Рішення № 62715696, 07.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016Справа №910/13469/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж»доОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Автомобільний альянс «Партнер-Авто»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивача1. Державної служби України з надзвичайних ситуацій 2. Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва 3. Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва 4. Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві 5. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна мережа»провизнання договору недійснимСуддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2від відповідача:не зявивсявід третьої особи 1:ОСОБА_3від третьої особи 2:не зявивсявід третьої особи 3:не зявивсявід третьої особи 4:не зявивсявід третьої особи 5:не зявився

Обставини справи:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж» (надалі ТОВ «Північспецбудмонтаж») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Автомобільний альянс «Партнер-Авто» (надалі ТОВ «Партнер-Авто») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів №57/6-10Б, укладений між ТОВ «Північспецбудмонтаж» та ТОВ «Партнер-Авто», не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є фіктивним правочином, у звязку з чим позивач вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.09.2016 р.

В судовому засіданні 07.09.2016 р. оголошувалась перерва на 03.10.2016 р.

Судове засідання 20.10.2016 р. не відбулося, у звязку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. справу призначено до розгляду на 20.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2016 р. залучено до участі у справі Державну службу України з надзвичайних ситуацій, Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва, Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва, Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна мережа», розгляд справи відкладено на 31.10.2016 р.

31.10.2016 р. представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про залучення до участі у справі представника Київської міської прокуратури №2, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на недоведеність позивачем наявності підстав для вчинення відповідної процесуальної дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2016 р. розгляд справи відкладено на 07.11.2016 р. у звязку з неявкою представників відповідача та третіх осіб 2-5.

Представник позивача та третьої особи 1 в судове засідання зявилися, вимоги ухвал суду виконали, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги просили задовольнити повністю.

В судове засідання представник відповідача не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередніх судових засіданнях.

Представники третіх осіб 2-5, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач та треті особи повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.03.2010 р. між ТОВ «Партнер-Авто» (продавець) та ТОВ «Північспецбудмонтаж» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів №57/6-10Б (надалі «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти і оплатити наступні цінні папери: вид ЦП акції прості іменні; найменування емітента ВАТ «Київський завод високоякісної цегли»; код ЄДРПОУ емітента 36428997; форма випуску та існування ЦП без документарна; номінальна вартість 0,25 грн.; код ISIN UA4000055669; кількість ЦП 5 329 382 шт.; загальна номінальна вартість 1 332 345,50 грн.; загальна вартість ЦП 26 646 910,00 грн.

Пунктом 2.1 ОСОБА_4 визначено, що розрахунок за цим договором здійснюється між покупцем та продавцем шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця загальної суми договору до 31.03.2010 р. включно. За згодою сторін можлива інша форма розрахунків, що зазначена в п. 1.2, що повинно бути передбачено додатковою угодою до даного договору.

Згідно з п. 3.1 ОСОБА_4 покупець та продавець самостійно здійснюють переоформлення прав власності на ЦП за цим договором.

Відповідно до п. 3.2 ОСОБА_4 продавець зобовязаний до 31.03.2010 р. включно надати розпорядження на переказ ЦП з рахунку №004471, найменування зберігача: ТОВ «ФК «Ініціатива» (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), на рахунок у ЦП №004548, найменування зберігача: ТОВ «ФК «Ініціатива» (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), який належить покупцю.

За змістом п. 3.3 ОСОБА_4 документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на ЦП на імя покупця є виписка з рахунку в ЦП.

29.03.2010 р. представниками сторін був підписаний акт прийому-передачі, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв цінні папери, які є предметом ОСОБА_4.

Спір у справі виник у звязку із оспорювання позивачем дійсності ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами ОСОБА_4 застави.

Як на підставу недійсності ОСОБА_4 позивач вказує на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 216 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Разом з тим, частиною 4 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідач вказує, що підписавши акт приймання-передачі до ОСОБА_4, сторони вчинили дії на підтвердження факту переходу права власності на спірні цінні папери.

В той же час, як було встановлено судом, відповідно до п. 3.2 ОСОБА_4 продавець зобовязаний до 31.03.2010 р. включно надати розпорядження на переказ ЦП з рахунку №004471, найменування зберігача: ТОВ «ФК «Ініціатива» (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), на рахунок у ЦП №004548, найменування зберігача: ТОВ «ФК «Ініціатива» (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), який належить покупцю.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Господарського кодексу України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обсягу цінних паперів в Україні» (чинного, на момент укладення ОСОБА_4) підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Таким чином, продавцем за договором купівлі-продажу цінних паперів може виступати особа-власник таких цінних паперів, право власності якої має бути підтверджене випискою з рахунку в цінних паперах.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження права власності відповідача 1 станом на момент укладення ОСОБА_4 як продавця на наступні цінні папери: вид ЦП акції прості іменні; найменування емітента ВАТ «Київський завод високоякісної цегли»; код ЄДРПОУ емітента 36428997; форма випуску та існування ЦП без документарна; номінальна вартість 0,25 грн.; код ISIN UA4000055669; кількість ЦП 5 329 382 шт.; загальна номінальна вартість 1 332 345,50 грн.; загальна вартість ЦП 26 646 910,00 грн., як і докази на підтвердження набуття права власності на них у майбутньому.

Тобто, укладений між сторонами договір купівлі-продажу цінних паперів №57/6-10Б від 29.03.2010 р. суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, за змістом п. 3.3 ОСОБА_4 документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на ЦП на імя покупця є виписка з рахунку в ЦП.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту зарахування на особистий рахунок покупця - ТОВ «Північспецбудмонтаж» цінних паперів в кількості 5 329 382 шт., емітентом яких є ВАТ «Київський завод високоякісної цегли», та які є предметом оспорюваного договору.

При цьому, акт прийому-передачі цінних паперів від 29.03.2010 р., підписаний сторонами, не доводить наявності у сторін оспорюваного договору намірів настання реальних наслідків в результаті його укладення.

Слід також зазначити, що за умовами ОСОБА_4 позивач придбав цінні папери за ціною 26 646 910,00 грн., номінальна вартість яких складає лише 1 332 345,50 грн., тобто за ціною значно вищою за номінальну.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 3 п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

Більш того, на підставі постанови старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.05.2015 р. про призначення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100020000049, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз була проведена експертиза, за наслідками якої складено висновок №9413/15-45 від 18.09.2015 р.

Вказаним висновком встановлено, що за результатами проведеного аналізу, показники фінансового-економічного стану підприємства ТОВ «Північспецбудмонтаж» за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2010 р. мають ознаки доведення до банкрутства, наведені в п. 3.2 «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховуванням банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджені наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.08.2010 р. порушено провадження у справі №44/497-б про банкрутство ТОВ «Північспецбудмонтаж».

Ухвалою від 27.12.2010 р. у справі №44/497-б визнано розмір вимог кредитора ТОВ «Автомобільний альянс «Партнер-Авто» на суму 26 646 910,00 грн., у звязку з невиконанням боржником зобовязань по оплаті цінних паперів, придбаних за умовами ОСОБА_4.

Вказані вище обставини справи, на думку суду, беззаперечно свідчать про створення штучної заборгованості та створення умов для контролю над процедурою банкрутства ТОВ «Північспецбудмонтаж», а настання реальних наслідків не було на меті сторін під час укладення оспорюваного ОСОБА_4, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання його недійсним згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Стосовно пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України).

Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 Цивільного кодексу України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.

З урахуванням викладеного, строк позовної давності для оскарження ОСОБА_4 на момент подання даного позову сплив, а відповідачем 07.09.2016 р. в судовому засіданні було подано заяву про застосування наслідків його спливу.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Позивач просить суд поновити ТОВ «Північспецбудмонтаж» пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, проте суд відзначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як було вказано судом, висновком судово-економічної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №32014100020000049, встановлено, що показники фінансового-економічного стану підприємства ТОВ «Північспецбудмонтаж» за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2010 р. мають ознаки доведення до банкрутства, наведені в п. 3.2 «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховуванням банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджені наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 р.

При цьому, як станом на моменту кладення спірного ОСОБА_4, так і станом на початок 2016 року на посаді керівника ТОВ «Північспецбудмонтаж» перебувала одна і та сама особа - ОСОБА_5.

З огляду на викладені обставини, 03.03.2016 р. відбулось засідання комітету кредиторів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж», на якому було прийнято рішення про продовження строку процедури розпорядження майном боржника та відсторонення ОСОБА_5 від виконання обовязків директора ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж» та покладення виконання його обовязків на розпорядника майна боржника, а також уповноважено останнього на звернення до Господарського суду м. Києва з відповідним клопотанням, що підтверджується протоколом засідання комітету кредиторів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Північспецбудмонтаж" № 3 від 03.03.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2016 р. у справі №44/497-б відсторонено ОСОБА_5 від виконання обовязків керівника ТОВ «Північспецбудмонтаж», виконання вказаних обовязків покладено на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого ОСОБА_2

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що до 20.04.2016 р. інтереси боржника у справі №44/497-б представляла одна і та сама особа, яка від імені ТОВ «Північспецбудмонтаж» підписала оспорюваний Договір, та яку було відсторонено від виконання обовязків керівника, в тому числі, у звязку з укладенням такого ОСОБА_4 на завідомо невигідних для даної юридичної особи умовах.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строки позовної давності були пропущені позивачем з поважних причин, а тому вважає за можливе захистити права та законні інтереси ТОВ «Північспецбудмонтаж» шляхом задоволення позовних вимог та визнання недійсним ОСОБА_4.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №57/6-10Б від 29.03.2010 р., укладений між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Автомобільний альянс «Партнер-Авто».

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Автомобільний альянс «Партнер-Авто» (04050, м. Київ, вул. В. Дончука, 7, прим. 5; ідентифікаційний код 33545985) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Північспецбудмонтаж» (02088, м. Київ, вул. Борова, 14-А; ідентифікаційний код 32660138) судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2016 р.

Суддя В.П. Босий