Рішення № 62710400, 15.11.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/11221/16-ц

Провадження № 2/638/4059/16

15.11.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі у липні 2016 року звернулися до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.В обґрунтування позову зазначають наступне. ОСОБА_2 зареєстрована з 1984 року та постійно проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Квартира була виділена на підставі ордеру її батьку ОСОБА_5, який помер 12.05.2007 року. 22.09.1979 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та зареєструвала його у спірній квартирі 13.10.1984 року. Від шлюбу народилася донька - ОСОБА_3, яка у 1997 році була зареєстрована в даній квартирі та проживає у ній на даний час. Протягом подружнього життя відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не склалися, в звязку з чим 15.08.1986 року шлюб між ними розірвано. З моменту розірвання шлюбу відповідач забрав свої речі, виїхав з квартири та більше у ній не проживає, не оплачує комунальні послуги, в добровільному порядку знятись з реєстраційного обліку відмовляється. Просять суд позов задовольнити та визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою №13 по вулиці Клочківській, 276-А у м. Харкові.

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3в судове засідання не зявилися, надали до суду заяви, в якій просили розглядати справу без їхньої участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують проти винесення заочного рішення.

Відповідач - ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про час, дату, місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи - Відділу реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради в судове засідання не зявився, про час, дату, місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Зі згоди позивачів суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 224 ЦПК України.

Суд, дослідивши доводи позивачів та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, виданої 05.07.2016 року №1607 Комунальним підприємством «Жилкомсервіс», дільниця №10, у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровано: ОСОБА_2 з 13.11.1984 року, ОСОБА_3 з 20.05.1997 року, ОСОБА_4 13.10.1984 року, ОСОБА_6 з 15.09.2004 року (а. с. 4).

ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, проте 15.08.1986 року шлюб між ними розірвано, що підтверджує свідоцтво про розірвання шлюбу серії ІІ-ВЛ №334554, видане 23.09.1986 року, про що складено актовий запис №772 (а. с. 6).

З моменту розірвання шлюбу відповідач у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, про що до суду надані письмові пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а. с. 8-9).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України, визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, передбаченому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Узагальнення судової практики Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»,оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України,статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116Житлового кодексу Української РСР(далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156ЖК УРСР;стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою».

Отже норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп. При цьому, у відповідності до частини 6 статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Оскільки позивачами при зверненні до суду із позовною заявою немайнового характеру помилково сплачено 558, 21 грн. та 551, 20 грн., замість вірної сплати судового збору у розмірі по 275, 60 грн. кожним позивачем, то надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 282, 61 грн. та 275, 60 грн. підлягає поверненню позивачам.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 169, 197, 212-215, 217-218, 224-228ЦПК України, 15, 16, 317, 321, 386, 391, 405 ЦК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування квартирою №13 по вулиці Клочківська, 276-А, у місті Харкові.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІН НОМЕР_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІН НОМЕР_2, витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, що розташоване за адресою: 61166, Харківська обл., м. Харків, вул. Бакуліна, 18, повернути позивачу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІН НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 282 (двісті вісімдесят дві) грн. 61 коп., повязану з подачею заяви до суду,який було сплачено на р/р 31210206700003, МФО 851011, за квитанцією №36 (ХО УАТ ДОБУ ТВБВ, МФО 351823) від 06.07.2016 року.

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, що розташоване за адресою: 61166, Харківська обл., м. Харків, вул. Бакуліна, 18, повернути позивачу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІН НОМЕР_2, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 275 (двісті сімдесят пять) грн. 60 коп., повязану з подачею заяви до суду,який було сплачено на р/р 31210206700003, МФО 851011, за квитанцією №44 (ХО УАТ ДОБУ ТВБВ, МФО 351823) від 15.07.2016 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення. У разі, якщо рішення ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: