, проведеного 15.02.2015 року в районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві, експериментально встановлено наступне. ОСОБА_2 вказав, з яким боковим інтервалом рухався автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, під його керуванням, а саме: ОСОБА_2 виставив вказаний автомобіль на проїжджій частині вулиці Озерної (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві з боковим інтервалом 4,5 метри від передньої та 4,5 метри від задньої осі (правої сторони автомобіля) до правого краю проїжджої частини вулиці Озерної (Червоних Майовщиків). З вказаним ОСОБА_2 боковим інтервалом автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, була встановлена видимість у напрямку руху (загальна видимість елементів проїжджої частини), при цьому всім учасникам було роз'яснено, що згідно пункту 1.10 Правил дорожнього руху України, терміни, що наведені у цих правилах, мають таке значення: «видимість у напрямку руху» - максимальна відстань, на якій з місця водія можна чітко розпізнати межі елементів дороги та розміщення учасників руху, що дає змогу водієві орієнтуватися під час керування транспортним засобом, зокрема для вибору безпечної швидкості та здійснення безпечного маневру. Було встановлено, що загальна видимість елементів проїзної частини при включеному ближньому світлі фар автомобіля на середніх оборотах двигуна становить більше 100 метрів за рахунок того, що проїзна частина освітлювалась міським електроосвітленням. При визначенні загальної видимості поняті, слідчий, а також водій ОСОБА_2 по черзі сідали на водійське сидіння автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, і підтвердили встановлену видимість. ОСОБА_2 вказав, що пішохода вперше він побачив на відстані 1,5 метра від переднього зрізу свого автомобіля і на відстані 7,5 метра від правого краю проїжджої частини вулиці Озерній (Червоних Майовщиків). Після чого ОСОБА_2 вказати темп руху пішохода, з яким він рухався по проїжджій частині, з моменту його виявлення і до моменту наїзду. Так на проїжджій частині був відміряний 10 метровий відрізок, після чого статистом було подолано вказану відстань з темпом, який був зазначений ОСОБА_2 При контрольному замірі було встановлено, що пішохід долає відстань 10 метрів за 5,6 секунди. З урахуванням встановленого місця наїзду, згідно протоколу огляду місця пригоди та схеми до нього від 18.12.2014 року, а саме 4,2 метри від правого краю проїжджої частини по ходу руху автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, та на відстані 7 метрів від дорожнього знаку 5.35.1 додатку 1 ПДР України, а також з урахуванням швидкості руху транспортного засобу, пішохода, від місця їх розташування в момент наїзду була встановлена конкретна видимість пішохода при увімкненому ближньому світлі фар автомобіля, а також при увімкненому ближньому світні фар зустрічного автомобіля маршрутного таксі № 29 «Мерседес-Бенц-Спрінтер», білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, який розташовувався з боковим інтервалом від правої частини автомобіля до правого краю проїжджої частини 3,4 метра та на відстані 19,1 метри від місця наїзду на пішохода, (згідно слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 від 15.02.2015 року), встановлено наступне. Напрямок руху транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням його швидкості та траєкторії руху від місця наїзду, в протилежному напрямку, були розбиті на 5 секунд (від 0 секунд до 5 секунд), з урахуванням швидкості руху автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме об'єктивно встановленій швидкості руху 40-41 км/год (1 секунда = 11,1 метра), згідно висновку автотехнічної експертизи № 16 від 04.02.2015 року, при цьому: перша позиція: віддалення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, від місця наїзду на пішохода - 0,9 секунди = 9,0 метрів, друга позиція: віддалення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, від місця наїзду на пішохода 2,0 секунди = 20,1 метра; третя позиція: віддалення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, від місця наїзду на пішохода 3,0 секунди = 31,2 метра; четверта позиція: віддалення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, від місця наїзду на пішохода 4,0 секунди = 42,3 метри; п'ята позиція: віддалення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, від місця наїзду на пішохода 5,0 секунд = 53,4 метри. Для пішохода (10 метрів за час рівний 5,6 секунд) швидкість руху - 6,5 км/год перша позиція: віддалення пішохода від місця наїзду на нього транспортним засобом «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, 0,9 секунди = 1,7 метра; друга позиція: віддалення пішохода від місця наїзду на нього транспортним засобом «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2 секунди = 3,0 метри; третя та четверта позиція: віддалення пішохода від місця наїзду на нього транспортним засобом «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, пішохід стоїть на відстані 3 метрів; п'ята позиція пішохода: 1,8 метри від місця де стоїть пішохід на 3-4 позиції. При розташуванні автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, на відстані 0,9 секунди, 2,0 секунди, 3,0 секунди, 4,0 секунди, 5,0 секунд від місця наїзду з урахуванням їх швидкості руху та пішохода було встановлено, що видимість пішохода (постраждалого) одягнутого в аналогічну одежу, що і в день ДТП, з водійського місця автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, визначалась, тобто пішохода було видно. При визначені конкретної видимості, всі учасники по черзі сідали на водійське місце автомобіля та підтверджували встановлену видимість пішохода при вказаних варіантах. Таким чином встановлено, що видимість пішохода наступає при розташуванні і автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, та пішохода за 5,0 секунд від місця наїзду, з урахуванням швидкості їх руху. Під час слідчого експерименту було складено схеми, в яких зафіксовано установлені і зазначені ОСОБА_2 обставини ДТП.

Згідно ч. 1 ст. 240 КПК України, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Під час проведення слідчого експерименту від 15.02.2015 року за участю ОСОБА_2, відповідно до протоколу, ОСОБА_2 було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом. Роз'яснено зміст ст. 18 КПК України про свободу від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів чи членів сім'ї. Роз'яснено зміст ст. 59 Конституції України про те, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Ознайомлення із вказаними нормами чинного законодавства ОСОБА_2 підтвердив своїм підписом, зазначивши, що послуг адвоката він не потребує (а.с. 2 т. 2). Під час проведення слідчого експерименту від 15.02.2015 року, складання відповідного протоколу та схеми ОСОБА_2 не мав будь-яких заяв або зауважень, що також підтвердив своїми підписами. Згідно наданих у судовому засіданні пояснень, протокол слідчого експерименту ОСОБА_2 підписував добровільно у присутності понятих. Всі дії, які провів слідчий під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 відображені у протоколі вірно.За вказаних обставин підстави для визнання протоколу слідчого експерименту від 15.02.2015 року за участю ОСОБА_2 недопустимим доказом за твердженням сторони захисту - відсутні.

Дані, аналогічні отриманим під час слідчого експерименту від 15.02.2015 року за участю ОСОБА_2, були встановлені та зафіксовані в ході слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9, проведеного 15.02.2015 року районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві.

Від дачі показів у судовому засіданні свідок ОСОБА_9, яка є дружиною обвинуваченого ОСОБА_2, а також свідки ОСОБА_3 (1998 року народження) та ОСОБА_4 (1997 року народження), які є дітьми обвинуваченого, відмовились на підставі ст. 63 Конституції України.

В ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_2, проведеного 26.02.2015 року в районі будинку 17 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві, експериментально встановлено наступне. ОСОБА_2 вказав, з яким боковим інтервалом рухався автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, під його керуванням, та виставив вказаний транспортний засіб на проїжджій частині вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) з боковим інтервалом 4,5 метри від передньої та 4,5 метри від задньої осі (правої сторони автомобіля) до правого краю проїжджої частини вулиці Озерної (Червоних Майовщиків). Після цього, ОСОБА_2 вказав що пішохода, який був одягнений у одежу темних кольорів, у якого на спині був одягнений рюкзак темного кольору, який був обернутий правою частиною тулубу в напрямку передньої частини автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, вперше він побачив на відстані 1,9 метри від переднього зрізу свого автомобіля і на відстані 6,4 метри, від правого краю проїжджої частини вулиці Озерної (Червоних Майовщиків), в районі будинку № 17, коли пішохід швидко біг уперед. ОСОБА_2 вказав на те, що на проїжджій частині вулиці Озерної (Червоних Майовщиків), в районі будинку № 17, був припаркований легковий автомобіль світлого кольору, марку, модель та реєстраційний номер, якого він не запам'ятав, але вказав на правий боковий інтервал від правої частини автомобіля до правого краю проїжджої частини, який складав 0,5 метри. Також ОСОБА_2 вказав на те, що пішохода він побачив вперше коли той знаходився на відстані 5,0 метри від заднього зрізу легкового автомобіля світлого кольору, марку, модель та реєстраційний номер, якого він не запам'ятав. За дорожньою обстановкою ОСОБА_2 слідкував, а саме дивився вперед на смугу свого руху. Пішохода раніше, ніж за 1,9 метрів він не бачив. Під час слідчого експерименту було складено схеми, в яких зафіксовано установлені і зазначені ОСОБА_2 обставини ДТП.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що у грудні 2014 року близько 17:00 години він їхав на передньому пасажирському сидінні маршрутного таксі №29 по вулиці Озерній (Червоних Майовщиків) у місті Миколаєві. На вулиці було темно через відключення світла. Перед пішохідним переходом маршрутка зупинилась та простояла близько 20 секунд, пропускаючи людей, які рухались пішохідним переходом в обох напрямках. В цей момент, на відстані близько 7 метрів, ОСОБА_10 побачив хлопчика, який біг по діагоналі, траєкторія його руху нагадувала блискавку. Коли хлопчик порівнявся з мікроавтобусом, який рухався у зустрічному напрямку, на рівні двері водія, він зупинився на секунду, потім зробив «забігання», та рухаючись бігом направився в сторону кіоску, розташованого на вході у ринок «Штрассе». В цей момент хлопчик отримав удар правим боком автомобілю обвинуваченого, який рухався з невеликою швидкістю. Автомобіль почав гальмувати приблизно за 5 метрів.

Свідок ОСОБА_11 у суді пояснила, що взимку 2014 року вона перебувала в мікрорайоні «Намив» у місті Миколаєві, де на вулиці Озерній (Червоних Майовщиків), в період часу орієнтовно з 16:00 до 17:00 години, неподалік від проїжджої частини з боку будинку №17 розмовляла зі своєю знайомою та бачила на деякій відстані справа від себе хлопчика, який стояв на узбіччі, не на пішохідному переході, та чекав, коли проїде маршрутка. Після цього хлопчик почав свій рух навскоси та був збитий автомобілем, від чого впав. В ході руху хлопчик не зупинявся, але точно свідок не пам'ятає. Автомобіль рухався не швидко. На вулиці було темно, хлопчик був одягнутий у темний одяг.

Згідно висновку експерта №113 від 23.02.2015 року водій автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, з моменту виникнення небезпеки для руху з моменту виявлення пішохода на проїжджій частині, в своїх діях мав керуватися вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме: уразі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Водій автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, оскільки час, який був у водія для гальмування та уникнення наїзду на пішохода, є більшим за час, необхідний для зупинки автомобіля в умовах міста дорожньо-транспортної пригоди. При вказаних обставинах дії водія автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, не відповідають вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху України, та з технічної точки зору перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, що сталася.

Твердження сторони захисту про недопустимість вказаного доказу (висновку експерта №113 від 23.02.2015 року) з підстав використання в ньому даних, отриманих в ході слідчого експерименту від 15.02.2015 року за участю ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки проведення вказаного експерименту було здійснено за нормами ст. 240 КПК України.

За змістом висновку експерта №143 від 27.02.2015 року водій автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, з моменту виникнення небезпеки для руху з моменту виявлення пішохода на проїжджій частині, в своїх діях мав керуватися вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме: уразі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Водій автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, оскільки час, який був у водія для гальмування та уникнення наїзду на пішохода, є більшим за час, необхідний для зупинки автомобіля в умовах міста дорожньо-транспортної пригоди. При вказаних обставинах дії водія автомобілю «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, не відповідають вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху України, та з технічної точки зору перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, що сталася. Покази ОСОБА_2 про те, що видимість пішохода для ОСОБА_2 наступила на відстані 1,5-1,9 метрів від переднього зрізу капоту його автомобіля з технічної точки зору є неспроможними, оскільки за вказаних обставин наїзд на пішохода відбувся б до початку гальмування, а не в кінці гальмування, що фактично мало місце.

Згідно висновку експертизи №29 від 06.04.2016 року, проведеної згідно ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року, швидкість руху автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» в даних дорожніх умовах перед початком екстреного гальмування становила близько 40 - 41 км/год. В експертній практиці при встановленні швидкості руху транспортного засобу у випадку наїзду на пішохода затрати кінетичної енергії автомобіля на утворення тілесних ушкоджень пішохода не враховуються, бо вони у такому випадку є мінімальними. До моменту початку бігу пішохода (поновлення руху) автомобіль перебував від місця наїзду (місця розташування пішохода) на відстані близько 17-18 метрів (згідно даних слідчого експерименту за участю пішохода ОСОБА_6.). Розгляд питання про те, чи міг гальмівний шлях автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», зафіксований у протоколі огляду місця ДТП, утворитися при початку гальмування на відстані 1,9 м до міста наїзду на пішохода з моменту початку його руху бігом безпредметний, оскільки згідно вихідних даних при розташуванні автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», на відстані 1,9 м від місця наїзду він (автомобіль) вже 3,1 м (5м-1,9м = 3,1 м) рухався з утворенням сліду юзу, а безпосередньо утворенню сліду гальмування транспортного засобу передує час на приведення гальмівної системи у дію. Швидкість руху малолітнього пішохода з моменту початку бігу до моменту наїзду на нього автомобіля згідно даних розвитку події за показами пішохода ОСОБА_6 становить 6.4 км/год (чи 1.79 м/с). Час руху малолітнього пішохода з моменту початку бігу до моменту наїзду на нього автомобіля згідно заданих вихідних даних та при варіанті розвитку події за показами пішохода ОСОБА_6 становить близько 1,68 секунди. У першу чергу належні дії водія автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» регламентувалися вимогами дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км/год», згідно якого фактична швидкість автомобіля у цьому випадку не повинна перевищувати 40 км/час, при цьому інший дорожній знак 1.33 «Діти» завчасно інформував водія про наближення до місця де можливий вихід на проїжджу частину дітей. Надалі в умовах даної події належні дії водія автомобіля з моменту виникнення небезпеки для руху регламентувалися вимогами п.12.3. Правил ДР та терміну «небезпека для руху» та полягали у вживанні заходів по зниженню швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу. Якщо видимість малолітнього пішохода для водія автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» наступала з моменту його вступу на проїжджу частину (коли потерпілий потрапив у поле зору водія автомобіля з моменту початку руху через проїжджу частину), то з моменту початку руху через проїжджу частину постраждалого водій даного транспортного засобу мав технічну можливість запобігти даній події належним виконанням вимог п.12.3 Правил ДР - шляхом зупинки свого транспортного засобу до траєкторії руху пішохода. З технічної точки зору момент виникнення небезпеки для руху водію автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» в умовах даної події настає з моменту об'єктивної видимості малолітнього пішохода, який перетинав проїжджу частину. З даного моменту, який настає не менше, чим за 5 секунд до моменту наїзду на нього, водій автомобіля з моменту об'єктивної видимості пішоходу мав технічну можливість запобігти даній події належним виконанням вимог п.12.3 Правил ДР - шляхом зупинки свого транспортного засобу до траєкторії руху пішохода. Якщо видимість малолітнього пішохода для водія автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» наступала з моменту його вступу на проїжджу частину (коли потерпілий потрапив у поле зору водія автомобіля з моменту початку руху через проїжджу частину), то фактичні дії водія автомобіля не відповідають вимогами п. 12.3 Правил ДР і з технічної точки зору, дані дії водія автомобіля перебувають у причинному зв'язку ДТП, що настала. Якщо момент виникнення небезпеки для руху настає з моменту об'єктивної видимості малолітнього пішохода водієм автомобіля «MERCEDES-BENZ Vito» (за 5 секунд до моменту наїзду на нього), то фактичні дії водія автомобіля не відповідають вимогам п. 12.3 Правил ДР і з технічної точки зору, дані дії водія автомобіля перебувають у причинному зв'язку з ДТП, що настала.

Відповідно до пункту 12.3 Правил дорожнього руху, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

Статтею 11 КК України передбачено, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Згідно ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

За змістом пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 року, відповідальність за статтями 286 - 288, 415 КК України, настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель. Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями КК, в яких встановлено відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров'я особи.

Таким чином, оцінивши та проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд встановив, що своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ст. 286 ч. 1 КК України.

Приходячи до вказаного висновку суд враховує, що сукупністю досліджених доказів встановлено, що момент небезпеки для руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 виник в момент, коли потерпілий потрапив у поле зору водія автомобіля з моменту початку руху через проїжджу частину, що відповідає часу знаходження пішохода ОСОБА_6 на проїжджій частині до моменту наїзду у 5 секунд та відстані автомобіля від траєкторії руху пішохода у 53,4 метра. Твердження обвинуваченого про те, що пішохода вперше він побачив на відстані 1,5 - 1,9 метрів від переднього зрізу свого автомобіля і на відстані 7,5 метри від правого краю проїжджої частини вулиці Озерної (Червоних Майовщиків) в районі будинку 17 у місті Миколаєві, коли той вже рухався, є неспроможними з технічної точки зору, оскільки при вказаному розташуванні пішохода відносно передньої частини автомобіля мав би відбутися наїзд транспортного засобу на пішохода без гальмування. Однак, згідно матеріалів кримінального провадження, наїзд на пішохода мав місце в кінці гальмування транспортного засобу. При цьому в ході проведення слідчих експериментів було встановлено, що пішохід об'єктивно виявляється з місця водія на відстані 53,4 метра. На відстані 1,9 метра від місця наїзду автомобіль вже 3,1 метри рухався з утворенням сліду юзу, а безпосередньо утворенню сліду гальмування транспортного засобу передує час на приведення гальмівної системи у дію. За такого, твердження обвинуваченого суд розцінює як спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Наданий стороною захисту висновок експерта №1/83 від 14.09.2015 року про відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості шляхом екстреного гальмування зупинити транспортний засіб до місця наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху, згідно даних дослідницької частини експертизи та пояснень експерта Науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_12, який підготував експертний висновок, ґрунтуються на заданих стороною захисту вихідних даних, за якими момент небезпеки виник з моменту виходу пішохода з місця зупинки його на середині проїзної частини в недозволеному місці на проїзну частину руху автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, з-за попутного маршрутного таксі, який рухався в одному ряді з автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1. Однак, зазначений момент виникнення небезпеки не відповідає фактичним обставинам, встановленим сукупністю наявних в матеріалах кримінального провадження доказів.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ст. 286 ч. 1 КК України, ступінь тяжкості вказаного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.

На обліку у лікарів нарколога та психіатра обвинувачений не перебуває; раніше не засуджувався. За місцем мешкання характеризується позитивно.

За даними бази адміністративних протоколів «НАІС» ОСОБА_2 мав адміністративне стягнення у сфері адміністративних правопорушень на транспорті (ст. 121 ч. 6 КУпАП) від 16.02.2013 року, яке є погашеним.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_2, відповідно до ст. 66 КК України, є часткове відшкодування завданого збитку.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_2, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину щодо малолітнього.

За змістом ст. 53 КК України, штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного.

Згідно пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 року, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно. Позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.

Центром обслуговування міста Миколаїв УДАІ УМВС в Миколаївській області ОСОБА_2 документовано посвідченням водія серії НОМЕР_3, виданим 23.11.2013 року (категорії В, В1, С, С1).

З огляду на викладене, враховуючи ступень тяжкості скоєного ОСОБА_2 злочину, сукупність усіх обставин, що характеризують вказаний злочин, зокрема, необережну форму вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння та тяжкість наслідків, беручи до уваги дані, що характеризують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе шляхом призначення покарання у вигляді грошового стягнення (штрафу) у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами, яке, відповідно до ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім заходом примусу, що застосовується від імені держави згідно ст. 50 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільній позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Законним представником потерпілого у рамках даного кримінального провадження заявлено цивільний позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 6445 гривень 00 копійок.

Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно заявленого позову матеріальні збитки, заподіяні потерпілому, складаються із вартості стоматологічного лікування на суму 285 гривень 00 копійок (квитанція №21 від 27.03.2015 року) та вартості стоматологічного лікування на суму 6160 гривень 00 копійок (квитанція №69 від 29.09.2015 року).

Вказаний цивільний позов ОСОБА_2 не визнав з посиланням на відсутність причино-наслідкового зв'язку та вказівкою та те, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована у встановленому законом порядку.

Відповідно до полісу від 13.01.2014 року №АС/7656785 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у період з 14.01.2014 року по 13.01.2015 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована національною акціонерною страховою компанією «Оранта». Згідно вказано полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого складає: за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, 100 000 гривень; за шкоду, заподіяну майну, 50 000 гривень; франшиза - 0 гривень.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.02.1992р. (із змінами), шкода, заподіяна потерпілому, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

З огляду на викладене, з урахуванням норм Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також того, що встановлення наявності причино-наслідкового зв'язку між травмами, отриманими потерпілим внаслідок ДТП, та подальшим лікуванням, про відшкодування вартості якого йдеться мова у цивільному позові, пов'язано із дослідженням даних, що не стосуються предмету доказування в рамках даного кримінального провадження, суд вважає за необхідне залишити цивільний позов частині стягнення витрат на лікування у сумі 6445 гривень 00 копійок без розгляду, роз'яснивши потерпілому, який діє через свого законного представника, право на звернення до суду з окремим позовом.

Крім того, законним представником потерпілого у рамках даного кримінального провадження заявлено цивільний позов до ОСОБА_2 та НАСК «Оранта» про відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 гривень 00 копійок.

ОСОБА_2 вимоги щодо стягнення моральної шкоди не визнав та заперечував проти їх задоволення у зв'язку з відсутністю відповідних правових підстав.

Цивільним відповідачем НАСК «Оранта» було подано письмові заперечення проти цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, за змістом яких потерпілий та його законний представник не повідомляли про випадок, що має ознаки страхової події та не писали відповідних заяв з відомостями, які необхідні страховій компанії для здійснення страхового відшкодування. Згідно ст. 261 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено стягнення із страховою компанії моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страховою виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Оскільки в позовній заяві, відповідачем за якою виступає НАСК «Оранта», вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди (шкоди, завданої здоров'ю) позивача відсутні, то вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, заявлені позивачем, є безпідставними.

Статтею 261 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

За вказаних обставин, вимоги про відшкодування моральної шкоди НАСК «Оранта» є передчасними та підлягають залишенню без розгляду, що не позбавляє потерпілого права пред'явлення вказаних вимог у передбачений чинним законодавством спосіб.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року зі змінами, передбачено, що під моральною шкодою необхідно розуміти збитки немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, спричинених фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з пошкодженням здоров'я, в порушенні права власності, інших громадянських прав, в порушенні нормальних життєвих функцій у зв'язку з неможливістю продовжувати активне суспільне життя, порушення відносин з навколишніми особами, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому доособи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року по справі №6-2808цс15.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги заподіяння потерпілому ОСОБА_6 моральної шкоди у вигляді душевних і фізичних страждань, які обумовили порушення психоемоційної сфери існування потерпілого та тимчасово обмежили його активну повноцінну життєдіяльність, викликали появу негативних психологічних переживань, а також малолітній вік потерпілого, який зазнав протиправного посягання, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне задовольнити цивільний позов в частині стягнення з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 гривень.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Фінансового управління Миколаївської обласної державної адміністрації про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення у сумі 523 гривні 56 копійок, підлягає залишенню без розгляду на підставі відповідної заяви прокурора у зв'язку зі сплатою вказаних коштів обвинуваченим ОСОБА_2 згідно квитанції №52264447 від 19.03.2015 року.

Речовий доказ: автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання власнику - обвинуваченому ОСОБА_2, вважати таким, що повернутий за належністю.

Процесуальні витрати за проведення експертизи №113 від 23.02.2015 року у сумі 295 гривень 20 копійок, експертизи №143 від 27.02.2015 року у сумі 196 гривень 80 копійок, експертизи №15496 від 05.02.2015 року у сумі 295 гривень 20 копійок, експертизи №16 від 04.02.2015 року у сумі 430 гривень 50 копійок, експертизи №29 від 06.04.2016 року у сумі 2202 гривні 00 копійок, підлягають стягненню з ОСОБА_2 у дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370-371, 373, 374 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і призначити йому покарання у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь малолітнього потерпілого ОСОБА_6, який діє через свого представника ОСОБА_1, моральну шкоду у сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Решту позовних вимог залишити без розгляду з наведених у вироку підстав.

Речовий доказ: автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання власнику - обвинуваченому ОСОБА_2, вважати таким, що повернутий за належністю.

Стягнути ОСОБА_2 у дохід держави процесуальні витрати за проведення експертизи №113 від 23.02.2015 року у сумі 295 (двісті дев'яносто п'ять)гривень 20 копійок, експертизи №143 від 27.02.2015 року у сумі 196 (сто дев'яносто шість) гривень 80 копійок, експертизи №15496 від 05.02.2015 року у сумі 295 (двісті дев'яносто п'ять) гривень 20 копійок, експертизи №16 від 04.02.2015 року у сумі 430 (чотириста тридцять) гривень 50 копійок, експертизи №29 від 06.04.2016 року у сумі 2202 (дві тисячі двісті дві) гривні 00 копійок.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

СУДДЯ: А.О. ТЕМНІКОВА